Трачевський Гнат Митрофанович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м оформлення |
Ejensyd (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 64:
Народився у селі Островці [[Балтський_повіт|Балтського повіту]] на [[Подільська губернія|Поділлі]] у селянській родині. Навчався у гімназії, а [[1916]]–[[1918]] на дворічних педагогічних курсах у [[Балта|Балті]]. У 1918–1920 вчителював у селі [[Концеба|Концебі]], а після закінчення у [[1921]] повітових курсів позашкільної освіти працював інструктором у Савранському волосному відділі народної освіти. У вересні 1921 вступив на українське відділення [[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Одеського інституту народної освіти]]. У лютому 1922, через голод, покинув заклад і повернувся до Савранського району.
Працював інструктором соціального виховання та зав. школи у селі Слюсарове. У вересні [[1923]] продовжив навчання в Одеському інституті народної освіти, цього разу на історичному відділі факультету професійної освіти. По закінченні інституту, у [[1925]], його призначено викладачем 81-ї школи. У [[1928]] став членом [[КП(б)У]]. Від [[1926]] — позаштатний викладач робітничого факультету Одеського інституту народної освіти (історія революційного руху в України), викладач залізничного технікуму ([[суспільствознавство]]), лектор вечірнього робітничого університету (історія класової боротьби), декан і член партосередку робітфаку ОІНО, член Правління недільного робітничого університету. Увійшов до останнього набору ([[1929]]) аспірантів до Одеської секції Харківської [[Науково-дослідний інститут історії української культури імені академіка Дмитра Багалія|науково-дослідної кафедри історії української культури]] при Одеському інституті народної освіти під керівництвом [[Слабченко Михайло Єлисейович|Михайла Слабченка]]. Через розгром історичної науки ([[1930]]) аспірантський стаж закінчував на умовах прикріплення до академічної кафедри історії України Одеського інституту професійної освіти, де мав продовжувати дослідження за планом інституту історії української культури імені академіка Д. Багалія. Від 9 червня 1930 — дійсний член історично-етнологічного відділу Одеської філії ВНАС. З реорганізацією 1930 ОІНО як доцент перейшов працювати до ОІПО. 1932–1933 — директор ОДНБ ім. Горького, [[1933]]–[[1935]] — директор Одеського педагогічного ін-ту, від 1935 — доцент кафедри історії України історичного факультету — [[Одеський державний університет]]. Після перевірки на початку [[1936]] комісією обкому КП(б)У стану викладання вітчизняної історії в — Одеський державний університет звільнений за підозрою в троцькізмі. [[3 вересня]] [[1937]] заарештований органами [[НКВС]] як учасник контрреволюційної націоналістичної організації.
Після звільнення з університету деякий час він працював доцентом педагогічного інституту, а згодом — науковим співробітником і екскурсоводом історичного музею. Постановою «трійки» при УНКВС по Одеській обл. від [[29 жовтня]] [[1937]] засуджений до розстрілу. Реабілітований 1956.
| |||