Самойлович Данило Самійлович: відмінності між версіями

'''Данило Самійлович Самойлович''' (справжнє прізвище &nbsp;— ''Сушковський''; народився [[22 грудня]] [[1744]]<ref>За іншими відомостями &nbsp;— [[1724]], [[1742]], [[1743]] або [[1745]]</ref>, село Янівка (тепер село [[Іванівка (Чернігівський район)|Іванівка]] [[Чернігівський район (Чернігівська область)|Чернігівського району]] [[Чернігівська область|Чернігівської області]]) &nbsp;— [[20 лютого]] [[1805]], [[Миколаїв]]) &nbsp;— український [[медик]], засновник [[епідеміологія|епідеміології]] в [[Російська імперія|Російській імперії]], фундатор першого в [[Україна|Україні]] наукового медичного товариства. Був військовим лікарем діючої армії в російсько-турецькій війні, який згодом понад 20 років працював головним лікарем Катеринославського намісництва. Першим довів можливість протичумного [[Щеплення (медицина)|щеплення]].

[[1761]]—[[1765]]&nbsp;— навчався у [[Санкт-Петербург|Петербурзькій]] [[адміралтейство|адміралтейській]] [[Військовий шпиталь|шпитальшпитальній]]ній школі, куди був спеціально відібраний зі студентів Київської академії одним із [[професор]]ів школи.

[[1776]] року на власні кошти виїхав на навчання до [[Страсбурґ|Страсбурзького]], а згодом&nbsp;— до [[Лейден|Лейденського]]ського [[університет|університету]]у, де [[1780]] року захистив [[доктор наук|докторську]] [[дисертація|дисертацію]] ''Tractatus de sectione symphyseous ossium pulis et… sectionem Caesareum'' (''[[Трактат]] про розтинання лонного зрощення та про [[кесарів розтин]]''), яка була перевидана двічі. Самойлович першим із лікарів Російської імперії опублікував за кордоном не лише докторську дисертацію, а й інші свої наукові праці.

Самойлович опублікував у [[Париж|Парижі]]і декілька своїх розвідок, у яких висунув деякі нові пропозиції у сфері [[Профілактична медицина|профілактики]], [[діагностика|діагностики]] та лікування чуми.

За свої досягнення Самойлович був обраний членом [[Париж|Паризької]], [[Марсель|Марсельської]]ської, [[Тулуза|Тулузької]], [[Діжон|Діжонської]]ської, [[Мангейм|Мангеймської]]ської, [[Турін|Турінської]]ської, [[Падуя|Падуанської]] та інших (загалом 13-ти) хірургічних академій, а також Російської медичної колегії. Продовжував свою діяльність на [[Захід|Заході]] до [[1783]] року.

У липні [[1784]] року заснував «Собрание медицинское в [[Херсон|Херсоне]]е», яке було першим медичним [[наукове товариство|науковим товариством]] в Україні (і навіть у всій Російській імперії).

[[1793]]—[[1799]]&nbsp;— обіймав посаду головного лікаря [[карантин|карантинів]]ів [[Південна Україна|півдня України]].

[[зображенняФайл:Меморіальна дошка в селі Іванівка,присвячена славетним українцям - 1189.jpg|thumb]]

Самойлович першим у світі встановив, як передається чума. Відкинув [[міазм|міазматичну]]атичну теорію походження цієї хвороби і довів [[контагіозність]] чуми (тобто, що зараження чумою відбувається при безпосередньому контакті з хворими або зараженими предметами). Запропонував щеплення ослабленою [[вакцина|вакциною]], заклав основи власної системи протичумних заходів і успішно їх застосовував. Переконаний, що чума&nbsp;— [[інфекція|інфекційна]] хвороба, він уже [[1771]] року пропонував різні засоби [[дезінфекція|дезінфекції]] речей хворих на чуму, зокрема одягу; прищепив собі заражений матеріал, взятий від людини, яка одужувала після захворювання чумою.

У [[Херсон|Херсоні]]і та [[Кременчук|Кременчуці]] [[1784]] року Самойлович з успіхом використав свою систему протиепідемічних заходів, внаслідок чого кількість тих, хто одужав, досягла небувалого для тих часів рівня, що викликало широкий інтерес і захоплені відгуки у світовій медичній пресі. У Кременчуці вперше в світовій практиці він започаткував деякі епідеміологічні [[експеримент|експерименти]]и, якими спростував думку про можливість зараження чумою через повітря.

[[зображенняФайл:Danilas3.jpg|thumb]]

* Основоположник вітчизняної епідеміології: до 270-річчя від дня народження Д. &nbsp;Самойловича (1744–18051744—1805) // [http://nplu.org/storage/images/NBV/Kalendar%20%E2%84%962(4).pdf Дати і події], 2014, друге півріччя : календар знамен. дат № &nbsp;2 (4) / Нац. парлам. б-ка України. –&nbsp;— Київ, 2014. –&nbsp;— С. 148–152148—152.

* [http://www.gorod.cn.ua/print/city_667.html сайт ''Чернігівщина incognita'', "«Слід в історії; Сходи у вічність"»]