Шостка: відмінності між версіями

| ref-площа = <ref>[http://gska2.rada.gov.ua/pls/z7502/A036?rdat1=08.12.2010&vf7551=1078 Постанова Верховної Ради України про зміну меж Шостки та Шосткинського району]</ref>

| водойма = річки: [[Шостка (річка)|Шостка]], [[Люта (притока Івотки)|Люта]]

'''Шо́стка''' ({{audio|Uk-Шостка.ogg|вимова}})&nbsp;— [[місто]] обласного підпорядкування на [[Сіверська земля|Сіверщині]] України, районний центр [[Сумська область|Сумської області]], розташоване над річкою [[Шостка (річка)|Шостка]]. Відстань до обласного центру становить 180 &nbsp;км. Важливий культурний центр Сумщини.

== Географічне розташування ==

Місто ''Шостка'' знаходиться на березі річки [[Шостка (річка)|Шостка]], притока [[Десна|Десни]], вище за течією на відстані 1 &nbsp;км розташоване село [[Гамаліївка (Шосткинський район)|Гамаліївка]]. На річці кілька загат. До міста примикає лісовий масив (сосна, дуб). Через місто проходять автомобільні дороги {{Автошлях Т|1908}}, {{Автошлях Т|1912}}, {{Автошлях Т|2502}}, {{Автошлях Р|65}} і залізниця (станція [[Шостка (станція)|Шостка]]).

На північно-західній околиці міста бере початок річка [[Люта (притока Івотки)|Люта]], ліва притока Івотки.

== Назва ==

Місцевий історик С. &nbsp;І. &nbsp;Грива висуває цікаву версію про те , що колись по обох сторонах річки росло безліч конвалій, що називалися в народі «шестка». Саме ця назва ніжної квітки дало назву річці, а річка -&nbsp;— місту.

Територія почала заселятися здавна: поблизу міста знайдено крем'яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (15 тис. років тому). В XVI-XVII XVI—XVII&nbsp;ст. в малопрохідних лісних місцях почали селитися втікачі в Правобережжя. Так виникло селище Локотки, що є частиною сучасної Шостки.[[Локотки]] [[1676]] року за універсалом [[Іван Самойлович|Івана Самойловича]] «Стецькови Бугаєнкови, жителеви села Локотки<ref>{{Cite web|url=http://www.etomesto.ru/map/online/shubert/19/map/19-11-1.png|title=Мапа Шуберта // аркуш 19-11-1|last=|first=|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>, позволил на ріке Шустце, за тем селом гоней три в місті непенном… греблю висипати… млин збудувати». «Стефан Бугай, товариш сотні Воронежской» також за гетьманським універсалом насипав греблю і побудував млин на річці Шостці. [[1688]] року отримав гетьманський універсал протопоп ([[1688]]–[[1704]]) містечка [[Вороніж]] Йосип Лазаревич, за яким дозволялося «на купленом его власном займище на речце Шустце, нижей села Локоток, греблю займати й млин фундовати, своєю власною працею и коштом». А [[сотник]] воронізький ([[1689]]–[[1709]]) Роман Лазаревич (певно брат попереднього) купив в [[1701]] року в одного із мешканців Вороніжа, окрім лісу, гаю, займища та сіножатей, ще «паль, забитую на млин на р. [[Шостка (річка)|Шостке]], за пять кухов горілки».

У 1711 &nbsp;р. уряд Петра I організував на р. Шостці приймальний пункт селітри. Є відомості, що порох робили при хуторі Шкірманівськім (Глухівського уїзду) на р. Ускє, неподалік від Шосткинського порохового заводу, що виник згодом.

У першій половині XVIII ст. (правління Анни Іоанівни (1730–17401730—1740 р.р.), під час російсько-турецької війни, що почалася в 1734 р., гостро виникло питання своєчасного поповнення боєприпасами російської армії. Справа в тому, що театр бойових дій був значно віддалений центрів виробництва пороху. Зважаючи на те, що виробництво селітри та пороху здавна практикувалося в Сіверських краях, і сіверська територія знаходилась відносно недалеко від російсько-турецького кордону, царський уряд вирішує організувати виробництво пороху в Україні. Указом Сенату від 14 лютого 1736 р. наказувалось «в Малороссийские и Слободские полки, казакам и к пушкам пороху сколько какого когда потребно, столько оного делать в Малой России при Генеральной Артиллерии и в Слободских полках в одном полку…» Указом від 21 травня 1739 р. графу Румянцеву наказувалось «крайнее смотрение прилагать, что бы пороху вистачало не тільки казакам, але й гарнізонам і корпусам». Виконання цього Указу стало основою для виникнення порохового заводу на р. Шостці. Генерал І. Шипов в серпні 1739 р. повідомив ЇЇ Імператорську Величність, що для заводу, який «велено завесть в одном Слободском полку», знайдено місце &nbsp;— млин в Ніжинському Малоросійському полку при Вороніжській сотні на р. Шостка, від м. Глухова у 30 верстах. Пороховий завод на р. Шостці почав працювати в серпні 1739 р. На початок грудня було вироблено 750 пудів пороху. Але в 1742 р. артилерійська канцелярія і Військова колегія вирішили, що в Україні «пороховому заводу на р. Шостка не быть» . На деякий час порохове виробництво на р. Шостка було повністю припинено.

9 червня 1765 р. імператриця Катерина II, ознайомившись з донесенням генерал-губернатора Малороссіі П. &nbsp;А. &nbsp;Румянцева «о полезности заведения на Украине пороховых заводов», наказала начальнику артилерії графу Г.Орлову представити з цього питання своє бачення. 14 липня 1765 р. граф Орлов звернувся до Канцелярії головної артилерії та фортифікації з вимогою представити йому звіт про «целесообразности заведения пороховых заводов на Украине». 24 липня 1765 р. Канцелярія, вивчив питання про необхідність постачання в Україні фортець, польових полків, Донського та Малоросійського Війська, а також вільного продажу пороху представила Г.Орлову звіт, в якому підкреслювала, що в Україні «…пороховой завод в благопристойных местах учредить следует».

28 липня 1765 р. Г.Орлов представив звіт Катерині II, в якому виклав в исновки Канцелярії та заключив, що «…в Малой России завод учредить за полезное признать можно», доручив вибір місця для його будівництва графу П. &nbsp;А. &nbsp;Румянцеву. На цьому звіті Катерина II написала резолюцію &nbsp;— «Быть по сему и о сем с графом Румянцевым снестись».

У серпні 1766 &nbsp;р. Г. Орлов наказав генерал-поручику Внукову зняти план та скласти опис з старого (закритого) Шосткинського порохового завод у, який знаходився у підпорядкуванні Малоросійської колегії. Для виконання цих робіт на р . Шостку був відряджений капітан Бреклінг. 20 жовтня 1766 &nbsp;р. Внуков надіслав Г.Орлову план заводу та звіт, в якому сповіщав, що раніше на Шосткинських порохових заводах вироблялось до 600 пудов пороха на рік, а при будівництві нових порохових млинів можна збільшити його виробництво до 10.000 пудів на рік. 7 січня 1768 &nbsp;р. П. &nbsp;А. &nbsp;Румянцев особисто доповів Г.Орлову, що кращого місця для будівництва порохового завод у артилерійського відомства, ніж старий Шосткинський пороховий завод «…здесь не сыскивается».

24 березня 1771 &nbsp;р., коли місце для будівництва нового порохового заводу було вже затверджено, Г.Орлов наказав Канцелярії відрядити з Петербургу в Глухів, на р. Шостку майора артилерії А. &nbsp;А. &nbsp;Рудометова для організації та будівництва нового порохового заводу на місці старого та прийому його в артилерійське відомство. 10 травня 1771 &nbsp;р. Канцелярія склала повний план робіт та виділила на будівництво та утримування штату 10.000 руб. 17 травня 1771 &nbsp;р. А. &nbsp;А. &nbsp;Рудометов з командою майстрів та артилерійських службовців (17 чол.) на 10 ямських підводах відправились з С-Петербурга в Глухів.

З кінця 1771 &nbsp;р. завод почав називатись «Шостенский артиллерийский пороховой завод».

20 лютого 1775 року А. Рудометов доклав у Канцелярію про стан штату заводу, про виробництво пороху і селітри. У цей час на заводі працювало 155 чоловік. Тяглова сила &nbsp;— 40 коней і 24 вола. Готового пороху &nbsp;— «мушкетного, гарматного, ручного, гвинтівкового» &nbsp;— 448 пудів, сірки 476 пуда, селітри 11.800 пудів. Завод з кожним роком випускав готової продукції все більше і більше. Так, у 1781 р. було виготовлено 3.650 пудів пороху, а в 1789 р. &nbsp;— 5.423 пуда.

Під час [[Франко-російська війна (1812)|франко-російської війни 1812 року]], завод, тимчасово, віддали у розпорядження головнокомандуючого російськими військами. За час війни шосткинці виготовили і відправили в діючу армію й ополченцям 24536 пудів пороху. Російська армія не мала перебоїв у забезпеченні порохом. М. &nbsp;І. &nbsp;Кутузов був задоволений порохівщиками Шостки і видав спеціальний наказ про їхнє заохочення, у ньому оголосив подяку адміністрації заводу, а майстрам і робітникам виділив грошову винагороду в сумі 1300 карбованців.

У 1848 році був побудований капсульний завод (нині &nbsp;— «Імпульс»).

Військові події періоду європейських революцій та Кримської війни 1848–18561848—1856 р.р. змінюють характер діяльності заводу, вона ще більше розширюється. Пороху виготовлено в 1853 р. &nbsp;— 23,5 тис. пудів, у 1854 &nbsp;— 40,9 тис. пудів. У 1855 році (рік найсильніших боїв під час оборони Севастополя) роботи ведуться по ночах, у святкові дні, протягом усієї зими. Вироблено 134,3 тис. пудів пороху, що склало 43 &nbsp;% усього пороху, виготовленого на казенних заводах &nbsp;— це майже в 6 разів більше в порівнянні з 1812 роком. У роботі задіяно 55 фабрик у старому і новому порохових містечках. Капсулів у цей рік виготовлено 50 &nbsp;млн одиниць .

Російсько-японська війна 1904–19051904—1905 рр., а потім і Перша світова війна, викликали подальший розвиток заводу. Шосткинський пороховий завод став одним з найбільших заводів Росії. Він постачав боєприпасами Порт-Артур, Варшавську, Зеландско-Георгіївську, Ковенську, Івано-Городську, Квантунську фортеці.

За період 1914–19171914—1917 рр. було поставлено армії більш 10 тис. тонн бездимного пороху, щорічно вироблялося понад 100 &nbsp;млн одиниць капсулів і до 50 тис. освітлювальних ракет. Завод зіграв вирішальну роль у розвитку м. Шостка.

З початком [[Радянсько-українська війна|Радянсько-української війни]], у грудні 1917 &nbsp;р., відбулася перша більшовицька окупація Шостки силами загонів петроградських і московських робітників, сформованих із учасників жовтневих боїв у Москві. Шостку до 14 січня 1918 року обороняв загін [[Вільне козацтво|Вільного козацтва]]. Відомо, що у Шостці та Воронежі зокрема знаходилось 50 -&nbsp;— 60 козакiв вільного козацтва сотенного ([[Штабс-капітан|штабс-капітана]]) Монастирського<ref>{{Cite web|url = http://diasporiana.org.ua/periodika/6013-ukrayinske-kozatstvo-1973-ch-2-24/|title = Українське Козацтво. – 1973. – ч. 2 (24) Чикаго, 1973|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}</ref>. Шосткинські більшовики одразу, у грудні 1917 &nbsp;р., зорганізували свій перший [[Революційний комітет|революційний комітет]].

[[FileФайл:Газета "Нова рада" (Київ), № 53 від 09(27).04(03).1918, стор. 4.jpg|thumb|Газета "«[[Нова Рада]]"» (Київ), № &nbsp;53 від {{OldStyleDate|9|квітня|1918|27|березня}}, стор. 4]]

9 лютого 1918 &nbsp;р. [[Українська Центральна Рада|Центральна Рада]] підписала з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією [[Берестейський мир|Берестейський мирний договір]] за яким в тому числі Німеччина та Австро-Угорщина надавали молодій державі збройну допомогу в боротьбі з [[Більшовики|більшовиками]]. Це спричинило поспішну «евакуацію» більшовицьких військ з території України. {{OldStyleDate|17|березня|1918|4}} року Друга (Особлива) армія під командуванням анархіста [[Ремньов Опанас Осипович|Опанаса Ремньова]] підійшла до Шостки з «отрядом из 300 стрелков-красногвардейцев и моряков с четырьмя пулеметами, имея резерв на [[Терещенська|станции Терещенской]] из 100 стрелков при 3 пулеметах и двух броневиках». Водночас на [[Шосткинський казенний завод «Зірка»|Шосткинському пороховому заводі (ШПЗ)]] почала діяти більшовицька евакуаційна комісія, метою якої було вивезення цінного обладнання порохового заводу та грошей призначених для виплати робітникам до Росії. В той же час шосткинські меншовики та есери об’єдналисяоб'єдналися та створили спільний підпільний штаб, який знаходився в будівлі заводоуправління. Більшовики та промосковськи налаштовані шосткинці перебували в меншості до пануючої «самостійницької» більшості Шостки.

[[Українська партія соціалістів-революціонерів|Есери]] «пропонували підняти повстання проти Ремньова і більшовиків, яких називали бандитами» та закликали боротися «За єдину, неділиму Україну». Перевага проукраїнських настроїв в Шостці була закономірною, бо 80 &nbsp;% (6,5 тис. людей) її населення становили українці. {{OldStyleDate|2|квітня|1918|20|березня}} мешканці Шостки, виведені з терпіння поведінкою Ремньова, його наміром пограбувати завод та оголошеною ним мобілізацією чоловіків від 20 до 30 років, застрелили комісара Шостки Георгія Моргуна та повстали. Повстанці розігнали «местный Совет, большевистский комитет, эвакуационную комиссию» та обстріляли трьохсотенний загін «красних» Особливої армії [[Ремньов Опанас Осипович|Опанаса Ремньова]], що стояв у вагонах на [[Шостка (станція)|залізничній станції Шостка]]. [[Ремньов Опанас Осипович|Ремньов]] на деякий час відступив. У цей час шосткинські повстанці сформували штаб, розбилися на загони. Були Організовані [[інтендантська служба]], санітарна частина, були снаряжені спеціальні команди для підриву залізничних мостів. 7 гармат були виставлені на позиції та відкрили вогонь у відповідь на бомбардування, розпочате Ремньовим з метою підриву порохових погребів. Селяни, дізнавшись про повстання, навезли робочим обози хлібу та інших харчів.<ref name="ЦДАВО">ЦДАВО України, Ф. 2301, оп. 2, спр. 20 «Документи про розслідування причин вибуху на Михайлівському Шостенському пороховому заводі: відомості, листування, плани місцевості, фотокартки, тощо. Доповідь про діяльність демобілізаційної комісії заводу.».</ref>

Повстанці зазнали поразки, та відійшли, запросивши підмогу у Військового міністерства [[Українська Народна Республіка|УНР]]<ref name="ЦДАВО" />. На ранок [[Червона гвардія|червоногвардійці]] вели до свого штабу активних учасників повстання та розстрілювали їх, проте офіційно зазначалося, що їх направляли до тилу [[Червона гвардія|Червоної Гвардії]] для подальшого розслідування. Ремньов наказав терміново відправити 40 тисяч пудів пороху ніби на фронт проти [[Імперська армія Німеччини|німців]]-[[Армія Української Народної Республіки|гайдамаків]], що з ними ремньовці в той час бились біля міста [[Кролевець|Кролевця]], проте порох справді було надіслано на північ до Москви<ref name="Романченко">{{Cite web|url = http://history.org.ua/index.php?libid=11102|title = Романченко Ю. Боротьба за порох // Літопис революції: журнал історії КП(б)У та Жовтневої Революції на Україні. ‒ № 3 (48), 1931.}}</ref>. З порохового заводу більшовиками також було вивезено 35 вагонів цінного обладнання, зокрема платинові чаші та змійовики вагою 53,38 кілограми. Особлива армія Ремньова, пограбувавши пороховий завод, відступила на 150 верст до російського [[Брянськ|Брянська]]а.

[[FileФайл:Заголовок листа начальника ШПЗ періоду Української Держави.jpg|thumb|left|Заголовок листа начальника ШПЗ періоду [[Українська Держава|Української Держави]]]]

У період короткого безвладдя, на початку квітня 1918 року, в Шостці було організовано загін охорони [[Шосткинський казенний завод «Зірка»|заводу]] під командування [[Литовченко Роман Діомидович|Романа Литовченка]]. Це було зроблено в тому числі для припинення [[погром]]ів, які чинили більшовики в [[Новгород-Сіверський|Новгороді-Сіверському]], звідки в Шостку явилася делегація з проханням надати допомогу населенню<ref>Управління СБУ в Сумській області № П-12141 арк. 22 зв.</ref>. 18<ref>[http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_vgf/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=ENP&P21DBN=ENP&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_G&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=news/00001002/21 Газета "«Відродження"» від 20.04.1918, № &nbsp;21, стор. 2]</ref> або 19<ref>[http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_vgf/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=ENP&P21DBN=ENP&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_G&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=news/00001002/63 Газета "«Нова рада"» від 20.04.1918, № &nbsp;63, стор. 3]</ref> квітня у Шостку урочисто та з музикою<ref name ="Дубок">ЦДАГО України, Ф. 59, оп. 1, спр. 1137, арк. 12 / Дубок П. В., Успенський П.&nbsp;С. &nbsp;Про героїчну боротьбу Шосткинської партійної організації з контрреволюційним повстанням у березні-квітні 1918 &nbsp;р. у м. Шостка Сумської області</ref>, увійшли союзні з урядом [[Українська Народна Республіка|УНР]] німецькі війська. Їхньому командуванню були передані у повній справності воєнні заводи. Вже рано вранці {{OldStyleDate|20|квітня|1918|7}} загін прибув у [[Новгород-Сіверський]], куди пізніше, о 10 годині, увійшли німецькі війська<ref name="Комендант">Управління СБУ в Сумській області спр. О-3460</ref><ref>Чериковер И. Антисемитизм и погромы на Украине 1917-19181917—1918 гг. Берлин 1923.</ref>.

Була запроваджена німецька [[комендатура]], а з приходом до влади в Україні гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] в травні 1918 &nbsp;р. з’явиласяз'явилася ще й гетьманська [[комендатура]]. [[Комендант|Комендантом]]ом був [[Пилипенко Георгій Васильович|Георгій Пилипенко]]. На зміну охоронному, було сформовано гетьманський загін чисельністю до 70 людей<ref>[http://www.reabit.org.ua/books/sm/ Реабілітовані історією. Сумська область. Книга 2.]</ref>, налаштований на самостійницькі ідеї<ref name="Комендант" />, командиром якого також був [[Литовченко Роман Діомидович|Роман Литовченко]]. Загін висувався через [[Новгород-Сіверський]] до містечка [[Грем'яч]], де розправлявся з [[Більшовики|більшовиками]]<ref name="Дубок" /><ref>Управління СБУ в Сумській області № П-12141 арк. 75 зв., 76 зв.</ref>.

За часів [[Українська Держава|Української держави]] на [[Шосткинський казенний завод «Зірка»|пороховому заводі]] діяла так звана демобілізаційна комісія, що мала на меті переведення заводу з військового режиму роботи до випуску виробів мирного часу. Завод поступово почав приймати приватні замовлення, відновлювалась його робота. У жовтні 1918 року було укладено договір про проводку електричної мережі для освітлення вулиць поселення та приватних будинків<ref name="ЦДАВО" />. В той же час зі складів заводу постійно вивозились цінні матеріали: порох, нафта, спирт, металічні вироби, тканини. Згідно з [[Берестейський мир|Брест-Литовським мирним договором]] 3/5 майна заводу було передано німецькій стороні. Це призводило до зневіри робітників у завтрашньому дні<ref>ЦДАВО України, Ф. 2301, оп. 2, спр. 19 «Листування з Михайлівським Шостенським пороховим заводом про постачання пороху, нафти, ректифікованого спирту, тощо»</ref>.

18 вересня 1918 року більшовицькі підпільники висадили в повітря пороховий склад.

Після видання гетьманом грамоти «До всіх українських громадян», в якій говорилося про федерацію [[Українська Держава|Української держави]] з небільшовицькою Росією, Шостка {{OldStyleDate|22|листопада|1918|9}} року перейшла з рук гетьманців до прихильників [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]]: 2-ий курінь 2-го [[Сірожупанники|Сірожупанного полку]] військ Директорії "«роззброїв у Шостці відділ гетьманців, ядром якого був загін 5-го Глухівського полку"» (мається на увазі [[5-й Чернігівський корпус]] [[Українська Держава|Української Держави]]). Згодом склади в Шостці перейшли під охорону Чорноморської дивізії [[Осадний корпус військ УНР|Осадного корпусу військ УНР]], а Сіра дивізія була направлена на Волинь для поповнення <ref>{{Cite web|url = http://diasporiana.org.ua/istoriya/12666-za-derzhavnist-materiyali-do-istoriyi-ukrayinskogo-viyska-zb-11/|title = Й. Мандзенко. Сірожупанники. // За державність. Матеріяли до історії українського війська зб. 11. Торонто, 1966}}</ref>.

{{OldStyleDate|18|грудня|1918|5}} року<ref>{{Cite web|url = http://supergans.at.ua/load/knigi/borba_za_ukrainu_1917_1921_grickevich_a_p_2011_pdf/5-1-0-394|title = Грицкевич А. П. Борьба за Украину, 1917-1921 / А. П. Грицкевич; под науч. ред. А. Е. Тараса.- Минск: Современная школа, 2011, стор. 181, 196|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}</ref> Шостка була зайнята військами [[Перша українська радянська дивізія|1-ї української радянської дивізії]] -&nbsp;— Новгород-Сіверський полк під командуванням [[Черняк Тимофій Вікторович|Т. &nbsp;В. &nbsp;Черняка]]<ref>{{Cite web|title = Історія міст і сіл УРСР. Сумська область. / Трудящиеся Сумщины в борьбе за власть Советов, стор. 88|last = |first = |date = |website = |publisher = |language = |accessdate = }}</ref>.

В липні 1919 року в Шостці було оголошено надзвичайний стан. У вересні під натиском [[Добровольча армія|Добровольчої армії]] радянські війська залишили місто. Влада [[Біла армія|білих]] протрималася недовго &nbsp;— в листопаді 1919 &nbsp;р. частини 14-ї армії [[Червона армія|РСЧА]] зайняли Шостку<ref>Історія міст і сіл УРСР. Сумська область</ref>.

У 1920 р. Шостка стала центром повіту, а у 1924 р. &nbsp;— одержала статус міста.

[[Файл:Magtape T2 250 m.jpg|міні|Магнітофонна стрічка виробництва [[Свема|Шосткинського хімзаводу № &nbsp;3]], 1960-і рр.]]

З початку війни тут діяв Шосткинський партизанський загін на чолі з К. &nbsp;Ю. &nbsp;Тралом та О. &nbsp;П. &nbsp;Озеровим. Пізніше одна частина загону приєдналася до з'єднання С. &nbsp;А. &nbsp;Ковпака, друга &nbsp;— до з'єднання О. &nbsp;М. &nbsp;Сабурова. В 1942 р. в партизанському з'єднанні Я. &nbsp;І. &nbsp;Мельника було сформовано другий Шосткинський партизанський загін.

[[FileФайл:GX-4012-SK - N51E33-536,537 - N52E34-295 - Nr 025.jpg|thumb|left|Вигляд Шостки з повітря у день вигнання нацистських окупантів]]

Хоробрість і мужність 4 тисяч шосткинців відмічені орденами та медалями. Шосткинщина дала Батьківщині 12 Героїв Радянського Союзу, один з яких &nbsp;— випускник технікуму І. &nbsp;М. &nbsp;Кожедуб був удостоєний цього звання тричі.

2 вересня 1943 прийшла довгоочікувана свобода: воїни 6-ї гвардійської Рівненської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Д. &nbsp;П. &nbsp;Онупрієнко (1906–19771906—1977) звільнили Шостку від німецько-фашистських загарбників.

У повоєнні роки місто в лічені роки було відбудовано і стало інтенсивно розвиватись. Воно стає одним з потужних економічних центрів. В 50-80 роки в місті було збудовано завод хімічних реактивів, пивзавод, завод ЖБК та ряд інших підприємств. Фабрика кінофотоплівки перетворилась на гіганта [[Свема|ВО «Свема»]]. Пороховий завод &nbsp;— [[Шосткинський казенний завод «Зірка»|казенний завод «Зірка»]] та капсульне виробництво &nbsp;— [[Шосткинський казенний завод «Імпульс»|казенний завод «Імпульс»]] працювали на повну потужність, підтримуючи обороноздатність нашої країни.

У [[2009]] році підприємствами міста реалізовано промислової продукції (робіт, послуг) на 844 494,3 тис. грн., з неї продукції переробної промисловості на 685 488,2 тис.грн. У загальному обсязі реалізованої продукції 50,4 &nbsp;% становила продукція підприємств з виробництва харчових продуктів, 22,5 &nbsp;%&nbsp;— підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості, 18,8 &nbsp;%&nbsp;— з виробництва та розподілення [[Електроенергія|електроенергії]], газу, води і лише 2,2 &nbsp;% припадало на продукцію [[машинобудування]]. Частки обсягів реалізації продукції підприємств деревообробної і целюлозно-паперової галузей склали 1,3 &nbsp;%.

** Юасіті &nbsp;— [http://uacity.net www.uacity.net]

** [[Київстар]] &nbsp;— [http://www.kyivstar.ua www.kyivstar.ua]

** [[Укртелеком]] &nbsp;— [http://ukrtelecom.ua ukrtelecom.ua]

** [[Інтертелеком]] &nbsp;— [http://www.intertelecom.ua www.intertelecom.ua]

** [[МТС]] &nbsp;— [http://www.mts.com.ua www.mts.com.ua]

* [[Шосткинська спеціалізована школа І ступеня № 13|Комунальна організація (установа, заклад) «Шосткинська спеціалізована школа І ступеня № &nbsp;13 Шосткинської міської ради Сумської області»]]

[[Засоби масової інформації]] представлені в Шостці та [[Шосткинський район|районі]] друкованими виданнями: міськрайонною газетою «Полісся» та приватними періодичними виданнями «Перекресток», «Вовремя» і «Шанс». Медіаінформаційні ресурси представлені ТРК «Телеком-Сервіс»<ref>[http://perekrectok.com.ua/index.php/news-tks/o-tv сайт ТРК «Телеком-Сервіс»]</ref> та міською ТРК «Акцент».

Інтернет-ЗМІ представлені: shostka.info (перша Шосткинська інтернет-газета), Шосткинським Інтернет-виданням [http://shostka.ua Шостка.UA] (Портал нашого міста), [http://shostka.city/ Шостка.CITY] -&nbsp;— незалежний інформаційний портал.

Культурна сфера Шостки представлена низкою закладів культури &nbsp;— Палац культури і 2 будинки культури, декілька музеїв, з яких один є державним, решта &nbsp;— відомчі і при закладі освіти, [[Бібліотека|бібліотеки]], [[кінотеатр]], школи естетичного виховання.

У Шостці знаходиться одна з небагатьох мурованих каплиць Сумщини -&nbsp;— [[Володимирська церква (Шостка)|Володимирська церква]]. Серед храмів можна виділити також Церкву Різдва Христового та Церкву Миколи Чудотворця.

* Меморіальний комплекс "«Родинна Пам'ять" » вул. Гагаріна, б.1

Осередком національного виховання підростаючого покоління є народний фольклорний ансамбль «Любисток» (керівник –&nbsp;— Стегайло Т. А., Заслужений діяч естрадного мистецтва України, Заслужений працівник культури України). Ансамблем «Любисток» ведеться насичена концертна діяльність. Діти беруть участь у всіх заходах, що проводяться містом та областю. Значною подією для колективу є участь у творчому звіті майстрів народного мистецтва Сумської області «Перлини Сумщини». Колектив є учасником та переможцем Всеукраїнських та Міжнародних фестивалів та конкурсів.

Серед творчих колективів Шостки високою майстерністю і заслуженим визнанням відзначається Шосткинський народний ансамбль танцю «Джерельце», який виступав в [[Болгарія|Болгарії]], [[Малі]], [[Сенегал]]і, [[Фінляндія|Фінляндії]]; звання народних удостоєні театр і танцювальний ансамбль «Полісянка» Будинку культури ім. К. Маркса<ref>[http://www.shostka-rada.gov.ua/town/history/ Історія міста (Шостки)] на [http://www.shostka-rada.gov.ua/ Офіційний сайт Шосткинської міської ради]</ref>.

* [[Мальченко Степан Микитович]] (1858-?) &nbsp;— полковник [[Армія Української Народної Республіки|Армії Української Народної Республіки]].<ref>Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. &nbsp;— К.: Темпора, 2007. &nbsp;— 267 с. ISBN 966-8201-26-4</ref>

* [[Алексєєв Микола Олександрович]] (1873—1972) &nbsp;— революціонер, радянський державний і партійний діяч.

* [[Филипенко Іван Павлович]] (1891-19831891—1983)&nbsp;— учасник [[Перша світова війна|Першої світової війни]], [[Біла армія|білогвардієць]], емігрант, оперний співак у [[Австрія|Австрії]], [[Франція|Франції]], [[Італія|Італії]] та [[Сполучені Штати Америки|США]].

* [[Іваниця Григорій Микитович]] (1892—1938) &nbsp;— український філолог; репресований.

* [[Чечулін Дмитро Миколайович]] (1901—1981) &nbsp;— радянський архітектор, головний архітектор [[Москва|Москви]] (1945—1949).

* [[Кузнецова Ївга Федорівна]] (1913—1968) &nbsp;— український громадський діяч, учасниця руху шістдесятників, виготовляла і поширювали самвидав.

* [[Анципович Клавдія Сазонтівна]] (1926—?) &nbsp;— українська радянська діячка, бригадир лабораторії звукотехнічних плівок Шосткинського хімічного комбінату Сумської області. Депутат [[Верховна рада УРСР|Верховної Ради УРСР]] 8-9-го скликань.

* [[Дубок Віктор Григорович]] (1935—2013) &nbsp;— радянський і український архітектор, головний архітектор Києва (1992—1993), Заслужений архітектор України (1993).

* [[Бєлік Віктор Павлович]] (нар. 1948) &nbsp;— професор, доктор біологічних наук, орнітолог.

* [[Сугоняко Олександр Леонідович]] (нар. 1958) &nbsp;— український політик, народний депутат.

* [[Сорокалєт Олександр Дмитрович]] (нар. 1959) &nbsp;— радянський волейболіст, гравець збірної СРСР, срібний призер Олімпійських ігор, чемпіон світу, триразовий чемпіон Європи, 11-разовий чемпіон СРСР.

* [[Шиман Леонід Миколайович]] (нар. 1959) &nbsp;— Генеральний директор державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання „Павлоградський хімічний завод“» &nbsp;— головний конструктор [[Ракетний двигун|ракетних двигунів]] твердого палива. [[Герой України]].

* [[Лейко Сергій Ілліч]] (1959—1995) &nbsp;— [[київ]]ський [[кримінальний авторитет]] («Лійка»).

* [[Берека Олег Миколайович]] (1966—2015) &nbsp;— знаний вчений у галузі використання електричних полів високої напруги для обробки гетерогенних сумішей та рідин.

* [[Зубрилова Олена Миколаївна]] (нар. 1973) &nbsp;— українська та білоруська біатлоністка, триразова чемпіонка світу.

* [[Федоренко Олександр Вікторович]] &nbsp;— (нар. 1977) &nbsp;— український політик, громадський діяч, експерт з місцевого самоврядування, голова ГО «Муніципальна ліга Києва».

* Слинько Максим Олександрович (нар. 1981) &nbsp;— майстер вишивания, літературознавець.

* [[Григор'єв Володимир Вікторович]] (1982) &nbsp;— [[Україна|український]] і [[Росія|російський]] [[ковзаняр]], спеціаліст з [[шорт-трек]]у. Олімпійський чемпіон в естафеті та срібний призер [[Зимові Олімпійські ігри 2014|зимових Олімпійських ігор 2014 року]] на дистанції 1000 &nbsp;м.

* Сердюк В‘ячеслав Олександрович (нар. 1985) &nbsp;— український футболіст, гравець криворізького «[[Кривбас (футбольний клуб)|Кривбасу]]».

* [[Морозько Максим Петрович]] (нар. 1986) &nbsp;— лейтенант медичної служби медичної роти 95-тої ОАМБр Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (2014—2015 &nbsp;рр.). Нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

* [[Кондратенко Василь Олексійович]] (1987—2014) &nbsp;— солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

* [[Євдокименко Іван Миколайович]] (1992—2015) &nbsp;— солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017.

У Шостці дитячі роки провів [[Максимович Михайло Олександрович|Михайло Олександрович Максимович (1804—1873)]] &nbsp;— історик, фольклорист, письменник, перший ректор Київського університету, редактор і видавець альманахів «Киянин», «Українець». Тут пройшло дитинство [[Гербель Микола Васильович|Миколи Васильовича Гербеля]] &nbsp;— поета, перекладача, видавця. Його перу належать переклади російською мовою творів [[Джордж Гордон Байрон|Байрона]], [[Йоганн-Фрідріх Шиллер|Шиллера]], [[Йоганн Вольфганг фон Гете|Ґете]], [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченка]], [[Слово о полку Ігоревім|«Слова про полк Ігоревім»]].<br/>

У Шостці вчився та жив [[Кожедуб Іван Микитович|Іван Микитович Кожедуб]] (1920—1991) &nbsp;— видатний радянський військовий діяч, льотчик-ас часів Великої Вітчизняної війни, (64 збитих літаків. Тричі Герой Радянського Союзу. Маршал авіації (6 травня 1985).

* [https://vk.com/shostka_live Шостка Live -&nbsp;— група Вконтакті міста Шостка]

== Джерела ==

* [http://diasporiana.org.ua/periodika/6013-ukrayinske-kozatstvo-1973-ch-2-24/ Українське Козацтво. –&nbsp;— 1973. –&nbsp;— ч. 2 (24) Чикаго, 1973]

* [http://supergans.at.ua/load/knigi/borba_za_ukrainu_1917_1921_grickevich_a_p_2011_pdf/5-1-0-394 Грицкевич А. &nbsp;П. &nbsp;Борьба за Украину, 1917‒1921. Минск, 2011]

* [https://issuu.com/history.sumy/docs/________________-1 Г. Іванущенко. Залізом і кров'ю: Сумщина в національно-визвольній боротьбі першої половини XX &nbsp;ст.]