Параджанов Сергій Йосипович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→З життєпису: Помилка у формулюванні думки |
Немає опису редагування |
||
Рядок 31:
Працював асистентом режисера на фільмі «[[Тарас Шевченко (фільм, 1951)|Тарас Шевченко]]» (режисер [[Савченко Ігор Андрійович|І. Савченко]]), асистентом режисера на фільмі «Максимко» (режисер А. Мишурін). Зняв дипломну роботу — фрагмент фільму «Андрієш» за мотивами молдавських казок. Через чотири роки Параджанов разом із режисером Яковом Базеляном зніме на кіностудії ім. Довженка повнометражний варіант цього сюжету.<ref name="mist"/> 28 червня закінчив ВДІК, був направлений на Київську студію художніх фільмів як режисер-постановник.
З Україною пов'язана значна частина творчої біографії Сергія Параджанова. В Україні створив фільми «[[Наталія Ужвій (фільм)|Наталія Ужвій]]», «[[Золоті руки]]», «[[Думка (
=== «Тіні забутих предків» ===
Рядок 62:
=== Останні роки ===
[[Файл:Parajanov Tbilisi.JPG|міні|праворуч|250пкс|Пам'ятник Сергію Параджанову на Батьківщині — в Тбілісі]]
Дві останні роботи Сергія Йосиповича — документальний фільм, присвячений [[Ніко Піросмані]], і художня картина «[[
Смерть прийшла до нього тоді, коли у Єревані розпочалася робота над автобіографічною картиною «Сповідь».<ref>[http://www.dt.ua/3000/3680/45247/ Тихий ювілей генія]</ref> Оригінальний негатив включено до фільму «[[Параджанов. Остання весна]]». Були зняті перші 300 метрів плівки, проте здоров'я режисера було вже сильно підірвано.
Рядок 88:
* 1984 — [[Легенда про Сурамську фортецю]]
* 1986 — [[Арабески на тему Піросмані]]
* 1988 — [[Ашик-
* 1990 — [[Сповідь (фільм)|Сповідь]] (не закінчено, оригінальний негатив включено до фільму [[Параджанов. Остання весна]] (1992))
Рядок 105:
=== Художник по костюмах ===
* 1988 — [[Ашик-
=== Композитор ===
Рядок 170:
* Він довго вживався, придивлявся, пробував. Не виходило. Брався і за те, і за це, а воно не виходило. Не вийшло з «Першим хлопцем», не вийшло з «Українською рапсодією», з «Квіткою на камені». Але вийшло з «Тінями забутих предків». Через що? Не в останню чергу через те, що Сергій Параджанов знайшов спільний знаменник з українською (гуцульською) культурою, відшукав те, що ріднило, єднало його душу з душею героїв. Це — гори. Він збагнув несподівано для себе, що гуцули — такі ж самі горці, горяни, верховинці, як і він, за походженням кавказець. Усвідомлення цього факту перевтілило й пересотворило митця. Власне, він так і знімав «Тіні забутих предків» — як фільм про споконвічних горян, запросивши в картину гуцула Івана Миколайчука, осетинку Тетяну Бестаєву, грузина Спартака Багашвілі, вірменина Леоніда Єнгібарова… ''[[Леонід Череватенко]]''
* Непоставлених фільмів у Параджанова більше, ніж у будь-якого іншого режисера. Лише під час арешту зникло сімнадцять сценаріїв, підготовлених до зйомок і відкинутих можновладцями. І ще близько сотні були винесені ним з ув'язнення, але вони існували лише… в його голові. ''[[Юрій Іллєнко]]''
* Він справді все вмів, як той деміург. Намалювати, змайструвати декорацію, пошити костюм, написати (наспівати) сценарій, загримувати, вибрати актора, поставити сценічний танок, розвести мізансцену, закомпонувати кадр — буквально й абсолютно все. Так само він годен був гарно промовляти з трибуни, готувати їжу, приймати гостей, кохати, дружити, ворогувати, обмінюватись антикваріатом, торгуватись, виголошувати надгробні плачі і застольні тости, воювати,
* Зі смертю Параджанова світ кіно втратив одного зі своїх чарівників. ''Федеріко Фелліні, Тоніно Гуерра, Бернардо Бертолуччі''<ref>[http://www.parajanov.com/main.html Сергій Параджанов — Parajanov.com <!-- Bot generated title -->]</ref>.
* У храмі кіно є зображення, світло і реальність, Сергій Параджанов був майстром і господарем цього храму… ''[[Жан-Люк Годар]]''<ref>[http://www.parajanov.com/main.html Сергій Параджанов — Parajanov.com <!-- Bot generated title -->]</ref>.
| |||