Займенник: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Виправлено помилку в змістові Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
м уточнення |
||
Рядок 1:
'''Займенник''' — самостійна [[частина мови]], яка вказує на [[предмет]]и, ознаку предмета чи дії, кількість, але не називає їх. Відповідає на питання ''хто?, що?, чий?, скільки?, як?, куди?, коли?, де? тощо .''
В українській мові займенники характеризуються розрядом, а також у певних розрядах родом, числом, відмінком.
Рядок 77:
Форми [[двоїна|двоїни]] зникли, витіснившись формами множини.
Архаїчні форми давального відмінка {{lang-cu2|ми, ти, си}} були [[енклітика|енклітичними]], тобто не мали самостійного наголосу і приєднувалися в усній мові до попереднього слова. Саме через цю особливість вони не могли вживатися з [[прийменник]]ами, бо останні були [[проклітика
У сучасній українській мові вживаються лише повні форми давального відмінка (''мені, тобі, собі''), короткі форми, що походять від {{lang-cu2|ми, ти, си}} збереглися лише в деяких [[Закарпатський говір|закарпатських]] (''дайте ми гусочку'') або [[Лемківський говір|лемківських]] (''то мі ся подоба, він поміг мі'') говорах. Замість форм знахідного в сучасній мові вживані форми родового (''мене, тебе, себе''), архаїчні ж, похідні від {{lang-cu2|мѧ, тѧ, сѧ}} залишаються як релікти в [[Гуцульський говір|гуцульському говорі]] (''на біду-сь мя полишив''), а також у закарпатських (''обі ноги ня боліли, я додому тя доведу'').
| |||