|
В 1904 р. в Драчинцях почали діяти хати-читальні. Першою такою хатою-читальнею був будинок пана Антонюка Николая. Велику роль в просвітницькій роботі «Драчинської Січі» відігравали хати-читальні в 30-х роках. В той час були на території Драчинець дві хати-читальні: одна на Мокірці — в Григорія Аврама, а друга — на Лукові, там, де зараз проживає Казимір Олександра. Завідував хатою-читальнею Казимір Михайло.
У 1918 році Буковину насильно захопила Румунія. Закон про аграрну реформу, виданий румунським урядом у 20-х роках, драчинецькі селяни сприйняли вороже. Земельні ділянки, що їх мали одержати селяни за викуп, були в більшості непридатні для посівів, а ціна на землю була дуже високою (1 га орної землі коштував 44 — 146 лей). 26 квітня 1920 року мало місце незадоволення в Драчинцях у зв'язку з проведенням аграрної реформи. АгентУ зв'язку з цим агент сигуранци доносив у секретаріат Міністерства внутрішніх справ про те, що селянин Драчинець Острофій погрожував скликати селян і піти до уряду. А якщо і там селяни не знайдуть правди, то тоді організують повстання. ▼
У 1918 році Буковину насильно захопила Румунія, умови життя драчинецьких селян стали ще важчими.
За румунського панування більшість драчинецьких селян не могла тримати ні землі, ні худоби через високі податки. Хлібороб сплачував державні, повітові і сільські податки, землеробській палаті, податок за шляхи, за в'їзд у місто підводою, за продаж худоби, за випас, гербові збори, за димар. Ці побори забирали значну частину, а часто й увесь прибуток селянина. КапіталістиЗа тежчасів нещаднорумунського експлуатувалипанування хліборобів,у встановлюючиДрачинцях високіне цінибуло нажодної промислові товари. Селянин мусив продати 3 кг зернабібліотеки, щоб купити 1 кг солі або гасумедпункту, ароддому. щобНавчання купитив за 50 лей лопату, йому треба булошколах продативелося мішокрумунською кукурудзимовою. ▼▲Закон про аграрну реформу, виданий румунським урядом у 20-х роках, драчинецькі селяни сприйняли вороже. Земельні ділянки, що їх мали одержати селяни за викуп, були в більшості непридатні для посівів, а ціна на землю була дуже високою (1 га орної землі коштував 44 — 146 лей). 26 квітня 1920 року мало місце незадоволення в Драчинцях у зв'язку з проведенням аграрної реформи. Агент сигуранци доносив у секретаріат Міністерства внутрішніх справ про те, що селянин Драчинець Острофій погрожував скликати селян і піти до уряду. А якщо і там селяни не знайдуть правди, то тоді організують повстання.
=== Друга Світова війна ===
▲За румунського панування більшість драчинецьких селян не могла тримати ні землі, ні худоби через високі податки. Хлібороб сплачував державні, повітові і сільські податки, землеробській палаті, податок за шляхи, за в'їзд у місто підводою, за продаж худоби, за випас, гербові збори, за димар. Ці побори забирали значну частину, а часто й увесь прибуток селянина. Капіталісти теж нещадно експлуатували хліборобів, встановлюючи високі ціни на промислові товари. Селянин мусив продати 3 кг зерна, щоб купити 1 кг солі або гасу, а щоб купити за 50 лей лопату, йому треба було продати мішок кукурудзи.
За18 часівчервня румунського1940 панування у Драчинцях не було жодної бібліотеки, медпункту, роддому. Навчання в школах велося румунською мовою. Мешканець с.року Драчинці Чобанбули В.включені М.до пригадує,складу що в 1932—1933 роках поштар села Діюмен розповсюджував між селянами газети і листівки антиурядового характеру. За читання цих газет і листівок побували в жандармерії Прокопець Петро, Казимір Григорій. Тримали в холодній і нещадно катували Чобана В. Н., а Казимір Марко і Курка Микола за це поневірялися біля року в Чернівецькій в'язниці. 18 червня 1940 року в ДрачинцяхУРСР знову була встановлена Радянська влада. Головою Драчинської сільської Ради став Казимір Михайло Павлович, а згодом — Зелінський Василь Тодорович. В селі почалася робота по впровадженню загального безплатного навчання для дітей шкільного віку, а також робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. У 1940—1941 навчальному році в селі вже працювало 4 школи з українською мовою навчання: центральна неповно-середня та початкові в Драчинцях Горішніх, Полятині та Острій. Навчанням було охоплено 650 дітей. Працювало в цих школах 10 учителів. При неповно-середній школі функціонував інтернат на 12 учнів. У кожній школі були відкриті вечірні класи для навчання дорослих. Почав пра¬цювати в селі клуб, в якому демонструвалися кінокартини, відкрилася бібліотека, почав працювати хоровий і драматичний гуртки.
Під час ВеликоїДругої Вітчизняноїсвітової війни 204 драчинських хліборобів сталибули напризвані захистдо рідноїлав радянської армії, землі. 76 з них загинуло в цій війні. 6 липня 1941 року село було знову окуповано румунськими військами. Навчання в школах українською мовою було знову заборонено. ЧисельніСільський штрафиголова, постійні грабунки важким тягарем лягли на плечі селян. Було заарештовано ЗелінськогоЗелінськоий В. Т., який до окупації був головою сільрадизаарештований. ПросидівРумунські він у Чернівецькій в'язниці 3 місяці у дворі під відкрити небомвійська, бовідразу в'язницяпісля булазахоплення переповнена. Згодом його перевели в Садгірську в'язницюсела, де поневірявся він ще 4 місяці. Селяни були обкладені непосильними податками. Нужденне життя, безземелля, податки штовхали селян на страшні злочини. У 1943 році Курчак Микола убив за межу свого сусіда Кигніцького Григорія. 6 липня 1941 року в село вступили румунські війська, які відразу ж почали єврейськівинищення погромиєвреїв, що тривалитривало 3 дні. За ці 3 дні 52 євреї були розстріляні, а 90 пізніше вивезені в концентраційні табори. Історія драчинецького голокосту — це, мабуть, одна з найтрагічніших сторінок села за роки війни. У своїх спогадах всі люди тепло згадують про єврейські сім´ї, відзначають вихованість і дружнє ставлення євреїв до українців. Нажаль, за 3 дні голокосту єврейське населення було майже повністю знищене і зараз у Драчинцях не проживає жодної єврейської сімгї. Ось що згадує Кричун Андрій Михайлович: "Єврейське населення села займалося торгівлею і мало цілий ряд крамниць та корчмів: 1-а крамниця, де зараз будинок вчительки Ольги Тодорівни. Там жила сім'я єврея Каміля; у його крамниці можна було купити все — від цвяхів до турпана. ІІ-а крамниця належала Фройку (біля Миколи Шлемка). ІІІ-я крамниця — належала Дудьові (біля Туні Пшеничної). ІУ-а крамниця — знаходилася біля теперішньої зупинки автобуса. Євреї Салер, Хаїм, Апельтфельд, Зайдель Янкель, Раухвергерд володіли паровим млином. Справжнім сільським багатієм був Бург, який володів великим магазином і молочарнею, що знаходилися там, де тепер стоїть молитовний будинок. Сюди люди здавали молоко і тут виробляли на продаж сир, масло, сметану. На місці сучасного промтоварного магазину колись був великий склеп єврея Файбиша, куди люди їхали на закупи навіть і з на¬вколишніх сіл. Єврей Гріль володів великою корчмою, яка знаходилася на місці теперішньої музичної школи. Там, де тепер будинок Майка Черевка, знаходилась єврейська школа і молитовний будинок . Коли румунські війська вступили в село, булла субота, і в молитов¬ному будинку знаходився єврейський рабин і даскал Шор та ще декілька старших єврейок, яких румуни розстріляли на перехресті біля Піць Орисі, де тепер встановлен охрест. На жаль, дехто із драчинчан чи то з заздрощів, чи із вродженої підлості та жорстокості вдавався до того, що виказував румунам, де живуть євреї. Але особливою жорстокістю «відзначився» житель с. Нові Драчинці Прокопець Микола (на прізвисько Гарматюк), який власноруч застрелив у яру біля хати стару єврейку Камелиху, а також власника молочарні Бурга. Правда, великої користі і подяки від румунів він за це не мав — вони навіть розшукували його, щоб покарати за самоуправство. А пізніше кара Господня таки наздогнала Гарматюка — у 1945 році його стратили бандерівці за те, що він, ставши членом підпільної боївки, порушив дисципліну, застрілив свою рідну сестру і цим самим осоромив бійців ОУН в очах односельчан. Про справжню трагедію згадує також і Курчак Домка Василівна, 1925 р. народження: "На куті Мокірець, приблизно там, де тепер живе Чорней Василь, проживала єврейська сім'я: Берко, Сінер, Ціля і Етлі. Один із сусідів сховав їх, коли почули про єврейські погроми, а інший (прізвище жінка вказувати не хотіла) доніс румунам. Їх і ще 20 чоловік розстріляли на тім місці, де тепер город В.Єричука. Серед розстріляних було семеро молоденьких дівчат, над якими румунські солдати жорстоко поглумилися і так знущалися, що їхні відчайдушні Зойки було чути на пів села. Потім закривавлені напівголі трупи звеліли селянам скидати на фіри і вивезти у поле, де знаходився скотомогильник. Це місце, яке в народі називається Стійло, стало місцем поховання усіх замордованих у 1941 році євреїв. У 2003 році там було споруджено членами Чернівецької Єврейської общини пам'ятний знак, ініціатором чого був житель Ізраїлю, письменник Ервін Раухвергерд, який дізнався, що саме там у 1941 році були поховані його мама і бабуся. Ще один трагічний випадок згадує Зелінська Марія Василівна. «Декілька євреїв, що жили на Лукові, сховалися під лісом у будинку Тодорюка, але Давид Кошурба стусанами випхав євреїв з хати і здав румунам, які повели їх розстрілювати біля греблі на Готарі, де зна¬ходився водяний млин. Ми, малі діти, пасли худобу неподалік від того місця, де проходила страта, і побачили, як після розстрілу з-під купи тіл вилізла дівчинка, яка була лише поранена. Микола Курчак сховав і спас цю дівчинку». Так само вчинив і інший житель села — Танасій Курчак, який переховав своїх сусідів — сім'ю Шміля Крінгера, які пізніше подалися геть і обіцяли повернутися і віддячитися своєму рятівникові. Але так і не повернулися, і подальша доля їхня невідома. Про подібний випадок розповідає також Курчак Домка Василівна: "Бабуся Олі Курчак переховувала 2 дні на горищі єврейську сім'ю, хоч і знала, що за це румуни можуть покарати і її. Їхній сусід Євген Плешкан доніс на неї румунським солдатам. Коли румуни виводили нещасних євреїв з хати, негідник ще й доправдовувався, щоб покарали тих, хто їх переховував, але румунський солдат лише зневажливо подивився на нього. Взагалі, як свідчать спогади і серед румунських вояків далеко не всі були жорстокими катами і дехто з них відмовлявся брати участь у каральних операціях і розстрілювати євреїв. Але були й справжні садисти. Як згадує Гудима Андрій Григорович: «У центрі села, навпроти млина, жили двоє старих євреїв. Старий каліка Нахемій вийшов у двір якраз у той час, коли селом проходила група румунських солдатів. Ніхто з них не звернув уваги на нещасного каліку, але два останніх, будучи уже напідпитку, декілька разів вистрілили в Нахемія, але не вбили, а тільки покалічили. Як згадують очевидці, той чоловік страшенно мучився, благав солдатів добити його, але вони стояли і сміялися. Його дружину Вурціху, що хотіла допомогти чоловікові, убили з першого ж таки пострілу». Сусіди пригадують, що їм довго після того вчувався крик нещасного єврея і п'яний сміх солдатів. Тих, хто переховався, перебув 3 дні розстрілів, більше не вбивали, але всіх зібрали і вивезли в табори в Трансністрію. Більше їх ніхто не бачив. Українців румуни не чіпали, але євреї казали: «Нами румуни тепер тісто розчиняють, а вами будуть місити».
Одночасно із переслідуваннями євреїв, почалися також переслідування та вбивства активістів. Голову сільради В. Т. Зелінського окупанти кинули до чернівецької, а потім до садгірської в'язниці лише за те, що він очолював сільську Раду. Землевпорядника, який ділив землі заможних селян серед бідняків, румунські солдати вбили, а тіло прив'язали до коня і він волочив його доти, доки не залишилися голі кістки. Коня з тілом знайшли аж у селі Біла, звідки родичі й забрали те, що залишилося від чоловіка.
|
