Симультанна історія: відмінності між версіями

 

Головним онтологічним поняттям С. і. є «потенційоване буття» ― буття потенцій, можливостей. С. і. розглядає [[буття]] та [[небуття]] (в їх традиційному тлумаченні) як складові потенційованого буття. Тобто будь-який об'єкт може не існувати і, разом з тим, ''наявнішати''. У потенційованому бутті у формі таких наявних можливостей перебуває все і в усіх сенсах (т. зв. світ ''plenum formarum''). Це зближує С. і. з ученням [[Платон]]а про форми, [[Аристотель|Аристотел]]я про «суще в можливості», І. [[Кант]]а про «[[річ у собі]]», А. [[Шопенгауер]]а про «волю» як підоснову буття та А. Мейнонга про «поза-буття» ([[нім.]] Außersein).

 

Відповідно, у проекції С. і. на [[історія|історію]], [[час]] розглядається не як об'єктивна форма руху історичних феноменів, а лише як ''один з можливих способів описання'' цих феноменів. У цьому розумінні, всі історичні [[хронологія|хронології]] та [[періодизація|періодизації]] розглядаються в С. і. як цілковито умовні схеми, такі, що їх дослідник накладає на історичні феномени, керуючись при цьому суб'єктивними міркуваннями. За допомогою таких хронологій і періодизацій дослідник, отже, вивчає не самі історичні феномени, а лише самого себе, властивості свого розуму. Відтак, слід розрізняти сам історичний феномен та його інтерпретації (подія-якою-вона-була versus «літописні» версії цієї подій), беручи до уваги те, що будь-яка «літописна» версія завжди створює (активує) особливий контекст, в якому ця версія є єдиноправильною (подібно до того, як будь-яке твердження створює контекст, з точки зору якого це твердження є правдивим). Згідно з С. і., до суб'єктивних міркувань належать всі установки та інтенції дослідника; найбільш впливовими серед них є ідея розвитку ([[розвиток]]) та пов'язана з нею ідея [[прогрес]]у. Саме ці установки привели до появи в історичній науці таких понять, як «закони та закономірності історичного розвитку», «етапи історичного розвитку», «[[суспільно-економічна формація]]», «віховий час», «колесо історії» та ін., на основі яких вибудовано більшість доктрин і концепцій філософії історії, та склалися уявлення про історію, як про розгортання певного смислу (т. зв. історицизм), що його можна опанувати, а відтак спроектувати на майбутнє.