Січневе повстання (1918): відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
доповнення інформації з нових джерел |
||
Рядок 34:
Українська влада виявилася неспроможною навести порядок у столиці. У місті майже не було надійних військ, які підтримували Центральну Раду, проти повсталих воювали лише окремі підрозділи Богданівського, Полуботківського, Богунського полків, [[Січові Стрільці|Галицько-Буковинський курінь січових стрільців]], [[Вільне козацтво]]. Частина розпропагованих більшовиками вояків українських полків виступила на їхньому боці, інші військові тримали нейтралітет. Не було єдиного командування, військами керували два штаби — коменданта міста [[Ковенко Михайло Микитович|Михайла Ковенка]] і командувача [[Київський військовий округ|Київським військовим округом]] [[Шинкар Микола Ларіонович|Миколи Шинкаря]]. У Києві перебувало до 20 тисяч солдатів і офіцерів старої російської армії, які лишались нейтральними спостерігачами, але ані повстанці, ані українська влада не зробили жодного кроку, аби залучити їх на свій бік. Те ж саме стосується і київських мешканців, які в масі своїй співчували більшовикам, а не українцям.
У той самий час, {{comment|15–25 січня|за юліанським календарем}} ([[28 січня]]–[[7 лютого]]) в Києві відбувались VIII загальні збори Центральної Ради. {{СС|1|лютого||19|січня}} вона звернулась до киян з відозвою, в якій повідомляла, що урядові сили контролюють усі ключові установи міста; закликала робітників припинити страйк, від якого найбільше потерпає населення міста; обіцяла вирішення найближчим часом пекучих потреб робітництва та проведення широких соціально-економічних реформ. Становище почало виправлятись після {{СС|1|лютого||19|січня}}, коли до Києва прибули [[Гайдамацький кіш Слобідської України]] під командуванням [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]], що відступав під ударами військ [[Муравйов Михайло Артемович|Михайла Муравйова]], та [[Полк імені Костя Гордієнка|Гордієнківський полк]], який привів з Північного фронту полковник [[Петрів Всеволод Миколайович|Всеволод Петрів]]. {{СС|2|лютого||20|січня}} повстання на вулицях Києва було придушене, тримався лише його головний оплот — завод «Арсенал». Після кровопролитного штурму завод був взятий військами Симона Петлюри ранком {{СС|4|лютого||22|січня}}. На місці було розстріляно понад 300 його захисників. Згідно з останніми публікаціями очевидців (Всеволод Петрів Спомини з часів української революції (1917-1921) Cимон Петлюра не дозволив масового розстрілу: ""Коли хочете розстріляти їх – і показує на юрбу – то розстріляйте перш мене! Це ж робітники, які, може, й по несвідомости спровоковані до повстання проти української влади робітників і селян; між ними, може, є чимало й несвідомих українців із тих працюючих, за яких ви ведете боротьбу і ви їх хочете розстріляти? Я того не дозволю, першу кулю мене!" http://chtyvo.org.ua/authors/Petriv_Vsevolod/Spomyny_z_chasiv_ukrainskoi_revoliutsii_1917-1921/)
== Підсумки ==
| |||