Вікіпедія

Епіграма: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м Відкинуто редагування 91.239.160.75 (обговорення) до зробленого 176.36.77.119
Мітка: Відкіт
уточнення
Рядок 1:
'''Епігра́ма''' (від {{lang-el|epigrammaεπίγραμμα}} — «напис») — [[жанр]] [[сатира|сатиричної]] [[поезія|поезії]] дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою ([[пуант]]ом).
 
В еллінську добу епіграма вживалася як напис на [[вівтар]]ях, сприймалася як [[епос|епічна]] форма, втілена в [[елегія|елегійний]] двовірш, пізніше поети вдавалися до [[ямб]]ічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. До епіграми зверталися [[Платон]], [[Сапфо]], [[Анакреонт]], Симонід Кеоський, [[Мелеагр Гадарський]], а в римські часи — [[Марціал]], [[Ювенал]], [[Валерій Едітуй]] та інші, де епіграма набуває чітких ознак сатиричного твору.
Рядок 10:
В епіграмах найбільш чітко представлений ​​той глибокий взаємозв'язок ремесла і мистецтва, який характерний для всієї грецької культури. Невідомо, коли, де і яким чином безіменний майстер, висікаючи або вирізаючи замовникам нехитрі прозові написи, оживив їх справжнім почуттям, переклав віршами і був першим поетом епіграм.
 
Найдавніші з епіграм — перші записи раннього грецького листа VIII  ст. до н. е. Найбільш древня з них являє собою гекзаметричний рядок, який разом з геометричним орнаментом оперізує глечик для вина, виліплений у 20-х рр. VIII  ст. Напис адресований найкращому танцюристу: «Той, хто з усіх танцюристів відмінно пустує».
 
Друга, за часом близька до першої, являє собою напис на кубку, знайденому на о. Іскіі в Неаполітанській затоці, та відкривається словами: «Я — кубок Нестора». За нею йдуть два гекзаметри:
: ''Кожен, хто пити збереться з кубка цього чоловіка,''
: ''Бранцем стане прекрасної увінчаної, о Афродіта !''
 
В обох випадках очевидна близькість до гомерівського епосу, що є свідоцтвом про те, що епічна поетична традиція була наприкінці VIII  ст. до н. е. універсальною, незалежно від змісту віршів.
 
Характерними ознаками стилю ранніх епіграм є лаконічність, величність і сувора урочистість. Так як найдавніші епіграми були анонімними, але у своїй популярності змагалися з уславленими авторськими творами, їх згодом стали пов'язувати з іменами найбільш знаменитих поетів — Гомера, Архілоха, Сапфо та ін.
 
Першим відомим вигадником епіграм був Симонід Кеосський, визнаний майстер хорової поезії (кінець VI — початок V  ст. до н. е.). Цікаво, що з його ім'ям пов'язано набагато більше епіграм, ніж було складено їм насправді. Особливо помітними були епітафії на могилах воїнів, полеглих у часи греко-перської війни. Серед них найбільшою популярністю користується епітафія 300 спартанським захисникам Фермопіл, які охороняли доступ до Еллади і героїчно загинули разом зі своїм ватажком Леонідом у 480 р. до н. е. :
: ''Подорожній, піди звісти нашим громадянам в Лакедемоні,''
: ''Що, їх заповіту дотримуючись, тут ми кістьми полягли.''
::: ''(Пер. Л. Блуменау)''
 
== Сучасність ==
Мала епіграма велику популярність у [[Європа|європейській]] поезії, починаючи від [[Ренесанс]]у, а відтак і в [[українська література|українській]] ([[Смотрицький Герасим|Г. Смотрицький]], [[Римша Андрій|А. Римша]], [[Земка Тарасій|Т. Земка]] та інші), де вона розмежовувалася на жанрові різновиди — геральдичну, дедикаційну, епітафійну тощо Не втрачає вона свого значення в новій і в новітній українських літературах ([[Іван Франко|І. Франко]], [[Самійленко Володимир|В. Самійленко]], [[Еллан-Блакитний Василь Михайлович|В. Еллан]], [[Воскрекасенко Сергій Іларіонович|С. Воскрекасенко]], [[Володимир Сосюра|В. Сосюра]], [[Дмитро Білоус|Д. Білоус]], [[Василь Симоненко|В. Симоненко]], [[Анатолій Бортняк|А. Бортняк]], [[Кругляк Юрій Михайлович|Ю. Кругляк]], [[Осадчук Петро Ількович|П. Осадчук]] та інші). У сучасній літературі епіграма зайняла велике місце у творчості видатного перекладача Миколи Лукаша. Збірник його епіграм «Шпигачки» (2003 р.) упорядкував і видав літературний критик і поет Леонід Череватенко. У новому тисячолітті активно пише і друкує епіграми київський журналіст Юрій Луканов. Видавничо-поліграфічний центр «Такі справи» останнім часом видав дві книжки його епіграм — «Козюльки» (2002 р.) і «Колода від Ющенка» (2006 р.). Для своїх епіграм автор вигадав іншу назву — «козюльки». І навіть написав філософську козюльку, яка осмислює, що ж воно таке є оті козюльки.
 
: ''Наше життя — це застуджений ніс.''
: ''В ньому козюльки ми всі до одного.''
: ''Хворий лелека туди нас заніс.''
: ''Дзьобом тепер виколупує з нього.''
 
Зразок епіграми:
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Епіграма