Григорій Сяноцький: відмінності між версіями

Г. Сяноцький першим на українських землях підтримав ідеї [[гуманізм епохи Відродження|ренесансного гуманізму]] Італії й виступив проти [[схоластика|схоластичної філософії]], яку називав «сонним маренням наяву». З ім'ям Г.  Сяноцького починається новий ренесансно-гуманістичний етап у філософії [[Україна|України]] та [[Польща|Польщі]].

Основою своєї філософської концепції вважав тезу італійських гуманістів про повернення до античних першоджерел ([[ad fontes]]). Ці джерела, на його думку, слід було самостійного осмислити й вивчати в оригіналі, відкидаючи при цьому схоластичні псевдокоментарі. Важливою тезою Г. &nbsp;Сяноцького було унезалежнення науки від теології, світської від церковної влади за допомогою вчення про двоїсту істину. Сяноцький надавав перевагу раціональному обґрунтуванню релігійних істин: {{початок цитати}} Те, що не оперте на жодному розумовому доказі, є глупотою і не гідне того, аби в нього вірити<ref>Цит. за виданням В. Литвинов. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії XV&nbsp;— початку XVII&nbsp;ст.&nbsp;— К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2000.&nbsp;— 472 с.</ref>

З ренесансного уявлення про людину як істоту, що поєднала в собі духовну і тілесну природу, Григорій Сяноцький робив висновок про неохідністьнеобхідність гармонійного розвитку людини, її духу і тіла. Метою життя мало стати досягнення його повноти через самовиявлення. Визнавав рівність людей перед Богом. Пропагував думку, висловлену ще [[Данте]] й розвинуту італійськими гуманістами про те, що ''талант стоїть вище родової шляхетності.''