Вікіпедія

Адміністративне правопорушення: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Sanya3 (обговорення | внесок)
131 432 редагування
м новий ключ сортування для Категорія:Адміністративні правопорушення: " " за допомогою HotCat
Немає опису редагування
Рядок 72:
 
212-20 Порушення порядку опублікування документів, пов’язаних з підготовкою і проведенням виборів, референдуму.
 
== Деліктологія – наука про правопорушення ==
 
Юридична відповідальність, яка настає за порушення норм права, – це різновид соціальної відповідальності, яка наступає за порушення різних соціальних норм (права, моралі, звичаїв, корпоративних норм) . Для того щоб розібратись з таким комплексним явищем як юридична відповідальність за вчинення проступків перш за все слід звернутись до теорії права, як квінтесенції знань про право – регулятор суспільно-економічних відносин. Як загальновідомо, основні постулати права були закладені в давні часи, чи не найбільший внесок в формування правових аксіом, презумцій та принципів був зроблений римськими юристами. Саме ними було розроблено загальні підходи до поділу відповідальності за вчинення правопорушень на дві частини: delictum privatum (приватних деліктів) та delictum publicum (публічних деліктів).
 
Делікт (від лат. delictum – правопорушення, провина, проступок) – протиправна поведінка, правопорушення, тобто незаконна дія, проступок, злочин, тобто вчинення дії, що суперечить закону і завдає шкоди суспільству, державі або особі. Таке правопорушення є підставою для притягнення правопорушника до відповідальності, передбаченої законом. У римському праві – заподіяння шкоди іншій особі, її сім'ї або майну, порушення правового припису або заборони. Наслідком учинення делікту була відповідальність, що наставала за наявності таких умов: дієздатність правопорушника, вина, здійснення правопорушення .
Поняття «делікт» офіційно у законодавстві України не застосовується, але в науково-правовій літературі і практиці вживається широко. Того, хто заподіює шкоду, називають делінквентом. Того, кому шкоду заподіяно, – потерпілим. Особа яка несе відповідальність за свої дії – дієздатна особа. Особа яка несе відповідальність за свої протиправні дії – деліктоздатна особа.
 
Деліктологія – наука про правопорушення (делікт). Складова частина загальної теорії права. На відміну від наук цивільного, трудового, адміністративного і кримінального права, які досліджують, відповідно, цивільні, дисциплінарні, адміністративні та кримінальні правопорушення під власним кутом зору, деліктологія вивчає ці правопорушення в цілому. Дослідження правопорушення як соціально-правового явища та пов’язаних із ним правовідносин і є предметом деліктології.
 
Отже, так само як право поділяється на дві галузі: публічне і приватне і вони, хоча і впливають одна на одну, не змішуються між собою, так само і юридичну відповідальність порушення права у відповідній галузі недоречно змішувати з іншою. Відповідно, перший поділ юридичної відповідальності за галузевою ознакою – поділ на приватні правопорушення та публічні правопорушення. Юридична відповідальність за приватні правопорушення чи то за невиконання зобов’язань між суб’єктами господарювання, чи то між громадянами, не тягне за собою обтяжень для природних прав людини. Особливістю є те що відповідальність несе як фізична так і юридична особа. Тому ні в якому разі не можна за приватні правопорушення притягати до публічної відповідальності.
В римському праві «правопорушення, що стосувалися сфери публічних інтересів, називалися також crimen (злочин), чим підкреслювалася суспільна небезпечність таких деліктів» . Кримінологія – самостійна теоретико-прикладна суспільна наука про злочинність, ширше – про природу, сутність, закономірності виникнення, суспільного прояву та запобігання злочинності. Головним своїм завданням має наукову розробку питань запобігання та протидії злочинності, зменшення її негативного та руйнівного впливу. Кримінологія по своїй суті є складовою частиною деліктології, яка, в свою чергу, є складовою соціології (науки яка досліджує соціальні явища).
 
В римському праві юристи виділяли особливу групу деліктів – квазіделікти. Це ненавмисне позадоговірне правопорушення, заподіяння кому-небудь шкоди без умислу (або навіть можливості заподіяння такої шкоди), в результаті недбалості або необережності, що характеризується при цьому відсутністю визначеності винної особи. Наприклад, коли виставлений на підвіконні горщик впав (або міг впасти) і причинив шкоду особі або майну .
 
Загальноприйнятою парадигмою є науковообгрунтований і підтверджений практикою підхід про те, що публічні делікти – правопорушення, або як їх часто іменують делікти, за суспільною значущістю скоєного протиправного діяння поділяються на злочини та проступки. Цей горизонтальний поділ є головним щодо протиправних діянь в публічній галузі права. Тепер ми маємо справу з видовим поділом відповідно до суспільної небезпеки.
 
В різних країнах комплекс питань пов’язаних з юридичною відповідальністю за вчинення проступку вирішується по різному. Одне і те ж діяння може стати предметом розгляду в різних країнах різних органів, в різному процесуальному порядку. Навіть юрисдикція буде підпадати під різні гілки влади під виконавчу або судову. Оформлення документів, вчинення процедур, тощо також різняться між собою. В ряді штатів США та в різних країнах світу, відповідно до традицій та усталених норм поведінки, існують різні підходи до відповідальності за проступки. Тому механічне перенесення тих або інших елементів або новел чи цілих механізмів, алгоритмів тощо без комплексного дослідження та аналізу вітчизняного права та право розуміння громадян на національний грунт є недоцільним, а інколи, у зв’язку з тим що може призвести до негативних наслідків, навіть неприпустимим.
 
Слід підтримати роздуми В.Б. Авер’янова, головне призначення науки адміністративного права – розробка наукових висновків, рекомендацій і конкретних пропозицій щодо вдосконалення та посилення ефективності діючих адміністративно-правових норм і відповідних правових інститутів, що врешті-решт безпосередньо впливає на ефективність державно-управлінської діяльності. В цьому виявляється активний вплив адміністративно-правової науки на розвиток адміністративного права як галузі права .
 
Таким чином, мета адміністративного права полягає у створенні правових умов для гарантування органами публічної влади, насамперед суб’єктами публічної адміністрації, прав і свобод людини і громадянина, реалізація яких відбувається у сфері публічного управління . Адміністративна деліктологія – це сукупність знань про адміністративні делікти і деліктність як масове негативне явище, що містить в собі детермінанти протиправної поведінки деліквента, його особи з метою вироблення і використання адекватних заходів для протидії адміністративним правопорушенням.
 
Предметом адміністративної деліктології є: деліктність як конкретне, так і як загальне негативне явище, детермінанти протиправної поведінки порушників, особа порушника і механізм його протиправної поведінки, при цьому: феноменологія адміністративної деліктності – юридична характеристика, класифікація, внутрішні закономірності та тенденції; етіологія – причини та умови, які сприяють її існуванню; профілактика адміністративної деліктності як в цілому, так і складових її частин.
 
В контексті вивчення проступків, як суспільного явища слід наголосити на тому, що «правовий вінігрет» в сфері юридичної відповідальності є неприпустимим. Більше того він є загрожуючим фактором для національної безпеки. В такій ситуації є нагально-необхідним проведення комплексної реформи в сфері юридичної відповідальності за вчинення незначних деліктів – проступків.
 
== Відмежування проступку від злочину ==
 
Поведінка людей в суспільстві може бути правомірною та неправомірною (протиправною). Протиправна поведінка виражається в здійсненні деліктів – правопорушень: проступків та злочинів. Саме у взаємодії між інститутами адміністративної і кримінальної відповідальності, які разом створюють, так би мовити, захисну оболонку для різних суспільних відносин, виявляється зв’язок між адміністративною і кримінальною галузями права. При цьому адміністративна відповідальність раніше розглядалась як профілактичний засіб щодо багатьох видів злочинних діянь, за які передбачена кримінальна відповідальність. Бо дуже часто зовні однакові діяння залежно від ступеня їх суспільної небезпеки можуть бути підставами як адміністративної, так і кримінальної відповідальності .
У теорії права делікт (правопорушення) за ступенем суспільної небезпеки поділяється на злочини та проступки. Наголосимо, що мова йде про вертикальний поділ правопорушень. Саме ступінь суспільної небезпеки є наріжним каменем їх поділу на злочини і проступки. Проступки характеризуються шкідливістю діяння. Тобто це дії, які завдають шкоду суспільній моралі, довкіллю, здоров’ю. Наприклад куріння дорослих у громадських місцях – погано впливає на формування моральних якостей підлітків, шкодить довкіллю, негативно впливає на здоров’я оточуючих.
 
В європейських країнах континентального права злочин та проступок чітко розмежовуються. В країнах де панує право прецеденту також існує чітка градація між злочином і проступком. У своїй сучасній інтерпретації, яка присутня в законодавстві США (а до недавнього часу – також Великобританії, Австралії, Ірландії та Канади), фелонія означає злочин, більш важке, ніж проступок (місдемеанор). Зокрема, фелоніеєю вважається державна зрада. Деякі правопорушення, наприклад, несплата податку, в залежності від ступеня тяжкості кваліфікуються або як фелонія, або як місдемеанор. Звісно в країнах з розвинутою демократією, питання про покарання навіть за проступки розглядаються комісійно.
 
Але в радянському праві de facto був встановлений трирівневий поділ правопорушень на «злочини», «адміністративні правопорушення» та «дисциплінарні проступки». Хоча нині вчені розуміють хибність такої радянська моделі, однак головні принципи, закладені в радянському праві, ще збереглися і культивуються послідовниками тоталітарної командно-адміністративної держави.
 
Насправді, протиправні діяння, що вчиняються працівниками установ і відомств, відповідальність за вчинення яких обумовлена статтями КЗпП України є лише одним із видів проступків. Тобто «дисциплінарні проступки», це проступки у сфері трудового законодавства або військового. І тут маємо справу з трудовими чи військовими проступками, за вчинення яких особа буде нести відповідне, але незначне покарання. А вразі вчинення військового - Розділ XIX «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» КК України, або трудового злочину - Стаття 172 "Грубе порушення законодавства про працю", Стаття 271 "Порушення вимог законодавства про охорону праці" та ін. КК України, покарання буде застосоване за кримінальним законодавством.
 
Повернемось до видів правопорушень – класифікаційних груп правопорушень за різними елементами. Так правопорушення (делікти) за певними ознаками можна об’єднати (поділити) на певні групи: за об'єктами посягань, за суб'єктами, за розповсюдженням, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду. Окрім основного поділу за ступенем суспільної небезпеки на злочини і проступки, правопорушення класифікуються за: матеріальною складовою – завдають значну матеріальну шкоду або незначну; за колом осіб – вчинені одноособово чи групою осіб, тощо. Всі ці елементи і стають класифікуючими ознаками.
 
Горизонтальний поділ правопорушень визначають певні риси (особливості) правопорушень. Доцільно поділяти правопорушення за сферою суспільно-економічного життя, в якій вчинено правопорушення. Так делікти, як злочини так і проступки можуть поділятися на економічні, військові, дорожньо-транспортні, податкові, митні тощо. Саме це є головний критерій поділу правопорушень.
 
Перш за все необхідно розглянути таке суспільне явище як злочин. Злочинність – це феномен суспільного життя у виді неприйнятної та небезпечної для суспільства масової, відносно стійкої, різнообумовленої кримінальної активності частини членів цього суспільства . В історії кримінального права поняття злочину визначали по-різному. При цьому «злочин», як суспільно небезпечне діяння, є категорією достатньо динамічною. Навіть в одному і тому самому суспільстві протягом невеликого проміжку часу підходи до розуміння злочинного і незлочинного суттєво змінюються.
 
Так само як і категорія проступку суспільством сприймається по різному. В демократичному суспільстві це незначне протиправне шкідливе діяння, відповідальність за яке є публічною, головним чином у вигляді штрафу, або громадських робіт. В той час як в тоталітарних суспільствах викривляється саме розуміння відповідальності за вчинення проступку, як відповідальність перед адміністративними органами, за порушення встановлених правил управління, тощо. Зокрема українське суспільство пережило таке викревлення матерії права в 30-х рр. ХХ ст., коли за незначні проступки, громадян, навіть неповнолітніх, могли жорстоко покарати і навіть розстріляти, відповідно до Постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року.
 
Злочини характеризуються небезпечністю діяння. Тобто це дії, які становлять суспільну небезпеку і залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. У законодавстві України злочин (кримінальне правопорушення) – передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ч. 1 ст. 11 Кримінального кодексу України) . Діяння визначається як злочин за сукупністю чотирьох ознак: суспільна небезпечність, винність, протиправність, караність. При цьому, треба враховувати, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК). Терміни «кримінальне правопорушення» і «злочин» є синонімами.
 
У відповідності зі ст. 12. «Класифікація злочинів» Кримінального кодексу України «Залежно від ступеня тяжкості злочини діляться на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі». Під класифікацією злочинів розуміють розподіл їх на окремі види за певними критеріями. Злочини поділяють: а) за формою вини на умисні та необережні; б) за ступенем завершеності злочинної діяльності – на закінчені та незакінчені (ст. 13 КК України); в) за їх тяжкістю – на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (ст. 12 КК України).
 
Відповідно до законодавства України (ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення), адміністративним правопорушенням (проступком) вважається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність, якщо це правопорушення за своїм характером не тягне відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.
 
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Як бачимо все залежить від ступеню суспільної небезпеки. Наголосимо, злочин – діяння (правопорушення) яке характеризується небезпекою для суспільства, проступок – діяння (правопорушення) яке характеризується шкідливістю для суспільства. Проступок, так само, як злочин визначається сукупністю чотирьох ознак: суспільна небезпечність, винність, протиправність, караність.
 
Головною помилкою вітчизняної науки було те, що цей наріжний поділ деліктів (правопорушень) за ступенем суспільної небезпеки було поставлено в один ряд з іншими класифікаціями, що і призвело до певної плутанини. Тому актуальною є необхідність чіткого розмежування злочинів і проступків, недопущення змішання цих понять в одному нормативному акті, який регламентує покарання за ці різні, діаметрально протилежні діяння.
 
== Поняття адміністративного правопорушення (проступку) ==
 
На сьогоднішній день поняття адміністративне правопорушення (проступок) визначено у Кодексі України про адміністративні правопорушення, проте всі елементи його складу не визначено, що спричиняє жваву дискусію у науці адміністративно-деліктного права. До того ж, само поняття адміністративного правопорушення також підлягає критиці з боку науковців. Зазначимо, що склад адміністративного правопорушення однією з центральних категорій в адміністративно-деліктному праві, оскільки знання про нього лежать в основі правильної юридичної кваліфікації.
 
Теорія права розрізняє фактичні та правові підстави юридичної відповідальності. Фактичними підставами адміністративної відповідальності є акт поведінки людини (проступок), що порушує норми права. Юридичною підставою адміністративної відповідальності є склад адміністративного проступку, під яким розуміється сукупність юридичних фактів (елементів та ознак) об’єктивного та суб’єктивного походження, необхідних і достатніх для кваліфікації протиправного діяння у якості правопорушення .
 
В юридичній енциклопедії визначення проступку розглядається як провина – вид правопорушення, що полягає в провинній дії (або бездіяльності), яка відрізняється від злочину меншим ступенем суспільної небезпеки . На думку В.В. Копєйчикова, зокрема в словнику юридичних термінів, визначає проступок як діяння, що порушує приписи норм права, але не сягає рівня суспільної небезпеки, притаманного злочинам . Традиційною і загальновизнаною в теорії держава та права є точка зору, згідно з якою правопорушення класифікується на злочини та проступки в залежності від ступеню суспільної небезпеки (шкідливості).
Визначення окремих видів правопорушень (злочинів та проступків) наведено в ряді нормативних актів, зокрема у Кодексі України про адміністративні правопорушення, ст. 9. Поняття адміністративного правопорушення «Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність» .
 
У законі одночасно наведено два терміни: «адміністративне правопорушення» й «проступок». Таке паралельне застосування термінів створює певну неоднозначність. Проступки, як широке явище охоплюють незначні, шкідливі правопорушення в різних суспільно-економічних сферах: митні проступки, військові проступки, адміністративні проступки, господарські проступки, тощо.
 
У Митному кодексі України, ст. 22 «Правопорушення у сфері інформаційних відносин»; ч. 3 ст. 243 «Провадження у справі про порушення митних правил»; ст. 458. Порушення митних правил «1. Порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред’явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність» .
 
Слід наголосити на наступному. Термін «адміністрування» є синонімом терміну «управління». Юридичну основу управління вивчає така галузь права, як адміністративне право. Адміністративне право – система правових норм щодо забезпечення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Адміністративне право є складовою публічного права. У свою чергу, публічне право разом із приватним правом є складовими громадського (цивільного, суспільного) права. «Адміністрація (від лат. administration, аdministratio – керування, управління) – інституції, які здійснюють адміністративні функції управління у різних сферах суспільного життя» . «Адміністрація» (від лат. administratio – керування, управління) – розпорядчі органи державного управління .
 
Отже, вживаючи терміни «проступок» і «адміністративне правопорушення», законодавець припускається логічної помилки, яка призводить до певного непорозуміння в правозастосуванні. Бо по своїй суті термін «адміністративне правопорушення» більш доцільно застосовувати до правопорушень, що вчиняються посадовими особами органів державної влади, наділених управлінськими повноваженнями. І в такому випадку відповідно до постулатів теорії права логічно вести мову про адміністративні (посадові) злочини – суспільно-небезпечні діяння посадовими особами наділеними владними повноваженнями, та адміністративні (посадові) проступки – суспільно-шкідливі діяння вчинені посадовими особами наділеними владними повноваженнями. Проте у більшості випадків, (коли ми говоримо про адміністративні правопорушення), мова насправді йде про проступки, які стануть предметом нашого розгляду далі. Виходячи з такого підходу проступки найбільш доцільно класифікувати за суспільно-економічними відносинами в яких вони вчиняються. В КпАП адміністративні правопорушення згруповано в розділи залежно від сфери, в якій вони вчиняються, або виду відносин, на які вони посягають:
• адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення;
• адміністративні правопорушення, що посягають на власність;
• адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури;
• адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів;
• адміністративні правопорушення у сільському господарстві;
• порушення ветеринарно-санітарних правил;
• адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку;
• адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;
• адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності;
• адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації;
• адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;
• адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.
 
Зазначимо, що сьогодні під тиском змін у суспільних відносинах на законодавчому рівні вже відбувається трансфер з КУпАП до базових кодексів. Академік В.Б. Авер'янов наголошував: «З огляду на це вбачається більш правильним і практично зручнішим відмовитись в подальшому від традиції включати в єдиний кодифікований акт весь масив складів адміністративних проступків, оскільки по-перше, в цьому немає об’єктивної потреби; по-друге, це не виправдане з точки зору дотримання вимог систематизації законодавства і нормо проектування. Натомість зазначені склади мають, на наш погляд, визначатись у конкретних законах, що регулюють охоронювані адміністративним правом відносини у відповідних сферах правового регулювання» .
З цією метою вже нині слід перенести (зробити трансфер) нори з КУпАП, що стосуються відповідальності у відповідних суспільно-економічних сферах до чинних нормативних актів.. Це значно спростить законодавство та зробить його ефективним. Так само, як це було зроблено зі ст.ст. 208 (порушення митних правил) та 209 (контрабанда) КУпАП, які були переміщені до створеного Митного кодексу України де розширені до Розділу XVIII «Порушення митних правил та відповідальність за них» ряду норм про відповідальність за митні проступки (ст.ст. 458-485). Наголосимо накладення стягнень за вчинення проступків має бути позасудовим. Таким чином, законодавство і практична діяльність, незважаючи на багаторічній негативний досвід, виправляються і починають трансформуватись до стандартів, встановлених теорією права.
 
== Ознаки адміністративного правопорушення (проступку) ==
 
В науковій літературі під категорією «ознака» розуміється, – особливість предмета або явища, яка визначає подібність свого носія до інших об’єктів пізнання або відмінність від них; властивість. Сукупність ознак (яка може зводитися і до однієї єдиної ознаки) дозволяє відрізнити предмет (явище) від інших предметів (явищ). Саме за ознаками (діяння, суспільна шкідливість, протиправність, винність, караність) адміністративні правопорушення відрізняються від інших правопорушень (злочинів, кримінальних правопорушень, цивільних та дисциплінарних проступків) за об’єктом посягання та ступенем суспільної небезпеки.
 
Визначення адміністративного правопорушення (проступку) містить обов’язкові ознаки протиправного діяння, яке може бути кваліфіковане як адміністративний проступок:
• протиправність (те, що суперечить праву. За загальним правилом, дозволено те, що не заборонено законом, а тому, коли говориться про протиправність діяння, йдеться про порушення певної норми права);
• наявність вини (суб’єктивний фактор правопорушення, що вказує на внутрішнє сприйняття правопорушником власного діяння. Сьогодні виділення цього фактору є спірним, враховуючи положення про притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб);
• форма дії (активна поведінка) чи бездіяльності (пасивна поведінка, відсутність дії). Загальною назвою може бути «діяння»;
• посягання на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління. У визначені перераховані загальні об’єкти, на які можуть посягати протиправні діяння. Проте, їх перелік не є вичерпним, він переважно встановлює напрями в яких правовідносини охороняються адміністративно-деліктним законодавством;
• наявність в законі прямої вказівки на адміністративну відповідальність за конкретне діяння.
 
Лише за наявності всіх цих ознак можна вести мову про кваліфікацію діяння особи як адміністративний проступок та вирішення питання про притягнення її до адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. У разі, якщо відповідні порушення містять ознаки злочину, матеріали про них підлягають передачі в прокуратуру для вирішення питання про відкриття кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.
 
Ознаками адміністративного правопорушення, що випливає з наведеного визначення, є суспільна шкідливість, протиправність, винність і адміністративна караність.
 
Суспільна шкідливість адміністративного правопорушення означає, що ним заподіюється шкода певним суспільним відносинам, які охороняються правовими нормами: державному і громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління. Ця шкода може бути як матеріальною, так й іншою (моральною, організаційною тощо).
 
Протиправність проступку – це порушення загальнообов'язкових правил, встановлених державою. Адміністративне правопорушення може виражатися як у протиправній дії, так і в протиправній бездіяльності. У першому випадку вчиняється дія, заборонена законом (наприклад, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях), у другому – правопорушник не діє, хоча закон вимагає активних дій (наприклад, ухилення свідка від явки в суд).
Під винністю адміністративного правопорушення розуміється психічне ставлення особи до вчиненої дії (бездіяльності). Адміністративним правопорушенням (проступком) може бути тільки винне діяння. Вина може бути умисною або необережною.
 
Діяння фізичної особи вважається винним, якщо дана особа усвідомлювала протиправність своєї поведінки, бажала настання шкідливих наслідків такого діяння або побічно сприяла їх настанню.
 
Адміністративна караність проступку виражається в тому, що за його вчинення законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна караність означає можливість застосування до порушника адміністративного стягнення, хоча реально воно може й не накладатися (наприклад, у випадку звільнення від адміністративної відповідальності). І в цьому контексті слід згадати про розмежування влади на три гілки законодавчу, виконавчу та судову. Під час виведення алгоритмів-правил у вигляді законів необхідно опиратись на конституційні твердження, і в такому разі, накладення адміністративної відповідальності – прерогатива виконавчої (адміністративної) влади. А в разі порушення посадовою особою приписів матеріального або процесуального права, питання, у відповідності до принципу взаємного контролю між гілками влади, має розглядатись у судовому порядку.
 
== Деліктологія – наука про правопорушення ==
 
Юридичний склад правопорушення – це юридична конструкція, що складається із системи ознак (елементів) акта поведінки, необхідних і достатніх для кваліфікації його правопорушенням і притягнення правопорушника до юридичної відповідальності. В юридичній науці відсутній єдиний підхід до даного питання.
Склад адміністративного правопорушення (об’єкт, суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона) – це сукупність найбільш загальних, типових ознак окремих адміністративних правопорушень, необхідних і достатніх для притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.
 
Юридичний склад правопорушення становлять такі елементи:
 
1. Суб’єкт правопорушення – фізична або юридична особа, що вчинила правопорушення і є деліктоздатною, тобто має здатність нести юридичну відповідальність. Деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і психічних можливостей контролювати свою поведінку волею і розумом (свідомістю). Деліктоздатність юридичної особи настає з моменту її офіційної реєстрації.
 
Суб’єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного – фізичні і юридичні особи, адміністративного – переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених законодавством, і юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).
 
2. Об’єкт правопорушення – охоронювані нормами права суспільні відносини, соціальні блага, права і законні інтереси суб'єктів права, природне становище тощо, яким при здійсненні правопорушення заподіюється шкода. їх можна поділити на дві категорії; а) загальний об’єкт – система суспільних відносин, що ґрунтуються на загальнолюдських цінностях і охороняються правом (громадський порядок); б) конкретний об'єкт – відносини, що виникають з приводу безпосереднього матеріального або нематеріального блага (власність, життя, здоров’я, честь, гідність).
 
3. Суб'єктивна сторона правопорушення – сукупність ознак, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його негативних наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є вина (основна ознака); мотив, мета (факультативні ознаки).
 
Вина – це психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його негативних наслідків, виражене у формі умислу чи необережності. Умисел може бути: прямий – усвідомлення особою протиправності своєї поведінки, передбачення настання її шкідливих чи небезпечних наслідків та бажання їх настання (крадіжка чужого майна); непрямий – усвідомлення протиправності своєї поведінки, але байдуже ставлення до настання можливих негативних наслідків (заподіяння непередбаченої шкоди здоров’ю особи під час протиправного заволодіння її майном). Необережність – протиправна самовпевненість (самонадіяність) – усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість відвернення негативних наслідків; протиправна недбалість-усвідомлення протиправності своєї поведінки і небажання настання негативних наслідків, що у зв’язку з професіоналізмом і посадовим положенням можна і слід було передбачити. Якщо у складі правопорушення відсутня його суб'єктивна сторона (вина у формі умислу чи необережності), то діяння не може вважатися протиправним, усвідомленим і вольовим. Воно є випадковим, казусним, невинним, бо має лише зовнішні ознаки правопорушення. А невинне діяння не тягне юридичну відповідальність.
 
Мотив – система чинників, що вплинули на формування бажання вчинити правопорушення (убивство з корисливих і хуліганських мотивів, ревнощів, помсти); мета – моделювання бажаного шкідливого результату і спрямованість на його досягнення (убивство з метою приховання іншого злочину). Мотив і мета враховуються при кваліфікації правопорушення, при визначенні міри покарання у разі, якщо цього прямо вимагає норма права.
 
4. Об'єктивна сторона правопорушення – сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону правопорушення. Основні ознаки об'єктивної сторони правопорушення: 1) наявність протиправного діяння (дії чи бездіяльності), де дія є активною поведінкою особи, котра усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, а без діяльність – пасивна поведінка особи, що виражається у невиконанні тих дій, які вона повинна була і могла здійснити в конкретній ситуації; 2) результат діяння, його суспільно небезпечні або шкідливі наслідки; 3) причинно-наслідковий зв’язок між діянням і шкідливим результатом.
Факультативними ознаками об'єктивної сторони правопорушення є спосіб і обставини вчинення правопорушення, місце і час тощо, які враховуються при кваліфікації діяння (визначенні ступеня суспільної шкоди) у випадках, передбачених нормою права.
Відсутність хоча б одного з основних елементів означає відсутність підстави для притягнення суб’єкта правопорушення до юридичної відповідальності.
 
== Запобігання адміністративним правопорушенням ==
 
Запобігання адміністративним правопорушенням посідає суттєве місце у загальнодержавній системі боротьби зі злочинністю та правопорушеннями. Необхідність посилення профілактичної діяльності пояснюється в першу чергу тим, що адміністративні правопорушення завдають значної шкоди суспільству, перешкоджають зміцненню належного публічного порядку. Оскільки боротьба з адміністративною деліктністю позитивно позначається на боротьбі зі злочинністю, деякі адміністративно-правові акти приймаються спеціально з метою попередження кримінальних злочинів.
 
Водночас, діяльність органів публічної влади по запобіганню правопорушень з одного боку має бути всеохоплюючою та ефективною, а з іншого знаходитись в межах вимоги ст. 19 Конституції «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Така діяльність звичай пов’язана з реалізацією певних заходів чи комплексу заходів, направлених на запобігання вчинення протиправних діянь.
 
Заходи адміністративного запобігання – це визначені нормами адміністративного права способи офіційного фізичного або психологічного впливу уповноважених державних органів, а у деяких випадках і громадських організацій на фізичних та юридичних осіб у вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів задля запобігання, виявлення протиправних діянь, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, запобігання та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій.
 
Отже, особливістю цих заходів є те, що вони:
а) застосовуються за умови відсутності протиправного діяння;
б) застосовуються з метою запобігання, виявлення протиправних діянь, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, а також запобігання надзвичайних ситуацій.
 
Відповідна група заходів адміністративного примусу є найпоширенішою, положення багатьох нормативно-правових актів визначають засади їх застосування.
Відповідно до вимог ст. 6 КУпАП, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, громадські організації, трудові колективи розробляють і здійснюють заходи, спрямовані на запобігання адміністративним правопорушенням, виявлення й усунення причин та умов, які сприяють їх вчиненню, на виховання громадян у дусі високої свідомості і дисципліни, суворого додержання законів України.
 
Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, забезпечуючи відповідно до Конституції України додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав громадян, координують на своїй території роботу всіх державних і громадських органів по запобіганню адміністративним правопорушенням, керують діяльністю, адміністративних комісій та інших підзвітних їм органів, покликаних вести боротьбу з адміністративними правопорушеннями. Так, відповідно ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР віднесені до їх відання: розгляд деяких категорій справ про адміністративні правопорушення; утворення адміністративних комісій, спрямування їх діяльності. Вони належить до делегованих повноважень органів місцевого самоврядування щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян. Враховуючи неорадянську структуру чинного адміністртивного законодавства для регулювання сучасних правовідносин доводиться послуговуватись нормативними актами середини минулого століття. Ще й досі є чинним базовий документ, що регулює процедуру створення та діяльності адміністративних комісій, затверджене ще Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 09.03.88 р. № 5540-XI5 із назвою «Положення про адміністративні комісії Української РСР».
Вимоги щодо розроблення і здійснення заходів, спрямованих на запобігання адміністративним правопорушенням, а також виявлення й усунення причин та умов, що їм сприяють, є досить умовними, оскільки реальні механізми дотримання і виконання цих вимог пов’язані не лише з проведенням належної нормотворчої й правовиховної роботи, але й із створенням відповідних соціально-економічних та суспільно-політичних умов, які залежать від обсягів державного фінансування ключових державних цільових програм, а також політичної волі законодавця підняти на якісно новий рівень ступінь нормативно-правового регулювання суспільних відносин та заходів відповідальності за посягання на ті з них, які дійсно потребують адміністративно-правової охорони.
 
Основними цілями запобігання адміністративним правопорушенням є такі: обмеження дії негативних соціальних явищ та процесів, які є причинами та умовами вчинення адміністративних правопорушень; виховання громадян у дусі неухильного додержання вимог законності, формування високого рівня правової культури; вплив на осіб, які належать до групи ризику щодо вчинення ними адміністративних правопорушень з метою зниження вірогідності вчинення ними протиправних діянь.
 
Запобігання вчиненню адміністративних правопорушень – це соціально спрямована діяльність публічних інституцій, громадських організацій та окремих громадян з виявлення причин та умов вчинення адміністративних правопорушень, ліквідації факторів, які сприяють формуванню антигромадських установок громадян, та забезпечення під час здійснення такої діяльності прав та свобод громадян. І в цьому контексті невідворотність до притягнення до відповідальності за вчинення проступку, слід розглядати, як головний засіб для поліпшення криміногенної ситуації в країні, підвищення дисципліни громадян, забезпечення економічної стабільності та інвестиційної привабливості української економіки.
 
== Сучасні тенденції до запровадження в українське законодавство «кримінального проступку» ==
 
Криміногенна ситуація, що склалася в Україні не може не викликати занепокоєння. Україна – лідер по кількості злочинів у Європі. Але найбільшу небезпеку становить рівень латентності злочинів, тому що неможливо об’єктивно оцінити й спрогнозувати рівень злочинності в цей момент. Така ситуація становить національну загрозу для української держави й для Європейського Союзу. Становище ускладнюється тим, що повсюдно порушуються права людини у всіх сферах життя суспільства. Це веде до подальшого зниження рівня життя й неминучої криміналізації цих верств населення.
 
На тлі зростання злочинності, правоохоронні органі й експерти, близькі до силових структур, лобіюють уведення в кримінальне законодавство нових, але не завжди об’єктивних, підходів до розуміння правопорушень. Пропоновані зміни суперечать теорії права, міжнародній практиці й чинному законодавству. Зокрема у Верховній Раді України зареєстровані законопроекти, відповідно до яких планується введення кримінальної відповідальності за проступки.
 
В той же час, слід наголосити на наступному, в законопроектах декларується спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень, але насправді автори пропонують внесення змін не до Кримінального процесуального кодексу України або підзаконних актів, що регламентують діяльність слідчих підрозділів Національної поліції України, а до Кримінального кодексу України.
 
Автори закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» анонсували зміни до КПК України . Водночас, в законі нема жодного слова про підвищення ефективності роботи. Більше того, запропоновано створити нові підрозділи дізнавачів, які будуть розслідувати «кримінальні проступки», а потім суди будуть розглядати справи по «кримінальних проступках» за спрощеною процедурою.
 
Наприклад, законопроект містить ряд тез, щодо перегляду вироків судів: «2. З дня набрання чинності цим Законом відповідно до частини другої статті 74 Кримінального кодексу України звільнити від покарання (основного і додаткового) осіб, засуджених за Кримінальним кодексом України за діяння, караність яких усунена цим Законом.
 
3. З дня набрання чинності цим Законом відповідно до статті 284 Кримінального процесуального кодексу України закрити кримінальні провадження щодо діянь, кримінальна відповідальність за які цим Законом скасована.
 
4. Особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі кримінальні правопорушення на підставі пункту 3 цього Розділу, продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші кримінальні правопорушення, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.
 
5. Переглянути кримінальні провадження стосовно осіб, які до набрання чинності цим Законом вчинили діяння, які відповідно до Кримінального кодексу України кваліфікувалися як злочини, для вирішення питання щодо зміни кваліфікації дій цих осіб на інші відповідні статті Кримінального кодексу України, які згідно з цим Законом кваліфікуються як кримінальні проступки, та зменшити відповідно до частини третьої статті 74 Кримінального кодексу України призначені до набрання чинності цим Законом міри покарання (основного і додаткового) за злочини, до максимальних меж покарання, встановлених цим Законом за відповідні кримінальні проступки.» .
 
Такі дії призведуть до того, що суди знову будуть перегружені внаслідок збільшення заяв про перегляд справ на підставі нового терміну «кримінальний проступок». Фактично Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» стає новим «законом Савченко» . Таким чином практична цінність цього закону для зменшення навантаження на слідчих та суди є недоведенною, а враховуючи латентність злочинності та корумпованість правоохоронних органів, взагалі може стати новим корупціогенним чинником.
 
В європейських країнах відповідальність за проступки є позасудовою. Накладення штрафів – один з елементів адміністративної діяльності органу державної влади який здійснює регулювання суспільно-економічних відносин у відповідній сфері. Саме штрафні санкції носять правовиховну – роль. Так само і в історії української державності: в часи Київської Русі, Литовського князівства, Речі Посполитої, Війська Запорізького Низового на рівні законодавства не застосовувалась кримінальна відповідальність за проступки. А, навпаки, за ряд злочинів застосовувалась відповідальність у вигляді штрафу.
 
Більше того з теоретичної точки зору не зрозуміло як злочин (кримінальне правопорушення) може поділятись, відповідно до стягнень за його вчинення на саме «злочин» і «кримінальний проступок». Тобто навіть на рівні теоретичного осмислення противоправного суспільно небезпечного діяння бачимо нелогічність і протиріччя щодо запровадження в українське законодавство новели «кримінальний проступок». Не зважаючи на явні неузгодженості, такі прояви рецепції радянського права активно лобіюються в ряді Східноєвропейських країн: Україні, Російській Федерації та Казахстані. За даними досліджень, лише до Верховної ради України у період з 2012 по 2015 рр. було подано 7 законопроектів :
– «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків» № 10126 від 28 лютого 2012 р.;
– «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» № 10126-1 від 5 березня 2012 р.;
– «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків» № 10146 від 3 березня 2012 р.;
– «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків» № 1202 від 8 січня 2013 р.;
– «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо запровадження інституту кримінальних проступків" № 3438 від 17 жовтня 2013;
– «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації положень Кримінального процесуального кодексу України» проект Закону України № 4712 від 16 квітня 2014 р;
– «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації положень Кримінального процесуального кодексу України» проект Закону України № 2897 від 19 травня 2015 р.
 
Наразі, перераховані законопроекти були відхилені.
 
Нині фундаторами змін до теорії права, через введення нових «інноваційних» норм до Кримінального кодексу України було подано до Верховної ради Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 7279-1 від 16.11.2017, в якому начебто для того щоб покращити діяльність слідчих підрозділів Національної поліції пропонується введення до законодавства про відповідальність того ж самого «інституту кримінальних проступків» .
 
Зважаючи на те що «кримінальний проступок» не має навіть логічного визначення, в теорії «кримінальних проступків» нема відповіді на цілу низку питань: Яким чином буде досягнуто гуманізації під час криміналізації діянь за які накладалась адміністративна відповідальність? Яким чином кримінальне правопорушення (злочин) поділяється на кримінальний злочин і кримінальний проступок? Чи доречно здійснювати поділ за протиправне діяння за ознакою розміру штрафу? Яка економія в часі і коштах буде досягнута, якщо за адміністративні правопорушення буде проводитись слідство за спрощеною системою у вигляді дізнання? Чи будуть істотно розвантажені суди в разі надходження не справ про адміністративні правопорушення а про «кримінальні проступки»?, тощо.
 
Виходячи з положень теорії адміністративного права, слід зазначити, що криміналізація протиправного, суспільно-небезпечного діяння, не може слугувати підставою (прикриттям) для загальної криміналізації суспільно-шкідливих незначних протиправних діянь – проступків. В цьому контексті вбачається, що вдосконалення діяльності слідчо-розшукових підрозділів у вигляді відродження дізнання, та покращення менеджменту – основа ефективної діяльності Національної поліції. В той же час накладення стягнень за вчинення проступків у будь-яких сферах суспільного життя має відбуватись у позасудовому порядку. Саме це дозволить «розвантажити» українські суди та слідчі органи.
 
Проведений аналіз дозволяє зробити висновок про те, що криміналізація проступків як явища – наступ на демократичні права і свободи громадян. Такі дії є прямим порушенням норм Конституції України . Фактично громадянське суспільство має справу з черговою спробою в новітній історії України повернутись до тоталітарних законів 30-х рр. Навіть самі народні депутати з Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності – автори законопроекту наголошують: «альтернативним законопроектом пропонується віднести до кримінальних проступків велику кількість наразі адміністративних правопорушень, що не зовсім відповідає задекларованій меті, а саме реалізації державної політики із гуманізації кримінальної відповідальності». Українці під час Революції гідності висловили своє негативне ставлення до антидемократичних диктаторських законів , які були прийняті Верховною Радою України. Чи зможе розпізнати українське суспільство в нових законах, щодо кримінальної відповідальності за проступки черговий наступ на права і свободи людини, покаже час.
 
[[Категорія:Адміністративні правопорушення| ]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Адміністративне_правопорушення