Українська Гельсінська спілка: відмінності між версіями

Масові репресії 1972&nbsp;р. на деякий час паралізували активність дисидентів. Однак уже в 1974&nbsp;р. побачили світ 7 та 8 випуски «Українського вісника», у відновленні якого значну роботу провів Степан Хмара. За кордоном було видано низку книжок правозахисників, що не змогли побачити світ в Україні. У 1975&nbsp;р. уряди 35 держав Європи і Північної Америки, у тому числі і уряд СРСР, підписали [[Гельсінські угоди]]<ref>[http://www.osce.org/mc/39501 Helsinki Final Act. Publisher Organization for Security and Co-operation in Europe Date 1 August 1975]{{ref-en}}</ref>, що були покликані закріпити нові відносини в Європі, забезпечити виконання у кожній з них високих принципів демократії, прав людини. РозуміючуРозуміючи, що за умов Радянської України це практично неможливо, в листопаді 1976&nbsp;р. група правозахисників об'єдналася в Українську групу сприяння використанню Гельсінських угод в Україні, або [[Українська Гельсінська група|Українську Гельсінську групу]]. На їі основі в 7.07.1988&nbsp;р. на 50-тисячному мітинзі у Львові було проголошено створення Української Гельсінської спілки (УГС).