Відкрити головне меню

Зміни

117 байтів вилучено, 1 рік тому
 
== Історія ==
Кадіс претендує на звання найстарішого постійно населеного міста [[Європа|Європи]], адже був заснований ще у [[XII століття до н. е.]]. Поселення на островах біля гирла річки [[Гвадалете]] виникло завдяки [[Фінікія|фінікійцям]] — вихідцям з міста [[Сур (Ліван)|Тір]]. Перші переселенці з'явилися тут у 801180 роки XII ст. до н. е., коли на південному узбережжі острова [[Котінуса]] був збудований храм [[Мелькарт]]а. Саме Мелькарта (в грецькій інтерпретації — [[Геракл]]а) пізніше вшановували як засновника міста. Приблизно у [[1104 до н. е.|1104 р. до н. е.]] поселення виникає і на острові [[Еріфія]]. Воно було оточене мурами і тому отримало назву '''Гадір''' (тобто — «укріплений»). Укріплення були не зайвими, адже з часу заснування міста гадитяни конфліктували з сусіднім [[Тартесс]]ом і його царем [[Геріон (цар Тартесса)|Геріоном]]. Водночас частіше фінікійці торгували з тартесійцями, отримуючи від них, зокрема, [[олово]] і [[срібло]]. Саме завдяки посередницькій торгівлі Гадір швидко перетворився на одне з найзаможніших міст Середземного моря. З часом, коли Іспанія вже не могла повністю задовольнити попит на олово, гадитани відшукали нових постачальників цього металу на атлантичному узбережжі Західної Європи — у [[Галісія|Галісії]], [[Бретань|Бретані]] і на [[Корнуол]]і.
 
Власної землі у Гадеса було мало, тож [[хліб]] також доводилося вимінювати у сусідів. Натомість чимало гадитян заробляли на життя ремеслом[[ремесло]]м. Розвитку набули [[металургія]], [[гончарство]], фарбування тканин пурпуром[[пурпур]]ом, будівництво кораблів, ювелірне мистецтво. Найшанованішим святилищем Гадіра був славнозвісний храм Мелькарта, розташований, щоправда, на відстані від міста (приблизно у 12 милях). В самому Гадірі існували храми [[Астарта|Астарти]] іта [[Ваал|Баала]] ([[Страбон]] називає його [[Кронос]]ом).
Кадіс претендує на звання найстарішого постійно населеного міста [[Європа|Європи]], адже був заснований ще у [[XII століття до н. е.]]. Поселення на островах біля гирла річки [[Гвадалете]] виникло завдяки [[Фінікія|фінікійцям]] — вихідцям з міста [[Сур (Ліван)|Тір]]. Перші переселенці з'явилися тут у 80-і роки XII ст. до н. е., коли на південному узбережжі острова [[Котінуса]] був збудований храм [[Мелькарт]]а. Саме Мелькарта (в грецькій інтерпретації — [[Геракл]]а) пізніше вшановували як засновника міста. Приблизно у [[1104 до н. е.|1104 р. до н. е.]] поселення виникає і на острові [[Еріфія]]. Воно було оточене мурами і тому отримало назву '''Гадір''' (тобто — «укріплений»).
 
Повноправні громадяни Гадіра складали його громаду — «народ Гадіра», якій (принаймні формально) належала влада у місті. Найвищим органом влади вважалися народні збори ([[ам]]). Керували міським життям [[суфет]]и — точна кількість їх невідома, але було їх не менше двох. Існувала також посада скарбника ([[мхашб]]а). Скарбниця Гадіра зберегалася у храмі Мелькарта.
Укріплення були не зайвими, адже з часу заснування міста гадитяни конфліктували з сусіднім [[Тартесс]]ом і його царем [[Геріон (цар Тартесса)|Геріоном]]. Водночас частіше фінікійці торгували з тартесійцями, отримуючи від них, зокрема, олово і срібло. Саме завдяки посередницькій торгівлі Гадір швидко перетворився на одне з найзаможніших міст Середземного моря. З часом, коли Іспанія вже не могла повністю задовольнити попит на олово, гадитани відшукали нових постачальників цього металу на атлантичному узбережжі Західної Європи — у [[Галісія|Галісії]], [[Бретань|Бретані]] і на [[Корнуол]]і.
 
У [[481 до н. е.|481 р. до н. е.]] Гадір намагався захопити тартесійський цар [[Ферон (цар Тартесса)|Ферон]]. Зазнавши поразки у морській битві, гадитани змушені були звернутися по допомогу до [[карфаген]]ян. У [[479 до н. е.|479 р. до н. е.]] карфагенська флотилія відігнала тартесійців від міста і знищила їхні кораблі, проте суходільна армія «союзників» зненацька сама напала на Гадір. У містян не залишалося іншого вибору, як визнати зверхність Карфагена і увійти до складу пунійської держави. Проте Гадір зберіг самоврядування, право карбувати власну монету, а головне — фактичну монополію на торгівлю із західними постачальниками олова.
Власної землі у Гадеса було мало, тож хліб також доводилося вимінювати у сусідів. Натомість чимало гадитян заробляли на життя ремеслом. Розвитку набули металургія, гончарство, фарбування тканин пурпуром, будівництво кораблів, ювелірне мистецтво. Найшанованішим святилищем Гадіра був славнозвісний храм Мелькарта, розташований, щоправда, на відстані від міста (приблизно у 12 милях). В самому Гадірі існували храми [[Астарта|Астарти]] і [[Ваал|Баала]] ([[Страбон]] називає його [[Кронос]]ом).
 
У [[206 до н. е.|206 р. до н. е.]], зрозумівши, що Карфаген програє війну з [[Стародавній Рим|Римом]], гадитяни розпочали переговори з римлянами про перехід під їхню владу. Їхніх емісарів[[емісар]]ів схопили іта стратили карфагеняни, проте варто було карфагенському війську вийти з міста, як мешканці Гадіра зачинили браму і не дозволили воякам повернутися.
Повноправні громадяни Гадіра складали його громаду — «народ Гадіра», якій (принаймні формально) належала влада у місті. Найвищим органом влади вважалися народні збори ([[ам]]). Керували міським життям [[суфет]]и — точна кількість їх невідома, але було їх не менше двох. Існувала також посада скарбника ([[мхашб]]а). Скарбниця Гадіра зберегалася у храмі Мелькарта.
 
Гадір став союзником Римської республіки і одним з опорних пунктів римлян в ІспаніїІберії. Нові господарі називали місто на свій лад '''Гадесом''' — словом, співзвучним із грецьким позначенням «світу мертвих». У [[46 до н. е.|46 р. до н. е.]] до н. е. Гадір отримав статус римського муніципія, а потім і колонії під назвою ''Augusta Urbs Julia Gaditana''. За часів [[Август (римський імператор)|Августа]] серед гадитан було більше п'ятисот римських еквітів — найбільше, аніж будь-де за межами Італії.
 
У [[46 до н. е.]] Гадір отримав статус римського муніципія, а потім і колонії під назвою ''Augusta Urbs Julia Gaditana''. За часів [[Август (римський імператор)|Августа]] серед гадитан було більше 500 римських [[еквіт]]ів — найбільше, аніж будь-де за межами Італії.
У [[481 до н. е.|481 р. до н. е.]] Гадір намагався захопити тартесійський цар [[Ферон (цар Тартесса)|Ферон]]. Зазнавши поразки у морській битві, гадитани змушені були звернутися по допомогу до [[карфаген]]ян. У [[479 до н. е.|479 р. до н. е.]] карфагенська флотилія відігнала тартесійців від міста і знищила їхні кораблі, проте суходільна армія «союзників» зненацька сама напала на Гадір. У містян не залишалося іншого вибору, як визнати зверхність Карфагена і увійти до складу пунійської держави. Проте Гадір зберіг самоврядування, право карбувати власну монету, а головне — фактичну монополію на торгівлю із західними постачальниками олова.
 
З [[410]] римляни втратили контроль над Гадесом, який опинився спочатку в руках [[вандали|вандалів]], а потім [[вестготи|вестготів]].
У [[206 до н. е.|206 р. до н. е.]], зрозумівши, що Карфаген програє війну з [[Стародавній Рим|Римом]], гадитяни розпочали переговори з римлянами про перехід під їхню владу. Їхніх емісарів схопили і стратили, проте варто було карфагенському війську вийти з міста, як мешканці Гадіра зачинили браму і не дозволили воякам повернутися.
 
У [[550]] місто відвоювали [[Візантія|візантійці]], проте вже в [[572]] воно повернулося під вестготську владу.
Гадір став союзником Римської республіки і одним з опорних пунктів римлян в Іспанії. Нові господарі називали місто на свій лад '''Гадесом''' — словом, співзвучним із грецьким позначенням «світу мертвих». У [[46 до н. е.|46 р. до н. е.]] до н. е. Гадір отримав статус римського муніципія, а потім і колонії під назвою ''Augusta Urbs Julia Gaditana''. За часів [[Август (римський імператор)|Августа]] серед гадитан було більше п'ятисот римських еквітів — найбільше, аніж будь-де за межами Італії.
 
У [[711]] місто захопили [[араби]], які й назвали місто '''Кадіс''' ({{lang-ar|قادس}}).
З [[410]] р. римляни втратили контроль над Гадесом, який опинився спочатку в руках [[вандали|вандалів]], а потім [[вестготи|вестготів]]. У [[550]] р. місто відвоювали [[Візантія|візантійці]], проте вже у [[572]] р. воно повернулося під вестготську владу. У [[711]] р. Гадес захопили араби, які й назвали місто '''Кадіс''' ([[арабська мова|араб.]] '''قادس''').
 
У [[1262]] р. Кадіс здобув [[Кастилія|кастильський]] [[король]] [[Альфонс Х (король Кастилії)|Альфонс Х]]. З часом місто перетворилося на «океанську браму» Кастилії, а після об'єднання її з [[Арагон]]ом — усієї [[Іспанія|Іспанії]]. Двічі з Кадісу до берегів нового світу відпливав [[Христофор Колумб]]. У місті базувався іспанський флот, який перевозив до Європи скарби з Америки. Це сприяло піднесенню міста, і водночас перетворювало його на мішень для ворогів [[Габсбурги|Габсбургів]] та звичайних піратів. Найгучнішим був рейд [[Френсіс Дрейк|Френсіса Дрейка]], який у квітні [[1587]] року три дні утримував Кадіс у своїх руках, залишивши його лише після того, як місто було розграбовано вщент. Ще раз англійці захопили Кадіс у [[1596]] р.
 
Попри це у [[18 ст.|18 столітті]] Кадіс залишався головним торговельним портом Іспанії. Звідси у свій останній шлях пішла іспано-французька флотилія, потоплена в [[Трафальгарська битва|битві при Трафальгарі]]. У [[1812]] році Кадіс деякий час виконував функції [[Кадіські кортеси|політичного центру Іспанії]], в ньому була проголошені [[Кадіська конституція|перша іспанська [[конституція]].
 
== Промисловість ==
34 475

редагувань