Парламент Сполученого Королівства: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
BunykBot (обговорення | внесок)
м Вікіфікація
Рядок 112:
Кожен Парламент, після деякої кількості сесій завершує свою роботу, або за наказом Суверена, або після закінченню терміну, що останнім часом відбувається частіше. Розпуск Парламенту відбувається за рішенням Суверена, але завжди за порадою Прем’єр-міністра. У разі сприятливої для його партії політичної ситуації Прем’єр-міністр може попрохати про розпуск парламенту, щоб отримати більшу, ніж є, кількість місць на виборах. Окрім того, якщо Прем’єр-міністр втрачає підтримку Палати громад, він може або піти у відставку, або попрохати про розпуск Парламенту, щоб відновити свій мандат.
 
Одвічно не існувало обмежень на тривалість роботи Парламенту, але ''Трирічний Акт 1694 року'' ({{lang-en|[[:en:Triennial Acts{{iw|Triennial Acts]]}}}}) встановив максимальну тривалість роботи Парламенту у три роки. Оскільки часті вибори здалися незручними, ''Семирічний Акт 1716'' ({{lang-en|[[:en:Septennial Act 1715{{iw|Septennial Act 1715]]}}}}) продовжив максимальну тривалість роботи Парламенту до семи років, однак, ''Парламентський Акт 1911 року'' ({{lang-en|[[:en:Parliament Act 1911{{iw|Parliament Act 1911]]}}}}) обмежив його до п’яти років. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] термін було тимчасово збільшено до десяти років. Після закінчення війни у [[1945]] році термін лишався рівним п’яти рокам. Сучасні парламенти, однак, рідко працюють повний термін, зазвичай вони розпускаються раніше. Наприклад, п'ятдесят другий Парламент, що зібрався у [[1997]] році, було розпущено за чотири роки.
 
Раніше смерть Суверена автоматично означала розпуск Парламенту, оскільки Суверен вважався його ''caput, principium, et finis'' (початком, основою і кінцем). Однак було незручно не мати Парламенту у той період, коли спадкування престолу могло бути оскаржене. За правління [[Вільгельм III Оранський|Вільгельма III]] і [[Марія II (королева Англії)|Марії II]] було прийнято статут, що Парламент повинен продовжувати роботу упродовж шести місяців після смерті Суверена, у разі якщо він не буде розпущений раніше. ''Акт про народне представництво 1867 року'' ({{lang-en|[[:en:Reform Act 1867|Representation of the People Act 1867]]}}) відмінив цю постанову. Зараз смерть Суверена не впливає на тривалість роботи Парламенту.
Рядок 122:
[[Файл:PalaceOfWestminsterAtNight.jpg|right|300px|thumb|Парламент збирається у Вестмінстерському палаці.]]
 
Парламент Сполученого Королівства може встановлювати закони своїми актами. Деякі акти діють на всій території королівства, включаючи Шотландію, але оскільки Шотландія має свою законодавчу систему (так званий Шотландський закон або ''[[:en:Scots law{{iw|Scots law]]}}''), багато актів не діють у Шотландії та або супроводжуються такими ж актами, але чинними лише у Шотландії, або (з [[1999]]) законами, прийнятими [[Парламент Шотландії|Парламентом Шотландії]].
 
Новий закон, у його чорновій формі, що називається ''біллем'', може бути запропонований будь-яким членом верхньої або нижньої палати. Зазвичай біллі вносяться на обговорення королівськими міністрами. Білль, внесений міністром, називається «Урядовим біллем» («Government Bill»), а внесений звичайним членом палати — «Біллем приватного члена палати» («Private Member’s Bill»). Біллі також розрізняють за їх змістом. Більша частина біллів, що стосується всього суспільства, називається «Суспільними біллями» («Public Bills»). Біллі, що надають особливі права приватній особі або невеликій групі людей, називаються «Приватними біллями» («Private Bills»). Приватний білль, що стосується ширших прошарків суспільства, називається «Гібридним біллем» («Hybrid Bill»).
Рядок 143:
Навіть до прийняття Парламентських актів, Палата громад обіймала більшу владу у фінансових питаннях. За стародавнім звичаєм Палата лордів не може вносити законопроекти, що стосуються податків або бюджету, або вносити поправки, що стосуються податків або бюджету. Палата громад може тимчасово надати Палаті лордів привілеї розгляду фінансових питань для того, щоб дозволити Палаті Лордів прийняти поправки, що стосуються фінансових питань. Палата Лордів може відмовитись прийняти законопроекти, що стосуються бюджету і податків, хоча цю відмову можна буде легко обійти у випадку «грошових біллів».
 
Останній етап прийняття законопроекту — це отримання [[Королівська згода|Королівської згоди]] ({{lang-en|[[:en:Royal Assent{{iw|Royal Assent]]}}}}). Теоретично, Суверен може дати згоду (тобто, прийняти закон) або не дати її (тобто, накласти вето на законопроект). За сучасними уявленнями Суверен завжди приймає закони. Остання відмова дати згоду сталася у [[1708]] році, коли королева Анна не затвердила законопроект «про створення шотландського ополчення».
 
Законопроект, перш ніж стати законом, отримує згоду всіх трьох частин Парламенту. Таким чином, всі закони встановлюються Сувереном за згоди Палати лордів і Палати громад. Всі парламентські акти починаються зі слів «BE IT ENACTED by the Queen’s [King’s] most Excellent Majesty, by and with the advice and consent of the Lords Spiritual and Temporal, and Commons, in this present Parliament assembled, and by the authority of the same, as follows».