Обладунок тварини: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
TeoBot (обговорення | внесок)
м →‎Джерела: checkwiki за допомогою AWB
Немає опису редагування
Рядок 5:
[[image: Standard of Ur chariots.jpg|thumb|right|490px|«Штандарт з Уру» XXV ст. до Р.Х.]]
== Бойовий кінь ==
[[image: Knight-Iran.JPG|thumb|Перський правитель Хосров ІІ на захищеному обладунком коні. VI ст.]] [[image: Конный рыцарь 3 (Эрмитаж).jpg|thumb|right|300px|Обладунок рицарялицаря та його коня. XVI ст.]]
У І ст. до Р.Х. на Близькому Сході розвивається тип важкоозброєної кавалерії – [[катафрактарії]] – коні яких були максимально захищені обладунком. На рельєфі І ст. від Р.Х. з Дурра-Європос бойова тварина парфянського катафрактарія одягнута у важкий лускатий обладунок, що прикривав голову, шию та круп коня. На рельєфі [[Траян]]ової Колони того ж часу повністю закритими обладунками зображені коні [[Сармати|сарматів]]. Важкий залізний лускатий кінський обладунок, датований двома століттями пізніше, знайдений археологами у Дурра-Европосі. Він складався з двох бокових частин, поєднаних між собою на спині та грудях. У Середні віки для виготовлення тваринного обладунку почали використовувати прямокутні пластинки, поєднані між собою подібно до платівчасто-набірних панцирів. Подібні обладунки використовувалися азіатською важкою кіннотою протягом [[Середньовіччя|Середніх віків]]. [[Монгольська імперія|Монгольські]] кінські обладунки складалися з пластинчастих металевих чи шкіряних намордника, нашийника, нагрудника, накрупника та двох набічників. Елементи захисту бойового коня (намордники, нагрудники, рідше повний обладунок) були поширені у армії [[Османська імперія|Османської імперії]] у XV – XVII ст.
 
Засоби захисту коня використовувались під час тренувань у метанні дротиків у [[Стародавній Рим|давньомустародавньому Римі]]. У римській армії, а пізніше й у [[Візантія|візантійській]], існували загони «клібанаріїв», коні яких були одягнені у обладунки, подібні до близькосхідних катафрактаріїв. Пізніше у Європейських арміях кінський обладунок почали використовувати лише у період розвиненого Середньовіччя. У часи [[Хрестові походи|Хрестових походів]] коней покривали різнокольоровими попонами, що інколи підбивалися товстою матерією чи ватою, що давала деякий захист від метальної зброї. З ХІІІ ст. рицарськихлицарських коней покривали кольчужною матерією, шкіряними нагрудниками, намордниками та накрупниками. У XV ст., з розвитком суцільного рицарськоголицарського обладунку, з’являється кінський обладунок, що прикривав більшість тіла коня. Такі, витончено оформлені, обладунки складалися з виготовлених з великих листів заліза намордника (з пластинами, що прикривали боки голови і вуха), нашийника (частіше за все він захищав шию лише зверху), нагрудника та двох бокових частин, що прикривали круп; сідло та узда зазвичай теж покривалися листами заліза, забезпечуючи додатковий захист коня. Такий важкий обладунок протримався у європейській важкій кінноті до XVI ст. Важкі обладунки, подібні до бойових, використовувались у Західній Європі під час турнірів. Інколи, щоб запобігти травмам коня, їх робили максимально непроникними для зброї, прикриваючи металевою сіткою навіть очні отвори.
 
На [[Київська Русь|Русі]] засоби захисту бойової тварини не були поширені. На думку М. Гореліка, відома знахідка кінського налобника біля Києва відноситься до виробів близькосхідних майстрів XVI ст.<ref>Горелик М. Куликовская битва 1380. Русский и золотоордынский воины // Цейхгауз. – 1991. – № 1. – С. 5</ref> Єдиний відомий екземпляр російського кінського обладунку XVII ст. з [[Оружейна палата|Оружейної палати]] [[Московський Кремль|Московського Кремля]] відноситься скоріше до парадної зброї. У [[Японія|Японії]] елементи тваринного обладунку (кінські налобники, попони) використовувалися суто як парадне вбрання коней.