Обладунок тварини: відмінності між версіями

[[image: Knight-Iran.JPG|thumb|Перський правитель Хосров ІІ на захищеному обладунком коні. VI ст.]] [[image: Конный рыцарь 3 (Эрмитаж).jpg|thumb|right|300px|Обладунок рицарялицаря та його коня. XVI ст.]]

Засоби захисту коня використовувались під час тренувань у метанні дротиків у [[Стародавній Рим|давньомустародавньому Римі]]. У римській армії, а пізніше й у [[Візантія|візантійській]], існували загони «клібанаріїв», коні яких були одягнені у обладунки, подібні до близькосхідних катафрактаріїв. Пізніше у Європейських арміях кінський обладунок почали використовувати лише у період розвиненого Середньовіччя. У часи [[Хрестові походи|Хрестових походів]] коней покривали різнокольоровими попонами, що інколи підбивалися товстою матерією чи ватою, що давала деякий захист від метальної зброї. З ХІІІ ст. рицарськихлицарських коней покривали кольчужною матерією, шкіряними нагрудниками, намордниками та накрупниками. У XV ст., з розвитком суцільного рицарськоголицарського обладунку, з’являється кінський обладунок, що прикривав більшість тіла коня. Такі, витончено оформлені, обладунки складалися з виготовлених з великих листів заліза намордника (з пластинами, що прикривали боки голови і вуха), нашийника (частіше за все він захищав шию лише зверху), нагрудника та двох бокових частин, що прикривали круп; сідло та узда зазвичай теж покривалися листами заліза, забезпечуючи додатковий захист коня. Такий важкий обладунок протримався у європейській важкій кінноті до XVI ст. Важкі обладунки, подібні до бойових, використовувались у Західній Європі під час турнірів. Інколи, щоб запобігти травмам коня, їх робили максимально непроникними для зброї, прикриваючи металевою сіткою навіть очні отвори.