Едґар Варез: відмінності між версіями

{{музикант}}[[Файл:Edgard Varese.gif|right|150px|міні|Едґар Варез]]

'''Едґар Варе́з''' (Edgar(d) Varèse, повне ім’яім'я Едгард Віктор Ахілл Шарль Варез, [[22 грудня]] [[1883]]—[[6 листопада]] [[1965]])  — франко-американський [[композитор]], француз за походженням, музичний громадський діяч і диригент, один з піонерів [[електронна музика|електронної]] і [[конкретна музика|конкретної музики]].

== Роки дитинства і навчання ==

Народився в [[Париж|Парижі.]] Син [[інженер]]а. Майже одразу після народження відправлений на виховання до свого двоюрідного дядька, що проживав у [[Ле Віллар]] ([[Франція]]). Тут він здобув велику прихильність до свого діда, [[Клод Корто|Клода Корто]], який є також дідом піаніста і диригента [[Альфред Корто|Альфреда Корто]], двоюрідного брата Едгара Вареза.

У 1893 році разом з батьками переїхав в [[Турин|Туріні]] ([[Італія]]), для того, щоб жити поруч із родичами (батько Вареза був італійцем за походженням). Тут отримав перші уроки музики від директора [[Туринська консерваторія|Турінської консерваторії]] – — [[Джованні Болзоні]]. У [[1895]] році написав свою першу оперу «Мартін Па», яка згодом була втрачена. Таке захоплення музикою не дуже поділяв батько Едгара, який розраховував, що син, як і він сам, стане інженером. Під впливом батька вступив до Політехнічниго Інституту в Турині, де вивчав інженерію. Конфлікт з батьком набирав все більших обертів. В [[1903]] році Варез пішов з дому, повернувся у Париж.

У [[1904]]-[[1905]] роках навчався в Парижській Schola Cantorum в [[Альбер Руссель|Альбера Русселя]] (контрапункт і фуга) та у [[Венсан д’Ендід'Енді|Венсана д’Ендід'Енді]] (композиція). Під керівництвом [[Шарль Борд|Шарля Борда]] вивчав старовинну музику, яка цікавила його протягом всього його життя. У [[1906]]-[[1907]]  рр. навчався у Паризькій консерваторії у [[Відор Шарль|Шарля-Марі Відора]]. До цього періоду належить перша нотна публікація – — романс на вірші [[Верлен Поль|П.Верлена]] «Un grand sommeil noir», в якому відчуваються впливи [[Дебюссі Клод|К. Дебюссі]]. У [[1907]]  р. переїхав до [[Берлін]]а, де зблизився з [[Бузоні Ферруччо-Бенвенуто|Феруччо Бузоні]]. Працював [[хормейстер|хормейстером]]ом і [[Викладач|викладачем]]. У [[1910]]  р. з ініціативи [[Штраус Ріхард|Р. Штрауса]] була виконана [[симфонічна поема]] «[[Бургундія (симфонічна поема)|Бургундія]]», яка не мала успіху. У [[1913]] р. Варез повернувся до Парижу, а у Всі твори, написані до цього часу були або знищені або пропали.

У [[1917]] Варез дебютував в [[США |Америці]], диригуючи "«[[Реквієм (Берліоз)|Реквіємом]]"» [[Берліоз|Берліоза]]а. Познайомився у [[Нью-Йорк|Нью-Йорку]]у з [[Термен Лев Сергійович|Львом Терменом]], а також цікавився [[електронна музика|електронною музикою]].  В [[1921]] році закінчує "«Америки"», перший з творів, написаних у його оригінальному авангардному стилі.

Заснував разом з [[Карлос Сальседо|Карлосом Сальседо]] Міжнародну Гільдію композиторів. Гільдія існувала протягом 6 років. За цей час вібулися прем’єрипрем'єри творів [[Шенберг Арнольд|Шенберга]], [[Стравінський Ігор Федорович|Стравінського]], [[Веберн Антон фон|Веберна]], [[Берг Альбан|Берга]]. Концертами Гільдії, крім Вареза і Сальседо диригували першокласні майтри – — [[Гуссенс Юджин|Юджин Гуссенс]], [[Отто Клемперер]], [[Райнер Фріц|Фріц Райнер]], [[Родзинський Артур|Артур Родзинський]]. Для Гільдії Варез написав 4 твори невеликого об’ємуоб'єму для різних камерно-інструментальних складів. Це «[[Приношення]]» ([[1921]]) – — двочастинний вокальний цикл для сопрано і ансамблю мішаного складу, «[[Гіперпризма]]» ([[1923]]) для духових і ударних, «[[Октандр]]» ([[1923]]) для 7 духових і контрабасу, «[[Інтеграли]]» ([[1925]]) для духових і ударних. Увінчала цей найбільш плідний паріод творчості Вареза друга і остання [[партитура]] для великого оркестру – — «[[Аркана]]». Прем’єраПрем'єра відбулася у [[Філадельфія|Філадельфії]] у квітні [[1927]]. У [[1922]] році створив Internationale Komponisten-GILDE в Берліні разом з Бузоні. У [[1927]] отримав громадянство [[США]]. Цього ж року замість Гільдії композиторів була створена Пан-американська асоціація композиторів.

У [[1928]] році повернувся до Парижу, для того, щоб виправити одну із деталей у «[[Америки (Варез)|Америках]]» - — додати нововинайдений інструмент – — [[хвилі Мартено]]. Перебуваючи у Парижі, спочатку хотів створити композиторську школу, засновану на нових оригінальних началах. Серед його учнів – — [[Андре Жоліве]].

У [[1930]] написав «[[Іонізація (Варез)|Іонізацію]]» (прем’єрапрем'єра у Нью-Йорку, у [[1933]] під керівництвом [[Слонимський Ніколя|Н. Слонмського]]) - — одна з перших в історії західних партитур для ударних. Твір призначений для 36 інструментів, на яких би грали 13 виконавців. Пробув у Парижі до [[1933]] року. Ще будучи в [[Париж]]і, написав Guggenheim Foundation and Bell Laboratories для того щоб отримати грант на розробку електронної музичної студії. Наступний написаний твір — - "«Екваторіал"» був закінчений у [[Нью-Йорк|Нью-Йорку]]у.

"«Екваторіал" -» — це десятихвилинна п’єсап'єса, написана для басу чи ансамблю басів, 4 [[Труба (музичний інструмент)|труб]], 4 [[тромбон|тромбонів]]ів, [[фортепіано]], [[орган|органа]]а, [[хвилі Мартено|хвиль Мартено]] (в початковій версії - — двох [[терменвокс|терменвоксів]]ів) і ударних. Текст взято з священної книги майя в перекладі на іспанську. Зимою [[1936]] року на прохання відомого флейтиста [[Жорж Баррер|Жоржа Баррера]] написав чотирихвилинну п’єсуп'єсу "«Щільність 21,5"» (цієєю цифрою виражається щільність платини нової флейти Баррера).

З [[1936]] по [[1954]] пережив творчу кризу, за ці двадцять років він не зміг написати жодного значимого твору. В цей період Варез читав лекції з курсу "«Проблеми нової музики, шляхи її механізації"», . Викладав [[диригування]] і виступав сам як [[хормейстер]]. У [[1937]]-[[1940]]  рр. жив у [[Каліфорнія|Каліфорнії]]. У [[1941]] заснував Великий Нью-Йоркський хор, з яким виступав і дав кілька концертів старовинної музики. В [[1948]] читав лекції у [[Колумбійський університет|Колумбійському університеті]]. В [[1954]] році написав твір "«Пустелі"», у якому крім інструментів використовується [[магнітна стрічка]]. Завдяки їм ім’яім'я Вареза стало відомим у [[Європа|Європі]]. У [[1956]] у [[Франція|Франції]] була випущена перша французька пластинка з музикою Едгара Вареза — - "«Domaine Musical"» під керівництвом [[Булез П'єр|Булеза]]. З [[1957]] року Варез разом із [[Яніс Ксенакіс|Янісом Ксенакісом]] і [[Ле Корбюзьє]] розпочинає роботі над павільйоном фірми "«[[Philips|Філіпс]]"». В [[1958]] році на Всесвітній виставці в [[Брюссель|Брюсселі]] була виконана "«[[Електронна поема]]"» з використанням 400 динаміків .

Тембр звуку, його колорит  — найважливіші елементи в композиціях Вареза. Він вважав, що, як і маляр в кольорах та світлі, композитор за допомогою тембрів може отримувати звуки різної вібрації, необов'язково узгоджені з традиційними тонами та півтонами.

В ряді композицій 20-х років Варез втілював новаторське трактування звуку та ритму, використовував атональність та нові принципи музичної форми, не пов’язаніпов'язані ні з традиційною гармонією, ні з прийомами тематичного розвитку. Роль тематизму, натомість, виконують звукові маси з різними тембрами, ритмом і висотністю.

Він також конструював нові музичні інструменти та електронні прилади (тут важливою була співпраця із [[Лев Термен|Левом Терменом]]), здатні створювати звуки будь-якої частоти, демонструючи гармонічні особливості обертонів у всьому їх багатстві. Великим досягненням композитора було створення цілого світу нових звуків завдяки магнітному запису, які були використані ним у творах 50-х років  — «Пустелі» (Déserts, 1954), «Електронна поема» (Poème électronique, 1958).

* Куницкая, Р.  И.  Французские композиторы XX века: Э. Варез, А. Жоливе, О. Мессиан, П. Булез, А. Дютийе. М., 1990. ISBN 5-85285-079-9

* Гаврилова Н.  А.  История зарубежной музыки XX век. Москва 2005.