Українська Гельсінська спілка: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 48:
== Українська Гельсінська група ==
{{main|Українська Гельсінська група}}
Масові репресії 1972&nbsp;р. на деякий час паралізували активність дисидентів. Однак уже в 1974&nbsp;р. побачили світ 7 та 8 випуски «Українського вісника», у відновленні якого значну роботу провів Степан Хмара. За кордоном було видано низку книжок правозахисників, що не змогли побачити світ в Україні. У 1975&nbsp;р. уряди 35 держав Європи і Північної Америки, у тому числі і уряд СРСР, підписали [[Гельсінські угоди]]<ref>[http://www.osce.org/mc/39501 Helsinki Final Act. Publisher Organization for Security and Co-operation in Europe Date 1 August 1975]{{ref-en}}</ref>, що були покликані закріпити нові відносини в Європі, забезпечити виконання у кожній з них високих принципів демократії, прав людини. РозуміючуРозуміючи, що за умов Радянської України це практично неможливо, в листопаді 1976&nbsp;р. група правозахисників об'єдналася в Українську групу сприяння використанню Гельсінських угод в Україні, або [[Українська Гельсінська група|Українську Гельсінську групу]]. На їі основі в 7.07.1988&nbsp;р. на 50-тисячному мітинзі у Львові було проголошено створення Української Гельсінської спілки (УГС).
 
Вона стала найбільшою правозахисною організацією в республіці. Її керівником став письменник [[Микола Руденко]], а серед 36 членів були такі відомі дисиденти, як [[Петро Григоренко]], [[Левко Лук'яненко]], [[Кандиба Іван Олексійович|Іван Кандиба]], [[Надія Світлична]], [[В'ячеслав Чорновіл]], [[Василь Стус]], [[Святослав Караванський]], [[Оксана Мешко]], [[Олесь Бердник]] та ін.