Вертіївка (Ніжинський район): відмінності між версіями

'''Верті́ївка''' (до [[1930]] року '''Веркі́ївка''')  — [[село]], центр сільської Ради, лежить за 15  км від районного центру, залізнична станція на лінії Ніжин  — Чернігів. Через село проходить автошлях Київ  — Москва. Населення  — 3849 осіб. Історична назва ''Веркіївка'' (за ім'ям засновника), за радянського періоду назва змінена на ''Вертіївка''.

Веркіївка виникла на початку XVII  ст. на землях, що звільнили [[Польща|польські]] та [[козаки|українські]] війська від [[Росія|московської влади]]. За адміністративно-територіальним поділом село входило до Ніжинського староства [[Київське воєводство|Київського воєводства]] і в [[1635]] році належало польському шляхтичеві [[Веркій Осишковський|Веркію Осишковському]]. Від цього імені воно й дістало свою назву. Місцеві жителі жили з хліборобства і скотарства. Сотня ж, утворилася '''1654''' р., коли реформували Ніжинські сотні, з цих населених пунктів її й створено. За час існування (''1654-1782  рр.'') постійно перебувала в складі Ніжинського полку.

Веркіївці брали активну участь у визвольній війні українського народу під проводом [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]. За переказами, навесні [[1648 рік|1648 року]] козаки розбили в болотистій місцевості на схід від села польський урядовий загін. Урочище, де відбувався бій, і досі називається Ляхівкою. 1649 Веркіївка стала сотенним містечком [[Ніжинський полк|Ніжинського полку]].

За переписними книгами 1666 року в містечку налічувалося 152 двори козаків і селян, які займалися хліборобством та скотарством. У їх господарствах було 112 коней та 156 волів. Селяни відробляли щотижня по 2 дні на користь ніжинських полковників, доставляли їм продовольство до двору. З часом [[посполиті]] та козаки розорялися й продавали свої землі за безцінь. Так, у другій половині XVII  ст. в містечку з'явилося 6 бобилів (безземельних селян).

Козаки підлягали сотенній адміністрації. Вони платили податки - — гроші й продукти на утримання уряду [[сотник]]а,[[хорунжий|хорунжого]], [[осавул]]и, платили збори з тютюнових ділянок і пасік, а також непрямі податки. Козаки відбували поштову службу, їх залучали до лагодження укріплень, шляхів, гребель, примушували виділяти підводи. Військова служба надовго відривала їх від свого господарства. Веркіївські сотники часто брали за звільнення козаків від походів хабарі - — грішми й худобою. Ці факти використовувала московська влада для компрометації устрою Гетьманщини та заманювання українців до кріпацького стану.

Сотниками були: Іван Косинський (Колібаба) (1654-16591654—1659, 1672); Самуїл Афанасьєв (1692-17091692—1709); Павло Зимницький (1721-17321721—1732); Іван Адасовський (1733-17381733—1738); Іван Армашевський (1739-17611739—1761); Сидір Армашевський (1761-17661761—1766); Іван Варидарський (1770-17771770—1777); Сидір Армашевський (1777-17811777—1781).

Детальнішу інформацію про Веркіївську сотню можна знайти у праці Лазаревський А. "«Описание старой Малоросии. Материалы для истории заселения, землевладения, управления"». - — Т.2. (1893р1893 р.) та у праці Шафонського А. Ф. "«Черниговского намесничества топографическое описание"» (1851р1851 р.).

=== Московська присутність ===

1782 Веркіївка перетворена на волосний центр [[Ніжинський повіт|Ніжинського повіту]] [[Чернігівське намісництво|Чернігівського намісництва]] Російської імперії. [[1786]] в містечку налічувалося 534 двори й проживало 1399 козаків та 1226 селян. На початку XIX  ст. володарями веркіївських кріпаків та земель були [[граф Безбородько]] та кілька дрібних поміщиків  — нащадків ніжинського полковника Хрущова. Вони зосередили в своїх руках близько 6 тис. десятин. Селянські наділи на ревізьку душу становили 1,5 десятини. Культивували [[тютюн]] на продаж. Козаків примушували своїми кіньми возити товар до [[Ніжин]]а, на місто [[Чернігів]], Могилів, Вітебськ. Покріпачені масово переходили на [[Катеринославщина|Катеринославщину]], [[Дон]], до [[Таврія|Таврії]]. 1809 кілька сімей козаків пересилилися на землі [[Чорноморське військо|Чорноморського війська]], а 1810  — в [[Таврійська губернія|Таврійську губернію]].

Селяни брали участь у наполеонівських війнах на боці Московії. Козаки - — у новостворені козацькі "«новые малороссійскіе полки"», селяни в ополченнях, багато  — погоничами в обоз. По війні частина демобілізована, частина перетворена в солдати, частина переселена на Кубань. Крім панщини, примушували утримувати солдатів, які приходили на постій, поставки для війська провізії, фуражу, підвод.

Частина населення займалася ткацтвом, чоботарством та кравецтвом. Напередодні скасування кріпосного права тут жило 83 ремісники. Наприкінці 50 років у містечку відбувалися щотижневі базари та один ярмарок на рік. Заможні козаки й селяни частину товару продавали в Ніжині, а тютюн вивозили до [[Петербург]]а й [[Польща|Польщі]].

Довідавшись про [[Відміна кріпацтва|реформу 1861 року]], веркіївці відмовилися працювати в економії господаря. Вимагали землі, розкріпачення без викупу. Для приборкання викликані війська. За уставними грамотами, 1086 селянам виділено на ревізьку душу по 1,8 десятини землі. В той же час поміщику належало 7400 десятин угідь. Така кількість землі не могла прогодувати сім'ю, селяни орендували ділянки чи наймитували. Стандартна плата косаря  — 38, молотника  — 20 коп.

Наприкінці 80-х років наймити жали за п'ятий сніп, молотили й віяли  — за десятий, а під час неврожаїв ця плата зменшувалася.

Багато селян орендували землю з половини. Причому поміщики вимагали ще за кожну десятину поля поставити 2 косарі та зібрати й звезти в [[клуня|клуню]] урожай з 1/4 десятини. В основному сіро-піщані землі не давали високих урожаїв. Оброблялися погано, бо не вистачало робочої худоби. 1887 на 10 [[селянський двір|селянських дворів]] припадало в середньому 9 коней. З кожної десятини тут збирали по 65 [[пуд]]ів озимини та по 44 пуди ярини. У селян не було сіножатей, тому вони також орендували їх з половинні змушені були ще відробляти 2 дні за десятину.

На початку XX  ст. земельний наділ на ревізьку душу становив уже 1,2 десятини. Безземелля перетворювало селян у сільськогосподарських робітників. Вони працювали в економії [[Терещенко|Терещенка]], який мав близько 6,5 тис. десятин землі. Робочий день тут тривав від світанку до темряви, а плата за виснажливу працю дорослого робітника становила 40 коп. у день. Після скасування кріпосного права у 70 роках XIX  ст. цукровий завод, що не витримав конкуренції, закрили. З 1873 року почав діяти [[винокурний завод]]. Умови праці на підприємстві були тяжкі. Робочий день тут часом не обмежувався. Робітники працювали з 6 годин ранку до 10—11 годин ночі без перерв для відпочинку й харчування. Вихідних днів протягом усього сезону (6—7 місяців) не було. Відпочити вдавалося лише один день на Різдво та два дні на Пасху. Плата ж на заводських харчах за таку каторжну працю становила 10 крб. на місяць.

[[1905]] доведені до злиднів, безземельні селяни 6 квітня вдалися до мародерства і підпалів садиб поміщицьких працівників, які охороняли економію Терещенка. 18 квітня вийшли на демонстрацію з червоними прапорами й лівацькими піснями. Хотіли ґвалтом відібрати землю і розподілити між неуками. У жовтні погромили 12 садиб заможних селян, а 10 листопада підпалили економію Терещенка. Виступи були й 1906. На подвір'ї [[волосне управління|волосного управління]] зібралося близько 800 селян, які мали обрати уповноважених для виборів до Державної думи. Протестували проти визначених старшиною виборних, вимагали [[виборче право|виборчого права]]. Примусили до втечі волосного старшину. Земський начальник з допомогою поліції провів «вибори» уповноважених із числа заможних господарів.

З 15 грудня 1895 по 1 січня 1896 зареєстровано 20 захворювань на [[черевний тиф]], 6  — на [[скарлатина|скарлатину]], 2  — на [[холера|холеру]], а всього за рік амбулаторію, яку відкрили в 70-ті роки, відвідало 9216 хворих. Медичну допомогу надавав один лікар. 1907 Веркіївку обслуговували лише акушерка й фельдшер.

Більшість жителів була неписьменною. Крім училища, де вивчали садівництво й бджільництво, 1877 року у двох земських школах навчалося 89 учнів і працювало 2 вчителі. 1881 року засновано однокласну земську школу, 1909  — двокласну, 1912  — ще одну однокласну. 1913 земство відкрило бібліотеку.

Наступного дня з [[Ніжин]]а сюди прибула озброєна комісія. Але убивці-комуністи втекли у навколишні ліси. Ними створено банду, яка тероризувала село. У другій половині червня в районі Веркіївки—Мрина—Носівки бандити, які чекали на прихід московських військ, створили т. зв. Центральний військово-повстанський штаб. Під його орудою диверсійними акціями займалася Веркіївська банда-ленінців. У липні під с. Дроздівкою напали на кінний загін, що прямував до [[село Кукшин|с. Кукшина]]. Захопили багато зброї, важливі документи та списки селян, які підтримували більшовиків.

Бандитські прояви наростали з кожним днем. Українська влада разом з німецькими військами зосередила в районі війська. За цих умов прийнято рішення про "«загальне збройне повстання"», яке невдовзі провалилося. На світанку 6 серпня загін кількістю 500 чоловік під командуванням П.  К.  Маруні й К.  А.  Січкаря з півночі й з півдня увірвався в село й оточив урядові установи. Зав'язався бій, який того ж дня закінчився перемогою повстанців. Проте не встигли вони відпочити, як стало відомо, що з боку [[Ніжин]]а наближаються українці. Повстанці зав'язали бій. Українці почали обстріл з гармат. Бандити втекли у ліс.

Веркіївські червоні 14 серпня знову вели бій з німецьким загоном. На Десні, біля села Хибалівки, партизани обстріляли пароплав і захопили в полон 10 гетьманських офіцерів, багато зброї та боєприпасів. Після цієї операції загін утік в Дроздівські ліси. Згодом влилися в [[Перша Українська Радянська дивізія|1-шу Українську Савєцьку дивізію]], яка формувалася тут, і продовжувала диверсії в тилу УНР. У цих лісових бандах проходив вишкіл члена Веркіївського ревкому, згодом генерал-полковник Червоної армії [[Кирпонос|М.  П.  Кирпонос (1892—1941)]].

26 листопада у Веркіївці розіграно комедію під назвою "«вибір сільського ревкому"». Члени угруповання полювали за молоддю, яку силували вступати до банд леніністів. 18 червня 1920 обрано окупаційну адміністрацію села. Тоді ж створено й так званий комнезам на чолі з М. Марунею. Вони розкрадали селянське добро, провокували конфлікти між заможними та бідними односельцями.

З лютого 1923 року Веркіївка стала районним центром [[Ніжинська округа|Ніжинської округи]]. Партизанські загони, вірні [[УНР]], затято боролися проти російських окупантів. У червні 1925 вони спалили хату провокатора М. Понтяра, а в ніч з 11 на 12 серпня вбили голову комнезаму П. Вербила, який верховодив місцевими комуністами.

Розвивалися кооперативні засади в торгівлі. 14 січня 1924 року засновано сільське споживче товариство. Вже на 1 березня воно об'єднувало 189 пайовиків. У 1925 році товариству відкрили кредити в губсільбанку  — 4000 крб. і в Українбанку  — 1200 крб. Про популярність товариства серед селян свідчить швидке зростання його. У серпні 1925 року воно вже налічувало 1009 членів.

1925 в селі працювала лікарня, дві початкові школи, де навчалося 627 дітей.

31 березня 1928 у Веркіївці створили товариство спільного обробітку землі «Червоний партизан». Туди загнали 116 осіб. Комуністи підтримували тсозівців. 13 червня 1928 відкрили ТСОЗу кредит на 1000крб. 16 листопада створено ще один ТСОЗ «Червоний Жовтень», в який загнали 22 родини. У лютому 1930 сколотили артіль ім. Сталіна, ім. Леніна та «Нове життя». Наступного року ще два: ім. Ворошилова та «"7 років без Леніна (перейменований у 1937 році в «Ленінський шлях»).

1929 в селі 5 магазинів, в яких вже з 1930 року неможливо було легально купити будь-які їстівні товари.

Насильницька колективізація в селі зустріла масовий спротив трударів, який поплічники комуністів воліли називати [[класова боротьба|класовою боротьбою]]. Вільні, свідомі українці розповсюджували серед селян листівки, в яких застерігали від співпраці з експлуататорами-комуністами. Тільки за жовтень  — листопад 1932 року 7 разів підпалено хати колгоспників та пахолків комуністів. У розпал Голодомору партизани ліквідували одного з ініціаторів масового голоду на селі М. Півторацького.

1932 на відібраних у селян [[лан]]ах працював трактор [[Харківський тракторний завод|ХТЗ]] Ніжинської МТС, через рік, у розпал Голодомору, уже 6. Натомість у селі тривав масовий голод, який спровокувала комуністична влада повним вилученням їстівних продуктів.

1934 збудовано радіовузол, що 1941 обслуговував 350 точок. Цим радіовузлом велася постійна комуністична пропаганда, а з літа 1939 року - — нав'язувалася дружба з нацистами.

1935 відкрито [[десятирічна школа|десятирічку]], до якої фактично не пішли діти 1932-19331932—1933 років народження - — були убиті голодом. Крім неї, на 1941 діяли ще одна семирічна та дві початкові школи. Всього у Вертіївці навчалося 1436 дітей і працювало 48 учителів.

1938 в колгоспі ім. Леніна налічувалося 209 голів великої рогатої худоби. Від кожної фуражної корови тут надоювали по 2363 літри молока, а доярки М.  П.  Свистельник і О.  В.  Сяглова  — по 3000 літрів, що викликано постійними вимогами району плодити стахановок. 1939 вони та завідуючий молочно-товарною фермою Терех стали учасниками Московської сільськогосподарської виставки. Напередодні втечі із села комуністів, у користуванні колгоспів було 13045 га [[сільськогосподарське угіддя|сільськогосподарських угідь]], у т.тому ч.числі 6266 га орної землі. 1937 засновано Вертіївську МТС, яка обслуговувала 29 колгоспів.

1940 в лікарні працювало 3 лікарі та 10 чоловік середнього медперсоналу.

З початком радянсько-німецької війни 413 веркіївців мобілізували до складу Червоної армії. 12 вересня 1941 року село окупували німці. За неперевіреними даними, розстріляли 43 жителі, серед них П.  Д.  Савченка, Ю.  А.  Маруню  — голову споживчої кооперації, І.  М.  Півторацького  — голову колгоспу ім. Ворошилова та ін. 35 юнаків та дівчат виїхали до Німеччини.

Населення провокували на саботаж розпоряджень німецької адміністрації. Членами Ніжинської комсомольсько-молодіжної організації, якою керував [[Батюк|Я.  П.  Батюк]], були й вертіївські комуністи І.  А.  Могильний, М.  П.  Дереза. Вони розповсюджували листівки, газети, передавали зведення Радянського інформбюро. У серпні 1943 їх заарештували, а через місяць разом з іншими диверсантами розстріляли в Ніжині.

15 вересня 1943 7 механізований корпус Червоної армії під командуванням [[Корчагін|І.  П.  Корчагіна]] звільнили Вертіївку. У боях за село вбито 29 солдатів й офіцерів 14 національностей, у т.тому ч.числі удмурт М. Теміцин, татарин К. Халідулін та ін.

Ще 1277 жителів села - — майже все чоловіче населення - — мобілізовано до Червоної армії після відступу німців. 628 чоловік нагороджено орденами й медалями. Звання [[Герой Радянського Союзу|Героя Радянського Союзу]] - — льотчики, згодом генерал-майор Ф. Яловий та генерал-лейтенант І. Мороз. 657 уродженців загинуло. Також убито командуючого Південно-Західним фронтом [[Кирпонос Михайло Петрович|М.Кирпоноса]].

У листопаді 1943 почала працювати Вертіївська МТС. З [[Урал]]у, [[Алтай (гори)|Алтаю]] та [[Середня Азія|Середньої Азії]] сюди надійшло 15 тракторів, 2 комбайни, 8 молотарок, 15 культиваторів, 4 тракторні сівалки, 3 токарно-гвинторізні верстати та інше обладнання й знаряддя. У жовтні з Саратовської області в колгосп ім. Леніна прибуло 46 корів. Було створено молочно-товарну ферму. Проте це не завадило комуністам [[1946]] року організувати [[Голодомор в Україні 1946—1947|новий голодомор]].

[[1948]] на фермах налічувалося 825 корів, 426 [[свиня|свиней]]. 1950 в [[колгосп]]і ім. Сталіна (з 1957 року «Зоря комунізму») одержано з гектара по 19 цнт пшениці. В колгоспі ім. Леніна було 412 голів великої рогатої худоби, 130 свиней, 317 овець. Того ж року відбулося об'єднання колгоспів [[Ворошилов|ім. Ворошилова]], «Ленінський шлях» та «Нове життя». Вони утворили одну артіль ім. Калініна, за якою було закріплено 5253 га сільськогосподарських угідь, у т.тому ч.числі 3030 га орної землі. Полегшувалася праця трудівників ланів. МТС поповнилася новою технікою. Тут налічувалося 29 тракторів, 10 комбайнів. Зросла оплата праці хліборобів. На трудодень трактористам в середньому видавали по 2,5  кг зерна і 1  кг картоплі, колгоспника по 1,45  кг зерна, 1,2  кг картоплі.

На кінець 1950 у лікарні налічувалося 25 ліжок, працювало 3 лікарі, 3 фельдшери, 10 медсестер. Відразу ж після вигнання окупантів розпочалися заняття в усіх школах. У 1950 році в середній, двох семирічних і початковій школах було 1500 дітей, яких навчало 70 учителів.

== Доба незалежності ==

* [[Свято-Миколаївський храм (Вертіївка)]]

* [http://tour-cn.com.ua/publ/vertijivskij_vijskovo_istorichnij_muzej_im_m_p_kirponosa/68-1-0-894 Вертіївський військово-історичний музей ім. М. П. Кирпоноса]

* [http://tour-cn.com.ua/publ/44-1-0-139 Табір ім. Я. П.  Батюка у Вертіївці]

* Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область.  — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972.– 697 с.