Битва при Беннокберні (1314): відмінності між версіями

{{Вооружённый конфликт|изображение=[[Файл:Battle of Bannockburn - Bruce addresses troops.jpg|300px]]|заголовок=Роберт Брюс перед битвой при Бэннокбёрне|конфликт=Битва при Бэннокбёрне|дата=[[23 июня|23]]—[[24 июня]] [[1314 год]]а|место=река Бэннокбёрн (ныне: [[Стерлинг (округ)|Стерлингшир]]), [[Шотландия]]|часть=[[Войны за независимость Шотландии]]|противник1=[[Шотландия]]|противник2=[[Англия]]|командир1=[[Роберт I (король Шотландии)|Роберт I Брюс]], <br>[[Брюс, Эдуард|Эдуард Брюс]], <br>[[Дуглас, Джеймс, 5-й лорд Дуглас|Джеймс "Добрый" Дуглас]], <br>Роберт Кейт, великий маршал Шотландии, <br>[[Рэндольф, Томас, 1-й граф Морэй|Томас Рэндольф, 1-й граф Морэй]]|командир2=[[Эдуард II]], <br>Гилберт де Клэр, граф Глостер †, <br>[[Хэмфри де Богун, 4-й граф Херефорд|Хэмфри VIII де Богун, 4-й граф Херефорд]], <br>[[Аймер де Валенс, 2-й граф Пембрук|Эймар де Валенс]], граф Пемброк, <br>Уильям Хингхэм, лорд Саффолк †<br>[[Клиффорд, Роберт, 1-й барон де Клиффорд|Роберт де Клиффорд, 1-й барон де Клиффорд]] †|силы1=ок. 10 000 чел.|силы2=ок. 25 000 чел.|потери1=4000 чел.|потери2=10 000 чел.|итог=Полная победа Шотландии}}'''Битва при Беннокберні''' ({{Lang-en|Battle of Bannockburn}}) &nbsp;— одна з найважливіших битв [[Англо-шотландські війни|англо-шотландських війн]] XIII—XVI століть, що відбулася 23-24 червня [[1314|1314 року]] поблизу річки Беннокберн<ref>{{ВТ-ВЭС|Баннокбёрн}}</ref>. Розгром англійської армії під Беннокберном забезпечив відновлення незалежності [[Шотландія|Шотландії]].

Успішні дії короля Шотландії [[Роберт I Брюс|Роберта I Брюса]] в 1309-13121309—1312 роках з визволення північної і західної частин країни від англійської окупації дозволили перейти до облоги великих міст [[Лоулендс|нижньої Шотландії]]. У 1313 році командувачі шотландськими загонами Джеймс Дуглас і Томас Рендольф вибили англійські гарнізони з Роксборо та [[Единбург|Единбурга]]а. Навесні 1314 року армія короля Роберта I взяла в облогу замок [[Стерлінг (замок)|Стерлінг]] &nbsp;— найважливіший стратегічний пункт у західній Шотландії. Англійський губернатор Стерлінга Філіп Мобрей погодився здати замок шотландцям, якщо облога не буде знята до 24 червня 1314 року. Король Англії [[Едуард II]] негайно почав підготовку до нового вторгнення в Шотландію. Однак, в умовах конфлікту з англійськими магнатами, йому не вдалося привернути до походу значні військові з'єднання лордів-ордайнерів. Тим не менш, 25-тисячна англійська армія під командуванням короля Едуарда II вступила в Шотландію і безперешкодно рушила до Стерлінгу.

23 червня англійські війська досягли річки Беннокберн в декількох кілометрах на південь від Стерлінга. Шотландська армія під проводом короля Роберта I розташувалася на лісистих пагорбах, що оточують дорогу. За чисельністю, війська шотландців (за різними оцінками &nbsp;— від 5 до 10 тисяч чоловік) сильно поступалися англійської армії, але були вигідно розташовані і очолювалися досвідченими полководцями: королем Робертом I, [[Едуард Брюс|Едуардом Брюсом]], Джеймсом Дугласом і Томасом Рэндольфом.

Військо шотландського короля, так само як і армія його попередника [[Вільям Воллес|Вільяма Воллеса]], складалося головним чином з піхотинців, озброєних списами, і була поділена на три великих загони. [[Авангард військовий|Авангардом]] командував Томас Рендольф. Сам король мав загон із 500 вершників. Армія була зібрана зі всієї Шотландії: у її складі були і лицарі, і городяни, і торговці &nbsp;— всі, хто були здатні придбати зброю та обладунки. У шотландській армії перебували загони лучників (близько 500 осіб) та важких кавалеристів (багато з них змушені були спішитися під час битви).

Авангард англійських військ, очолюваний нетерплячим графом Глостером, кинувся на шотландські війська. В лісі шотландських пік свою &nbsp;смерть знайшов сам Глостер і багато хто з його лицарів. Величезний розмір англійської армії зіграв у розпочатій битві фатальну роль: англійцям було потрібно занадто багато часу, щоб перебудувати свої ряди і приготувати війська до бою. Тим часом за наказом Роберта I Брюса шотландська армія всією своєю масою кинулася на дезорганізоване англійське військо. Спроби організувати опір провалилися, англійці виявилися блоковані біля річки і збилися в тісний неорганізований натовп, в якому лучники не мали можливості проявити свої бойові якості. Багато лицарі кинулися навтьоки. Розгром довершив загін короля Роберта I, посилений [[Гели|ґельскими]] частинами із [[Гайленд|західної Шотландії]].

Король Едуард II ледве уникнув полону і втік до [[Данбар|Данбара]]а зі своїм особистим охоронцем, чим сприяв остаточному розвалу ладу й дисципліни в армії, відступ якої незабаром перейшов у панічну втечу. Відчайдушно намагаючись врятуватися, залишки англійських військ втекли до англо-шотландської межі, що розташовувалася в 9 милях на південь від місця побоїща. Багато англійців були вбиті шотландцями, що їх переслідували або місцевими жителями. Єдиним загоном, який зумів в організованому порядку і без зайвих втрат дістатися до безпечного місця, був загін [[Уельс|валлійських]] списоносців. У битві загинуло більше 10 тисяч англійських солдатів. Втрати шотландців були порівняно легкими.

[[Файл:Bannockburn.jpg|праворуч|міні|231x231пкс|Битва при Беннокберні. Мініатюра з Біблії Голкгема, 1327-13351327—1335]]

* ''Брайант Артур.''&#x20; Эпоха рыцарства в истории Англии&#x20;&#x2F;&#x20; / Пер. с англ. Т. &nbsp;В. &nbsp;Ковалёва, М. &nbsp;Г. &nbsp;Муравьёва.&nbsp;— <abbr title="Санкт-Петербург">СПб.</abbr>: Издательская группа «Евразия», 2001.&nbsp;— 576&nbsp;с.&nbsp;— <span class="nowrap">3&nbsp;000 экз.</span>&nbsp;— ISBN 5-8071-0085-9.