Лащенко Ростислав Митрофанович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м →‎Біографія: вікіфікація
м →‎Біографія: вікіфікація
Рядок 1:
'''Лащенко Ростислав Митрофанович''' (13(01).09.1878–30.10. 1929) — учений-правознавець, історик права, громадський і політичний діяч. Професор (1923).
==Біографія==
Народився в м. Єлизаветград (нині м. [[Кропивницький]]) у сім'ї інспектора духовного училища, засновника місцевої української громади Митрофана Лащенка (1832–1903). Брат поета, освітянського і громадського діяча В'ячеслава Лащенка (1875–1953), батько письменниці [[Лащенко Галина Ростиславівна|Галини Лащенко]] (1911–99). Закінчив 1896 Єлизаветградську гімназію і 1905 – [[Юридичний факультет Київського університету Святого Володимира|юридичний факультет Київського університету]] (з дипломом 2-го ст.). У студентські роки був частим гостем київського будинку родини [[Косачі]]в, захоплювався ідеями [[Драгоманов Михайло Петрович|М.Драгоманова]]. Від 17 березня 1906 – молодший кандидат на посади по судовому відомству при Київському окружному суді. Стажувався в різних структурних підрозділах цього суду, а також при судовому слідчому 6-ї дільниці м. Київ. 1 липня 1907 за власним бажанням звільнився зі служби. У цьому ж році опублікував оповідь "Лейба Шмерль". 12 грудня 1907 знову був зарахований молодшим кандидатом на посади по судовому відомству при [[Київська судова палата|Київській судовій палаті]] і в січні 1908 направлений до судового слідчого 6-ї дільниці м. Київ. Від 29 лютого 1908 – старший кандидат на посади по судовому відомству. 8 березня цього ж року переведений у розпорядження Чернігівського окружного суду, 10 червня – до кримінального департаменту [[ПрисяжнийКиївська судова повіренийпалата|Київської судової палати]], 7 серпня – у розпорядження голови Васильківського з'їзду мирових суддів. Від 27 серпня 1908 до 15 лютого 1909 виконував обов'язки мирового судді 6-ї дільниці Васильківського округу (див. [[Мировий суд]]). Надалі числився за Єлизаветградським окружним судом (з вересня 1909), [[Київська судова палата|Київ. суд. палатою]] (з жовтня 1909) та деякими ін. суд. установами. Після завершення кандидатського строку 18 грудня 1909 імператорським наказом по цивільному відомству був призначений міським суддею 1-ї дільниці м. Маріуполь, а згодом новим наказом від 22 квітня 1913 – дільничним мировим суддею Віленського міськ. суду. 28 грудня 1915 ордером міністра юстиції направлений до Київ. міськ. з'їзду мирових суддів на правах мирового судді.
===Після Лютневої революції===
Після [[Лютнева революція 1917|Лютневої революції 1917]] – член [[Українська партія соціалістів-федералістів|Української партії соціалістів-федералістів]] (оформилася в червні 1917, перейменована 1923 на еміграції в [[Українська радикально-демократична партія|Українську радикально-демократичну партію]]), один із засновників і членів президії Українського правничого товариства, створеного 30 квітня 1917. Брав участь в Українському правничому з'їзді 13–14 червня 1917 з доповіддю "Історичний огляд української правничої творчості" та в [[З'їзд поневолених народів Росії|З'їзді поневолених народів]] 12 вересня 1917 з доповіддю про взаємовідносини окремих штатів держави з центральними органами федерації у зв'язку з ідеєю [[Федералізація|федералізації]] колишньої Російської імперії (зміст доповіді викладено в газеті "Народна воля" від 14 вересня 1917). На Українському правничому з'їзді був обраний членом Київського крайового судового комітету, створеного для підтримки зв'язків між [[Українська Центральна Рада|Українською Центральною Радою]] і місцевими судовими установами. Викладав історію українського права в Київському українському народному університеті, відкритому в жовтні 1917.