Смолич Юрій Корнійович: відмінності між версіями

'''Ю́рій Корні́йович Смо́лич''' ({{ДН|8|7|1900|25|6}}, [[Умань]]&nbsp;— † [[26 серпня]] [[1976]], [[Київ]])&nbsp;— український письменник, журналіст, театральний критик. Діяч [[УНР]]. Редактор журналів «Сільський театр» (1926–1929), «[[УЖ]]» (1928–1929), «Червоний шлях» (1935), «Літературний журнал» (1936–1937), «Україна» (1943–1950). Таємний інформатор репресивних органів СРСР (НКВД-МГБ-КГБ).<ref>''В'ячеслав Попик''. Під софітами ВЧК-ДПУ-НКВС-КДБ//Дніпро.&nbsp;— 1995.&nbsp;— №&nbsp;9-10.&nbsp;— С. 24-26.</ref><ref>''Микола Куценко''. Я і Романтика. Розпуття Олександра Довженка. Збірник «Довженко без гриму». Видавництво «Комора».&nbsp;— Київ, 2014.&nbsp;— С. 34</ref> Депутат [[Верховна рада УРСР|Верховної Ради УРСР]] 8-98—9-го скликань. Кандидат у члени [[ЦК КПУ]] у 1971&nbsp;—в 19761971—1976&nbsp;р.

Під час радянсько-української війни 1918–19211918—1921 певний час працював санітаром і лікпомом у загонах по боротьбі із висипним тифом [[Червоний хрест|ЧервономуЧервоного ХрестіХреста]], актором у червоноармійському театрі-студії, театрах укрпрофсожу, наросвіти; пізніше&nbsp;— в Театрі імені Івана Франка (1922–19241922—1924). З 1923 року жив у [[Харків|Харкові]], працював інспектором театрів у Головполітпросвіті НаркомосуНаркомату освіти УСРР (1924–19281924—1928), театральним критиком у журналі «Нове мистецтво».

Протягом 1929–19341929—1934 працював позаштатним постійним театральним рецензентом у газеті «[[Вісті ВУЦВК (газета)|Вісти ВУЦВК]]», потім «Комуніст».

Редагував журнали «Сільський театр» (1926–19291926—1929), «[[УЖ]]» (1928–19291928—1929), «Червоний шлях» (1935), «Літературний журнал» (1936–19371936—1937), «Україна» (1943–19501943—1950). З 1934&nbsp;— заступник голови, а впродовж 1938–19441938—1944&nbsp;рр.&nbsp;— голова Харківської обласної організації СПРУ, зокрема й в евакуації в [[Алмати|Алма-Аті]] ([[Казахстан]]). З травня 1944 року жив у [[Київ|Києві]]. Член правління СП СРСР (1942–19761942—1976), заступник голови [[Національна спілка письменників України|СПУ]] та член секретаріату правління [[Національна спілка письменників України|СПУ]] (1944–19631944—1963). Член [[КПРС]] (1951), кандидат у члени ЦК КПУ (1971).

Працював кореспондентом газети «Известия» по Україні (1946), у [[Берлін]]і як член Комітету за повернення на Батьківщину (1959). Голова правління, а з 1970 року президент [[Товариство Україна|Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном «Україна»]] (1960–1976). [[Герой Соціалістичної Праці]] (19701960—1976).

Голова правління Спілки письменників України (1971–19731971—1973), секретар правління СП СРСР (1971–19761971—1976). Делеґат з'їздів [[КПУ]] (1971, 1976), профспілок УРСР (1972), депутат Верховної Ради УРСР двох скликань. Лауреат багатьох міжнародних, урядових республіканських і всесоюзних нагород. [[Герой Соціалістичної Праці]] (1970). Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», чотирма медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.

Друкувався з 1917 року, як театральний критик&nbsp;— з 1923-го, як прозаїк&nbsp;— з 1924-го. Член літературних організацій Спілка пролетарських письменників «[[Гарт]]» (1923–19251923—1925), [[ВАПЛІТЕ]] (1926–19271926—1927), «Техно-мистецька група „А“» (1928–19291928—1929), СПРУ/СПУ (1934–19761934—1976), СП СРСР (1935–19761935—1976). Перша збірка оповідань «Кінець міста за базаром» вийшла 1924&nbsp;р., відтак з'явилися збірки «Неділі і понеділки» (1927), «Мова мовчання (Кримінальна новела)» (1929), «П'ять оповідань» (1930), «Його біографія» (1934), «Загибель інтервенції. Оповідання про боротьбу з німецькою інтервенцією» (1941), «Народ воює. Оповідання про боротьбу з німецькими інтервентами» (1941), «Новели» (1942), «Без права на смерть» (1943), «Битва» (1943), «Бої за фронтом» (1943), «Мирні люди» (1943), «Как Сабит Мухтар и Айша помогают фронту» (1944), «День починається рано» (1950), «Цвіт яблуні» (1951), «Мужська розмова» (1953).