Джованні П'єрлуїджі да Палестрина: відмінності між версіями

'''Джова́нні П'єрлуї́джі да Палестрина''' ({{lang-it|Giovanni Pierluigi da Palestrina}} або (''Praenestinur''); [[1525]]<ref>У надгробному слові зазначається, що йому 68 років, і на цій підставі Гров дає дату народження "«майже напевно, між 3 лютого 1525 і 2 лютого 1526 року"» (''The New Grove Dictionary of Music and Musicians'', 2nd ed., s.v. "«Palestrina, Giovanni Pierluigi da"» by Lewis Lockwood, Noel O'Regan, and Jessie Ann Owens{{Page needed|date=June 2013}}).</ref>, [[Палестрина (муніципалітет)|Палестрина]]&nbsp;— [[2 лютого]] [[1594]], [[Рим]])&nbsp;— італійський [[композитор]] епохи [[Відродження]]; найвизначніший представник [[Римська школа (музика)|римської композиторської школи]].<ref name=Roche>Jerome Roche, ''Palestrina'' (Oxford Studies of Composers, 7; New York: Oxford University Press, 1971), {{ISBN|0-19-314117-5}}.</ref> Він значно вплинув на розвиток [[церковна музика|церковної музики]], а його роботи часто розглядалися як кульмінація поліфонії Ренесансу. Справжнє ім'я&nbsp;— '''Джованні П'єрлуїджі'''.

[[FileФайл:Facade San Giovanni in Laterano 2006-09-07.jpg|thumb|Фасад [[Латеранська базиліка|Латеранської базиліки]], Рим, де Палестрина обіймав посаду капельмейстера]]

У 1571 році Палестрина повернувся в [[Собор Святого Петра|храм Святого Петра]], знову очолив [[Капела Джуліа|Капелу Юлія]] й залишався на цій посаді до кінця своїх днів. Тим часом у 1580 році його дружина Лукреція, двоє синів і двоє братів загинули від [[Чума|чуми]], що лютувала тоді в Римі. 1581Убитий рокугорем, Палестринакомпозитор оженивсявирішив прийняти священний сан, але напередодні висвячування познайомився з заможною вдовою Вірджинією Дормолі і в 1581 вдруге наодружився. заможнійОстанні вдові,роки зайнявсяжиття торговельноюПалестрина справою,успішно щопоєднував належаладіяльність покійномуна чоловікумузичному новоїтерені жінкиз інвестиціями в бізнес дружини, прийнявяка санзаймалася священикаторгівлею танерухомістю ставв офіційнимоколицях постачальникомРиму<ref>''Lockwood хутраL., іO'Regan шкірN., доOwens папськогоJ.A.'', дворуop. cit.</ref>.

[[FileФайл:Img 047.jpg|thumb|upright=1.4| Пам'ятник на честь композитора Джованні П'єрлуїджі да Палестрини]]

До кінця днів Палестрина користувався значною популярністю і мав добрий матеріальний статок. Помер Палестрина 1594 року у Римі від [[плеврит]]у. Як було заведено, його поховали того ж дня, коли він помер, у простій труні. На могильній плиті латиною написано ''Libera me Domine''. На похоронах співали п'ятичастий псалом для трьох хорів.<ref name=Pyne>Zoe Kendrick Pyne, ''Giovanni Pierluigi di Palestrina: His Life and Times'' (London: Bodley Head, 1922).</ref> Палестрину поховали у соборіНовій капеллі ((Cappella Nova) поблизу собору Святого Петра. При реконструкції собору в 1615 році Cappella Nova було знесено, місцеі саркофаг Палестрины (де також були поховані його похованняперша пізнішедружина Лукреція, його сини та інші родичі) було закритевтрачено<ref>''Pehl новоюA.'' конструкцією,[http://static.onleihe.de/content/wbg/20140902/978-3-650-73084-8/v978-3-650-73084-8.pdf а спробиRom: знайтиEine місцеmusikalische похованняEntdeckungsreise. булиDarmstadt: Lambert Schneider, 2014, невдалимиS.9-10].</ref>.

Творчий доробок Палестрини надзвичайно великий і включає 104 [[Меса (музичний жанр)|меси]] (на 4-8 голосів), близько 370 [[мотет]]ів, близько 70 [[гімн]]ів, 35 [[магніфікат]]ів, кілька ламентацій та літаній, близько 140 [[мадригал]]ів. Перше повне зібрання творів Палестрини вийшло у 1862–19071862—1907 і становило 33 томи. Жанрова палітра Палестрини представляє найтиповіші жанри XVI століття, розкриває його зв'язок із папством і відображає стилістичні тенденції церковної музики, пов'язані з постановами Тридентського собору.

[[FileФайл:Giovanni Pierluigi da Palestrina.png|thumb| Джованні да Палестрина, літографія Генрі-Джозефа Гессе]]

* [[Консонанс|ДисонансДисонанси]]и повинні обмежуватися короткими нотами та слабкими [[Доля (музика)|долями]]. Їх поява в сильних долях повинно негайно вирішуватися в [[консонанс]].

Одна з його найважливіших робіт, Missa Papae Marcelli (Меса папи Марцелла), історично асоціюється з помилковою інформацією про діяльність [[Тридентський собор|Тридентського собору]]. Відповідно до цієї версії (яка лягла в основу праці Ганса Пфіцнера про Палестрину), меса була складена для того, щоб переконати Тридентський собор у недоцільності заборони багатоголосої музики у церковній службі.<ref name=Bokina>John Bokina, ''Opera and Politics'' (New York: Yale University Press, 1997), pp. 129–131129—131.</ref> Менше з тим, останні дослідження доводять, що ця меса фактично була написана набагато раніше за обговорення кардиналами заборони (можливо, на цілих десять років раніше).<ref name=Bokina>John Bokina, ''Opera and Politics'' (New York: Yale University Press, 1997), pp. 129–131129—131.</ref> Історичні дані вказують на те, що Тридентський собор як офіційний орган ніколи не ухвалював заборони щодо церковної музики і не був у змозі якимсь чином регулювати чи ухвалювати постанови з цього питання. Такі версії походять від неофіційних точок зору деяких учасників собору, які дискутували з тими людьми, які не були причетними до ухвалюваних рішень. Ці думки та чутки через кілька століть були надруковані і часто помилково видаються за історичний факт.<ref name=Bokina>John Bokina, ''Opera and Politics'' (New York: Yale University Press, 1997), pp. 129–131129—131.</ref>

Наступним за значимістю жанром у творчості Палестрини є [[мотет]]&nbsp;— до 400 творів на [[Літургія|літургійні]] тексти, в основному взяті з т.&nbsp;зв. [[Пропрій|пропрія]] меси, тобто з тієї частини, де представлені пісні на різні свята та дні церковного року. Серед мотетів є прості чотириголосні п'єси&nbsp;— наприклад, чудовий мотет ''Sicut cervus'', який співається на освяченні купелі, або п'ятиголосне ламенто (жалібна пісня) ''Super flumina Babylonis'', складний восьмиголосный мотет на [[Богоявлення]] ''Surge illuminare'' і ''Stabat Mater'' до [[Страсний тиждень|Страсного тижня]]&nbsp;— імовірно, найвідоміший твір Палестрини.

Велике дослідження про Палестрину провів у 19-му столітті італійський священик, музичний критик і композитор [[Джузеппе Бейні]], який у 1828 році опублікував свою монографію. Ця праця знову привернула увагу суспільства до Палестрини, принесла йому ще більшу славу та посилила вже існуючу легенду про те, що той був "«Спасителем церковної музики"» під час реформ [[Тридентський собор|Тридентського собору]].<ref name=Garrat>James Garrat, ''Palestrina and the German Romantic Imagination'' (New York: Cambridge University Press, 2002).</ref> Властива XIX століттю схильність до поклоніння герою переважає у цій монографії, проте таке ставлення до композитора певною мірою характерне і сьогодні. Опера ''Палестрина'' Ганса Пфіцнера показує це ставлення на своєму піку.<ref name=Garrat>James Garrat, ''Palestrina and the German Romantic Imagination'' (New York: Cambridge University Press, 2002).</ref><ref name=Bokina>John Bokina, ''Opera and Politics'' (New York: Yale University Press, 1997), pp. 129–131129—131.</ref>

Лише нещодавно, з відкриттям та публікацією значної частини досі невідомих або забутих музичних творів різних композиторів Ренесансу, стало можливо належним чином оцінити Палестрину в історичному контексті.<ref name=Roche>Jerome Roche, ''Palestrina'' (Oxford Studies of Composers, 7; New York: Oxford University Press, 1971), {{ISBN|0-19-314117-5}}.</ref> Хоча Палестрина добре уособлює пізню епоху Відродження, побутує думка, що інші композитори, такі як [[Орландо ді Лассо]] (франко-[[Фламандія|фламандський]] композитор, який також провів ранню частину кар'єри в Італії) та [[Вільям Берд]], були більш універсальними. <ref name=Roche>Jerome Roche, ''Palestrina'' (Oxford Studies of Composers, 7; New York: Oxford University Press, 1971), {{ISBN|0-19-314117-5}}.</ref> Науковці 20-го та 21-го століть у цілому визнають, що Палестрина був сильним та вишуканим композитором, чия музика являє собою вершину технічної досконалості.

У 2009 році [[Німеччина|німецьким]] суспільним телемовником [[ZDF]] спільно з франко-німецьким міждержавним культурним телеканалом [[ARTE]] був знятий фільм під назвою ''Палестрина &nbsp;— князь музики'', режисером виступив німецький сценарист, продюсер і режисер [[Георг Брінтруп]].<ref>[http://www.imdb.com/title/tt1611965/ Internet Movie Database]</ref>

{{reflist|2}}

* Article "«Palestrina, Giovanni Pierluigi da"», in: ''The New Grove Dictionary of Music and Musicians'', ed. Stanley Sadie. 20 vol. London, Macmillan Publishers Ltd., 1980. {{ISBN|1-56159-174-2}}

* [[Marco Della Sciucca|Della Sciucca, Marco]], ''Giovanni Pierluigi da Palestrina''. L'Epos, Palermo, 2009. {{ISBN|978-88-8302-387-3}}

* Haigh, Andrew C. "«Modal Harmony in the Music of Palestrina"», in the [[festschrift]] ''Essays on Music: In Honor of Archibald Thompson Davison''. Harvard University Press, 1957, pp.&nbsp;111–120.

* [[Lewis Lockwood]], Noel O'Regan, Jessie Ann Owens: "«Palestrina, Giovanni Pierluigi da"». Grove Music Online, ed. L. Macy (Accessed 7 July 2007), [http://www.grovemusic.com (subscription access)]

* Morris, R.O., ''Contrapuntal Technique in the Sixteenth Century''. Oxford University Press, 1978. {{ISBN|0-19-321468-7}} (out of print; one of the first attempts at "«direct approach"», meaning Morris does away with Fux' five species).

* Motte, Diether de la, ''Kontrapunkt''. 1981 Bärenreiter-Verlag, Kassel. {{ISBN|3-423-30146-5}} / 3-7618-4371-2 (this text is in German; great, though!)

* Pyne, Zoe Kendrick, ''Giovanni Pierluigi di Palestrina: His Life and Times'', Bodley Head, London, 1922.

* [[Gustave Reese|Reese, Gustave]], ''Music in the Renaissance''. W.W. Norton & Co., New York, 1954. {{ISBN|0-393-09530-4}}

* Roche, Jerome, ''Palestrina''. Oxford University Press, 1970. {{ISBN|0-19-314117-5}}

* Schubert, Peter, ''Modal Counterpoint, Renaissance Style'', 2nd edition. New York and Oxford: Oxford University Press, 2008. {{ISBN|978-0-19-533194-3}} (guidelines for writing and analyzing 16th-century music).

* Stewart, Robert, ''An Introduction to Sixteenth-Century Counterpoint and Palestrina's Musical Style''. Ardsley House, Publishers, 1994. {{ISBN|1-880157-07-1}}

* [[R. J. Stove|Stove, R. J.]], ''Prince of Music: Palestrina and His World'', Quakers Hill Press, Sydney, 1990. {{ISBN|0-7316-8792-2}} (biographical rather than musicological in nature; is wholly devoid of staff-notation extracts; but corrects some errors found in Z. K. Pyne and elsewhere).

* Swindale, Owen, ''Polyphonic Composition'', Oxford University Press, 1962. (Out of print, no ISBN available.)

*