Мітрідатові війни: відмінності між версіями

Мітрідат VI Евпатор ({{lang-el|Μιθριδάτης}}) (132 — 63 до н. е.) — цар Понта, що правив в 121 — 63 рр. до н. е. вів свій родовід по батькові від [[Ахеменіди|Ахеменідів]], а по матері — від [[Селевкіди|Селевкідів]]. Енергійна і здібна людина, що володіламала величезноювеличезну фізичноюфізичну силоюсилу. Він не мав системної освіти, але знав 22 мови, був знайомий з найкращими представниками культури еллінізму свого часу, написав ряд творів по природній історії і вважався покровителем наук і мистецтва. Проте разом з цим він відрізнявся марновірством, підступністю і жорстокістю. Це був типовий азійський деспот. У 113 р. до н. е. Мітрідат з своїми прихильниками повертається в Понт і затверджує свою царську владу над країною. Проте він добився цього тільки після безжальної кривавої розправи з недругами з числа понтійськой знаті. При його дворі таємні вбивства людей стали звичайним явищем.

Своє царювання Мітрідат VI Евпатор почав із створення сильної понтійськой армії, на чолі якої він мав намір зробити великі завоювання. Першою,Спочатку цар Понта,Понту підпорядкував собі сусідню [[Колхіда|Колхіду]], перетворивши її на понтійську сатрапію, і Малу Вірменію. Подальшим завоюванням сприяла політична обстановка в [[Північне Причорномор'я|Північному Причорномор'ї]]. У другій половині й особливо наприкінці II  ст. до н. е. значно посилюється тиск варварських племен, перш за все [[скіфи|скіфів]] та [[сармати|сарматів]], на античні держави Північного Причорномор'я. Скіфи і деякі з племен сарматів, наступаючи на [[Ольвія|Ольвію]], захоплювали її землі і кільцем оточували місто. Ці напади деколи відрізували підвезення в місто сільськогосподарських продуктів і створювали голод. Ольвія повинна була виплачувати дань у вигляді «дарів» вождям цих племен. В середині II  ст. до н. е. Ольвія, не будучи в змозі боротися з наступаючими кочівниками, перейшла під владу скіфського царя Скілура[[Скілур]]а.

[[Тавроскіфія|Скіфське царство]], встановивши контроль над [[Ольвія|Ольвією]], намагалося опанувати і [[Херсонес]]. Але зустріло рішучий опір. В кінці II  ст. до н. е. скіфи знов пішли війною на Херсонес. Вони захопили його володіння на західному березі Криму. А потім наблизилися до стін міста. Не сподіваючись на допомогу Боспорського царства, якому загрожували ті ж скіфи, херсонесити звернулися до Понтійського царства. Мітрідат, який побачив в цій пропозиції привід для розповсюдження свого впливу на Північне Причорномор'я, направив в 110 р. до н. е. на допомогу херсонеситам велику армію на чолі з полководцем [[Діофант (полководець)|Діофантом]].

Висадившись в Херсонесі, Діофант вирушив проти скіфів, очолюваних царем Палаком[[Палак]]ом, і розбив їх. Він направив свою армію проти союзників скіфів — таврів, зруйнував їх фортеці і відтіснив їх в гори. Укріпивши одне з херсонеських поселень на західному березі Криму, Діофант назвав його Евпаторією і зробив опорним пунктом понтійського панування в цій частині Криму. Потім, мабуть на запрошення боспорського царя Перісада, який опинився не в змозі боротися з скіфами, що «вимагали більшої дані, ніж раніше», Діофант вирушив на Боспор і розбив скіфську армію, що тіснила Пантікапей.

Розбивши скіфів, Діофант рушив на Боспор. Цар Боспору Перісад V, останній представник дінастії [[Спартокіди|Спартокідів]], був змушеній передати Мітрідату VI Евпатору владу, що призвело до великого повстання під керівніцтвом знатного скифа Савмака[[Савмак]]а в 109/108 р. до н. е. Перісада вбили, повстанці захопили [[Пантікапей]] та [[Феодосія|Феодосію]]. Діофант врятувався втечею на херсонеському кораблі. Савмак утримував владу майже протягом року.

Рішення цієї задачі він почав із створення могутніх озброєнихзбройних сил Боспорського царства — армії і флоту. Мітрідат VI Евпатор зумів зібрати величезну для того часу армію. Армія була найманою, і царська скарбниця мала в своєму розпорядженні великі на те засоби завдяки стабільно збираним податкам в понтійськом державі. Згідно зі стародавніми джерелами, військовий флот Мітрідата налічував до 400 бойових кораблів. Створення такої армади виявилося можливим тому, що серед його підданих була достатня кількість моряків торгових судівсуден і рибаківрибалок (риба, в солоному і в'яленому вигляді, була однією з головних статей експорту країни). Велика кількість кораблів дозволяла перевозити на південне чорноморське побережжя багатотисячні війська і вести війну проти сильного римського флоту.

Військо Мітрідата було неймовірно численним (за [[Юстин|Юстином]] –ом — 80 тис. піхоти, 10 тис. кавалерії та 600 бойових колісниць; за [[Аппіан|Аппіаном]]ом, 250 тис. піхоти, 40 тис. кінноти, 300 кораблів). У армії служили мешканці Малої Азії, греки, боспоряни, кельтські найманці, можливо, скіфи та сармати.

Мітрідат VI реорганізував армію за римським зразком –&nbsp;— озброїв піхоту списами, великими щитами (''тюреос''типу «[[туреос]]») і короткими мечами (сарматського типу). “Варварські”«Варварські» загони (сармати) у війську Мітрідата використовували більш звичне для них озброєння. Кельтські найманці використовували довгі мечі, овальні щити та шоломи<ref>[http://www.ucrainarma.org/antichnist/mithridates_eupators_army_in_the_north_pont.html Армія Мітрідата Евпатора у Північному Причорномор’їПричорномор'ї. ІІ –&nbsp;— І ст. до Р. Х.]

</ref>.

[[Файл:1stMithritadicwar89BC.png|міні|праворуч|350пкс|Карта Малої Азії у 89 році до н. &nbsp;е.]]

У 88 р. до н.&nbsp;е. Мітрідат обложив малоазіатське місто Кизик і несподівано опинився в оточенні римлян під командуванням Лукулла. Але той так і не зважився на генеральну битву з Мітрідатом Евпатором, хоча в численних сутичках з понтійцями римські (за їх письмовими свідченнями) війська нанеслизавдали супротивникові чималу утрату.

ВУ середині 87 р. Сулла успішно почав військову кампанію на сході: його легіони висадилися з кораблів в Греції, що встала на сторону Мітрідата ще до його приходу на грецьку землю, і обложили Афіни. Римська армія після довгих зусиль до весни 86 р. до н.&nbsp;е. узяла місто, що спробувало скинути з себе чужоземне ярмо за допомогою ПонтаПонту.

Армія Мітрідата під командуванням Архелая і Арістіона, пройшовши Македонію, вступила у Грецію, але, тільки тоді, коли було узято Афіни, на військовий союз з якими понтійській цар покладав чималі надії. Проте тепер, крім Сулли, він мав і ще одного сильного супротивника, що прийшов з Риму,Рима&nbsp;— військо маріанців на чолі з Валерієм Флакком.

[[Файл:Bellum mithridaticum 87-86aC.png|міні|ліворуч|350пкс|Карта бойових дій в 87 -&nbsp;— 86 роках до н. &nbsp;е.]]

Від мітрідатової кавалерії він захистився ровами, а від бойових колісниць&nbsp;— палісадом. Римські легіони, витримавши перший натиск нестрункихнезлагоджених лав ворога, самі пішли вперед і отримали переконливу перемогу.

Мітрідат сподівався закріпитися в Малій Азії, щоб звідти почати нові військові дії проти Риму, але події випередили його. У Греції, де стояла армія маріанців під командуванням Валерія Флакка, спалахнув солдатський заколот. Головнокомандуючий був убитий, а на його місце солдати вибрали ватажка заколоту Гая Фімбрія. Він рушив до Малої Азії і в битві біля Пропонтіди розбив мітрідатовоМітрідатове військо, яке тільки почало відновлювати свої сили.

Цар Мітрідат VI Евпатор запросив миру, який і був укладений в серпні 85 р. до н.&nbsp;е. у Дардані. Понтійській монарх звільняв всі зайняті його армією території, перш за все області в Малій Азії, і виплачував Риму контрибуцію розміром в дві тисячі талантів. Після укладення миру Мітрідат, як переможений, зумів зберегти за собою основні володіння. Проте його відносини з правлячими кругамиколами Вічного міста залишалися украй напруженими.

Ця Третя Мітрідатова війна (74-63 роки до н.&nbsp;е.) йшла із перемінним успіхом. У Римі серйозно віднеслисяпоставилися до подій в малоазіатській Віфінії і двинули туди численні війська і флот, який перед цим очистив Середземномор'я від піратів Килікії. Головнокомандуючим на Сході був призначений консул [[Луцій Ліциній Лукулл]], з ім'ям якого пов'язані перші значні військові успіхи римської зброї в новій війні проти Понтійського царства.

Спочатку римляни терпіли поразки. Біля міста Нікополя римський воєначальник Доміцій Кальвін, маючи під своїм командуванням один легіон і набрані в Малій Азії допоміжні війська, зіткнувся з понтійською армією, очолюваною царським сином [[Фарнак II|Фарнаком]]. Після першого ж натиску супротивника азійські союзники римлян бігли з поля бою, і лише стійкість римського легіону не дала поразці прийнятинабути катастрофічнікатастрофічних масштабимасштабів.

Після цих подій консул Лукулл наніс військам царя Мітрідата Евпатора декілька поразок, уміло використовуючи всі переваги сучасної, добре навченої і дисциплінованої римської армії. Мітрідат був витиснений супротивником з Віфінії ій Понту. Лукулл примусив його бігти до зятя, ТигранаТіграна Вірменського. Відмова останнього видати тестя римському консулові послужла приводом для війни між Римом і Вірменією.

Восени 69 р. до н.&nbsp;е. 10-тисячне римське військо під командуванням [[Луцій Ліциній Лукулл|Луція Ліцинія Лукулла]] обложило місто Тигранакерт[[Тігранакерт]]. Але римляни були атаковані 100-тисячною армією понтійців під командуванням царя ТигранаТіграна Вірменського. Але на самому початку битви йому не вдалося зайняти висоти, які б захистили позиції його кінноти. Цим скористався консул Лукулл, який уміло атаковав понтійську кінноту з тилу і розгромив її. Після цього римські легіони напали на піхоту супротивника і також розбили її. За свідченням римських джерел, що явно перебільшували перемогу римської армії при ТигранокертіТігранокерті, понтійці втратили близько 100 тисяч чоловік, самі ж переможці&nbsp;— всього 5 (п'ять) чоловік!

Помпею вдалося зайняти пануючі над полем битви висоти, і понтійцям довелося користуватися похідним табором під ними. Вночі римські легіони раптово атакували сплячих понтійців і розгромили їх, обернувшивимусивши царську армію до втечівтекати.