|
=== Друга світова війна і останні роки ===
ОстаннійПопри політичний трактат Шоу ''Everybody's Political What's What'' вийшов друком 1944 року. Голройд описує його як "безладну оповідь ... у якій повторено ідеїте, які він дав краще в іншому місці і потім повторюється"{{sfn|Holroyd|1993|pp=480–481}}. Книга продавалася добре, 85000 екземплярів до кінця року{{sfn|Holroyd|1993|pp=480–481}}. Після самогубства Гітлера в травні 1945 року Шоу схвалив офіційне співчуття, запропоноване ірландським [[Прем'єр-міністр Ірландії|прем'єр-міністром]] [[Еймон де Валера|Еймоном де Валерою]], в німецькому посольстві в Дубліні{{sfn|Geduld|1961|p=18}}. Шоу не схвалював повоєнний [[Нюрнберзький процес]] над переможеними німецькими Лідерами, як акт власної правоти: "Ми всі - потенційні злочинці"{{sfn|Holroyd|1993|p=483}}. ▼Попри те, що роботи Шоу починаючи з ''Візок з яблуками'' не дістали широкої підтримки, але його ранні п'єси були відроджені на Вест-Енді упродовж Другої світової війни, в головних ролях такі актори як Едіт Еванс, [[Джон Гілгуд]], [[Дебора Керр]] і [[Роберт Донат]]{{sfn|Holroyd|1997|p=737}}. 1944 року дев'ять п'єс Шоу поставлено в Лондоні, включаючи ''Зброя та людина'' з [[Ральф Річардсон|Ральфом Річардсоном]], [[Лоуренс Олів'є|Лоуренсом Олів'є]], [[Сібіл Торндайк]] і [[Маргарет Лейтон]] у головних ролях. Дві трупи гастролювали з його п'єсами по всій Британії{{sfn|Holroyd|1997|pp=737–738}}. Відродження популярності Шоу не спонукало його писати нову п'єсу і він зосередився на плідній журналістиці{{sfn|Holroyd|1997|p=738}}. Другий фільм Шоу, який зняв Паскаль, ''майор Барбара'' (1941), був менш успішним і художньо і комерційно, ніж ''Пігмаліон'', почасти тому, що Паскаль наполягав на власній режисурі, до якої не мав здібностей{{sfn|Holroyd|1997|pp=742–743}}
{{Quote box|width=300px|bgcolor=#E0E6F8|align=right|quote= "Решта життя Шоу була тихою і відлюдною. Він відчував утрату своєї дружини глибше, ніж уявляв собі до цього будь-яку втрату: оскільки він пишався своєю стоїчною стійкістю до будь-яких втрат і нещасть."|salign=left|source= Сен-Джон Ірвайн про Шоу, 1959{{sfn|Ervine 1959 DNB archive}}
{{oq|en|"The rest of Shaw's life was quiet and solitary. The loss of his wife was more profoundly felt than he had ever imagined any loss could be: for he prided himself on a stoical fortitude in all loss and misfortune."}}}}
Після початку війни 3 вересня 1939 року і швидкого [[Польська кампанія Вермахту (1939)|завоювання Польщі]], Шоу був звинувачений в пораженстві, коли в статті ''Новий державний діяч'' він оголосив завершення війни і вимагав мирної конференції{{sfn|Holroyd|1993|p=427}}. Однак, коли він переконався, що мирний договір був неможливий, то публічно закликав нейтральні Сполучені Штати приєднатися до боротьби{{sfn|Holroyd|1997|pp=742–743}}. [[Бліц (бомбардування)|Бомбардування Лондона]] в 1940-41 роках змусили подружжя Шоу, яким було за вісімдесят, постійно жити в Айот Сент-Лоренс. Навіть там вони не були застраховані від нальотів ворожої авіації, і залишались іноді з Ненсі Астор в її заміському будинку [[Клівден]]{{sfn|Holroyd|1997|pp=744–747}}. 1943 року найважчі бомбардування Лондона залишилися позаду й Шоу повернулися у Вайтголл Корт, де легше було організувати медичну допомогу для Шарлотти. Її стан погіршився і вона померла у вересні{{sfn|Holroyd|1997|pp=744–747}}.
▲Останній політичний трактат Шоу ''Everybody's Political What's What'' вийшов друком 1944 року. Голройд описує його як "безладну оповідь ... у якій повторено ідеї, які він дав краще в іншому місці і потім повторюється"{{sfn|Holroyd|1993|pp=480–481}}. Книга продавалася добре, 85000 екземплярів до кінця року{{sfn|Holroyd|1993|pp=480–481}}. Після самогубства Гітлера в травні 1945 року Шоу схвалив офіційне співчуття, запропоноване ірландським [[Прем'єр-міністр Ірландії|прем'єр-міністром]] [[Еймон де Валера|Еймоном де Валерою]], в німецькому посольстві в Дубліні{{sfn|Geduld|1961|p=18}}. Шоу не схвалював повоєнний [[Нюрнберзький процес]] над переможеними німецькими Лідерами, як акт власної правоти: "Ми всі - потенційні злочинці"{{sfn|Holroyd|1993|p=483}}.
Паскаль отримав третю можливість зняти фільм за роботою Шоу ''[[Цезар і Клеопатра (фільм, 1945)|Цезар і Клеопатра]]'' (1945). Його кошторис утричі перевищив початковий бюджет і фільм став "найбільшою фінансовою невдачею в історії британського кіно"{{sfn|Holroyd|1993|p=477}}. Англійські критики сприйняли фільм стримано, але американські коментарі були дружелюбнішими. Шоу подумав, що блиск фільму звів нанівець драму і він вважав його "поганою імітацією [[Сесіль Блаунт Де Мілль|Сесіля Б. де Мілля]]"{{sfn|Holroyd|1997|p=768}}.
|
