Антіох VII: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 51:
Після захоплення [[Вавилон]]а, Антіох прийняв титул Великий. В результаті вдалих дій басилевса під владою [[Фраат II|Фраата II]] залишилася лише Парфія. Селевкідська армія була розквартирована на підкореній території та залишилася на зимування. У сучасних дослідників немає одностайної думки, де саме зимувало військо Антіоха. Радянський дослідник {{iw|Бокщанін Анатолій Георгійович|Анатолій Бокщанін|ru|Бокщанин, Анатолий Георгиевич}} вказував на Мідію{{sfn|Бокщанін|1960|c=247}}, але згодом Томас Фішер висловив думку про Гірканію та Парфію{{sfn|Fischer|1970|c=39}}, котру підтримав {{iw|Кошеленко Геннадій Андрійович|Геннадій Кошеленко|ru|Кошеленко, Геннадий Андреевич}}. Мідія була одною з найбільш еллінізованих провінцій і досить малоймовірно, щоб місцеве населення повстало проти одноплемінників. У той час Парфія та Гірканія були менш еллінізовані, до того ж грецьке населення згаданих провінцій значно зменшилося після подій під час східного походу Антіоха III{{sfn|Кошеленко|1979|c=271}}.
Побачивши, що силою Антіоха VII не перемогти, парфянський цар вдався до хитрощів. Щоб приспати пильність басилевса, Фраат II відправив до нього послів домовлятися щодо миру. У той же час він наказав зміцнити свою столицю — [[Ніса (Туркменістан)|Нісу]] й найняв військо [[Саки Семиріччя|саків]], котрі нещодавно захопили [[Пенджаб (регіон)|Пенджаб]]. Також, аби дестабілізувати сили супротивника, він відпустив Деметрія II і відправив його до Сирії, давши загін парфян. Антіох VII був переконаний, що парфяни були вже не в спромозі чинити опір і тому висунув наступні вимоги: відпустити Деметрія II та передати його басилевсу, всі території, окрім Парфії повинні відійти до складу Держави Селевкідів, а Фраат II повинен сплачувати данину. Втім, парфянський цар не прийняв ці вимоги, бо перемовини були йому потрібні лише для того, щоб виграти час{{sfn|Debevoise|1938|c=52}}. Потім Фраат почав спонукати міста, де зимували селевкідські війська, на повстання. Місцеві жителі потерпали від насилля солдат та були змушені постачати їм харчі, особливо своєю жорстокістю відзначився стратег Антіней. Не дивно, що в такій ситуації Фраат II знайшов багато прихильників. Міста повстали одночасно в обговорений день й селевкідські гарнізони не мали
Парфяни полонили дітей Деметрія II, котрі були у свиті Антіоха: сина [[Селевк V Філометор|Селевка]] та дочку. З Селевком поводились згідно з його статусом і згодом його відпустили на батьківщину, а дочка вразила Фраата II своєю красою і він зробив її однією зі своїх дружин{{sfn|Debevoise|1938|c=53}}.
Одною з основних причин поразки Антіоха вказують на невдале управління та розділення війська, коли більшість армії була розосереджено по захопленій території як гарнізони. У критичний момент при басилевсі зосталося мало солдат щоб дати відсіч парфянам, а інші знаходились дуже далеко щоб допомогти{{sfn|Farrokh|2007|c=122-123}}. Також серед причин вказують на жорстоке відношення до підкореного населення. Спочатку підкорене населення приязно ставилося до Селевкідів, але жорстокість солдат та непродумана політика постачання військ призвели до повстання{{sfn|Debevoise|1938|c=52-53}}. На думку Бокщаніна жорстокість до місцевого населення була спричинена нетерпимістю до іноплемінників серед панівної еліти Держави Селевкідів, котра складалася з македонян та помстою за підтримку парфян у минулих війнах{{sfn|Бокщанін|1960|c=247}}. Однак Томас Фішер зазначав, що приязно до Антіоха ставилися мешканці еллінізованих провінцій, Вавилонії та Мідії, а опір чинили жителі більш східних Гірканії та Парфії{{sfn|Fischer|1970|c=39}}.
| |||