Гребінництво: відмінності між версіями

'''Гребінництво''' — [[промисел]], пов'язаний з виготовленням різноманітних дерев'яних гребінок і [[прядка|гребенів для [[прядіння]] та [[Гребінь|гребінців]] з рогу, котрі використовувалися для розчісування [[волосся]]. Останні робили звичайно з [[Віл|волячих]] рогів, які спочатку розпилювали до необхідних розмірів, потім, підігріваючи на вогні, їм надавали еластичності та розгладжували [[Гембель|гемблем]] (різновид стругарубанка). Далі, користуючись [[Токарний верстат|токарним верстатом]] і [[Циркулярна пила|циркулярною пилкою]], робили нарізку зубців. Іноді на виріб наносили народний [[орнамент]].

Гребінництво – — галузь оброблення рогу, один з давніх промислів в [[Україна|Україні]].

Виникнення гребінництва пов’язанепов'язане з виробництвом рогових [[порохівниця|порохівниць]] для козацького стану, гребінців для населення. На Полтавщині їх виготовляли від 17 ст. у с. [[Хомутець (Полтавська область)|Хомутець]], (нині Миргород. р-ну Полтав. обл.).

В. Василенко стверджує, що гребінництво функціонувало у 18 ст. в осередках: [[Хомутець]], Баришівка (нині смт Київської області), Шумське (нині село Роменського р-ну [[Сумська область|Сумської обл.]]). Постачали сировину й збували вироби щетинники (торгівці-ходівники) [[Рашівка|Рашівки]] (нині село [[Гадяцький район|Гадяцького р-ну]] [[Полтавська область|Полтавської обл]].). Після [[1861]] промисел гребінництва набув розвитку. Провідний осередок гребінництва – — Хомутець. На поч. 19 ст. тут було 12 ремісників, на [[1885|1885 р]].– 201, [[1900]]  р. – — 147, [[1922]]  р. – — 352.

Миргородське повітове земство відкрило зразкову майстерню рогового виробництва. Від серед. 19 ст. гребінництвом займалися у Груні Зіньківського повіту, пізніше – — Гадяцького і Прилуцького повітів Полтавської губернії [[1923]]  р. заснувало [[товариство]] «Гребінець» у Хомутці (196 майстрів), згодом – — [[артіль]] «Наша праця», де виробляли гребінці, [[свисток|сюрчки]], ґудзики, [[Мундштук|мундштуки]].

У 17–18 ст. рогові порохівниці оздоблювали лінійними та рослинними візерунками, написами (збереглися дві, зроблені [[1724]]  р. і [[1731]]  р. І. Дружиненком). Гребінці діляться на «одборні» (найкращі, великих розмірів) і «кінцеві».

На виставках у 19–20 ст. експонувалися гребінці С. Даценка ([[1846]], нагорода 7 крб сріблом) з Роменщини, В. Карабанова ([[1896]], бронзова медаль), С. Леня, Г. Линника, Андріана, Г. і К. Куликів, Є. Дерев’яненкаДерев'яненка.

Гребінництво в селі Груні у Полтавщині // Мат. до укр.-рус. етнольогії. - — Львів, 1905. - — Т. 6.

[[Енциклопедія сучасної України]]. - — Київ, 2006. - — 711 с. - — Т.6.