Дунайське козацьке військо: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 6:
У [[1803]] році вони перейшли на гирло Дунаю, в урочище Гедерле-Бугаз. Витіснивши російських втікачів-розкольників, що жили там, запорожці влаштували свій кіш, зайнявши по берегу моря до [[Аккерманська фортеця|фортеці Аккермана]] всі місця, зручні для рибної ловлі. Сюди почали збиратися втікачі з різних інших місць, і число осіб, що склали нову Січ, дійшло до 10 000 чоловік. За відзнаку в боях, особливо ж під час упокорення Віддінского бунту, козаки отримали від османського уряду назву яничарів.
У [[1806]] році, як тільки почалася війна з Османською імперією, дунайські запорожці перейшли на бік Росії, увійшли до складу діючої армії і отримали назву буджацьких або усть-донецьких козаків. Після укладення миру частина їх була зарахована в Чорноморське козацьке військо, a частина, з колишніми при армії волонтерами з сербів, греків і албанців, залишилася в Бессарабії, в Буджацькому степу, оселившись на казенних землях. Під час правління Олександра I особливих правил про устрій Дунайського
У [[1828]] році, під час війни з османами, дунайські козаки, згідно з їхнім бажанням, були перераховані у [[військове відомство]] і склали 2 полки: 1 і 2-й Дунайські. Один з них, кінний, призначався для сухопутної служби, a інший, піший, призначався для служби на судах дунайської флотилії. Після закінчення війни полки були наділені землями в Буджацькому степу. Таким чином, склалися нові військові поселення в 3 станицях: Старокозачому, Волонтерівці і Акмангіті. Незабаром до Дунайського війська були зараховані деякі суміжні землі та селища.
| |||