Всеукраїнське фотокіноуправління: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
LeonNef (обговорення | внесок) |
LeonNef (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 39:
ВУФКУ запрошувало до [[Київ|Києва]] зарубіжних кінодіячів. Журнал «Кіно» повідомив у листопаді 1927 року про приїзд відомого французького кінокритика й теоретика кіно [[Леон Муссінак|Леона Муссінака]]. Зарубіжні колеги радили українським кінематографістам орієнтуватися на світовий кіноринок. Як свідчив [[Деслав Євген|Євген Деслав]], кореспондент журналу в [[Париж]]і, за дату виходу українського кіно на міжнародний форум треба вважати другу половину 1927 року — відтоді з'являється регулярна інформація про українське кіно в закордонній пресі.
1926 року Україна стає другим після [[США]] кінопостачальником для Німеччини. 1927 року ВУФКУ надіслало до Парижа і [[Берлін]]а фільми [[Тарас Трясило (фільм)|«Тарас Трясило»]], «Сорочинський ярмарок», «Микола Джеря», «Свіжий вітер», «[[Алім]]», «Мандрівні зорі», [[Сумка дипкур'єра (фільм)|«Сумка дипкур'єра»]], «[[П.К.П. (фільм)|П.К.П. / Пілсудський купив Петлюру]]».
Реакція ділових кіл була сприятливою: низка французьких, німецьких, австрійських та чеських фірм виявили бажання закупити українські фільми для свого прокату, журнали різних країн друкували двотижневі огляди поточної продукції ВУФКУ. Міжнародний альманах «Все кіно» за 1927 рік мав адреси всіх філій ВУФКУ, інформацію та статистику українського кіно. У 1928 році для фірми Пате-Норд (Pathe-Nord) закуплено 13 фільмів відомих вже в Україні режисерів [[Чардинін Петро Іванович|Петра Чардиніна]], [[Гричер Григорій Зіновійович|Григорія Гричер-Чериковера]], [[Тасін Георгій|Георгія Тасіна]], [[Стабовий Георгій Михайлович|Георгія Стабового]], [[Лопатинський Фавст Львович|Ф.Лопатинського]], [[Долина Павло Трохимович|Павла Долини]], [[Терещенко Марко|Марка Терещенка]], [[Дзиґа Вертов|Дзиґи Вертова]], [[Довженко Олександр Петрович|Олександра Довженка]].
Рядок 72:
Починаючи з [[1925]] року, ВУФКУ запрошує до співпраці також німецьких кінематографістів: операторів Маріуса Гольдта та [[Рона Йозеф Іванович|Йозефа Рону]], декораторів Гайнріха Вайзенгерца, Гаакера, Ойстховського для Одеської кінофабрики, Миколу Фаркаша та Г.Рейнгольдта для Ялтинської. Короткий час також працює на Одеської кінофабриці запрошений з Туреччини режисер [[Мухсін-Бей Ертугрул|Ертугрула Мухсін-Бей]] (ставить фільм «[[Спартак (фільм, 1926)|Спартак]]») та Олександр Грановський, засновник єврейського театру в Росії, який знімає на Одеській кінофабриці фільм «Єврейське щастя» на замовлення «Совкіно» за американського фінансування.
Після [[1926]] року відбувається інтенсивне залучення до роботи всього українського творчого потенціалу — письменників, журналістів, [[драматург]]ів, [[фотограф]]ів, художників-декораторів. Планується створення спецфонду сценаріїв на основі українських творів до- та післяреволюційного періоду та зарубіжної літератури, ідеологічно бездоганних та заздалегідь схвалених владою. Стежити за відбором матеріалу доручено літературно-художній раді, до складу якої входять представники партії, [[профспілка|профспілок]], комісаріатів наросвіти, гігієни, преси, а також «Товариства друзів радянського кіна». Встановлюючи ідеологічний нагляд, партія спрямовує кіновиробництво у бік засудження незалежницьких кіл. Так з'являються замовлені ВУФКУ низькопробні фільми «[[П.К.П. (фільм)|П.К.П. / Пілсудський
Після періоду відносно короткого формування ВУФКУ доводить, що опанувало систему планування кіновиробництва. Кошториси повнометражних картин зменшуються завдяки ефективності такої планової роботи (наприклад, у 1925 році кошторис в середньому становив 103 тисяч карбованців, а у 1926 вже 69 тис.). Половина сценаріїв пишеться штатними письменниками. Письменники започаткували тематичну низку сценаріїв, на основі яких були зняті фільми про безробіття та [[страйк]]и у західноєвропейських країнах — «[[Боротьба велетнів]]» [[Турін Віктор Олександрович|Віктора Туріна]], «[[Гамбург (фільм, 1926)|Гамбург]]» [[Баллюзек Володимир Володимирович|Володимира Баллюзека]]. Цей революційний та інтернаціональний дух буде ще довго пронизувати усе радянське кіно. Були популярними й теми [[колективізація|колективізації]] («Вбивство сількора Малиновського» [[Сазонов Пантелеймон Петрович|Пантелеймона Сазонова]]), сирітства («Марійка» [[Лундін Аксель Францевич|Акселя Лундіна]]), шпигуноманії («Підозрілий багаж» [[Гричер Григорій Зіновійович|Георгія Гричер-Чериковера]], «Справа № 128» [[Кордюм Арнольд Володимирович|Арнольда Кордюма]]), розваги та екзотика («Герой матчу» Л. Константиновського, «[[Алім]]» [[Тасін Георгій Миколайович|Георгія Тасіна]]). Не залишається й осторонь ВУФКУ у екранізації класиків літератури. Так з'являються «Микола Джеря» (за [[Нечуй-Левицький Іван Семенович|Іваном Нечуєм-Левицьким]]) й «Навздогін за долею» (за [[Коцюбинський Михайло Михайлович|Михалом Коцюбинським]]) М. Терещенка, «Сорочинський ярмарок» (за [[Гоголь Микола Васильович|Миколою Гоголем]]) [[Гричер Григорій Зіновійович|Георгія Гричера-Чериковера]], «Королі воску» (за твором [[Франко Іван Якович|Івана Франка]] «[[Борислав сміється]]») [[Рона Йозеф Іванович|Йозефа Рони]]. Оволодіння сучасною проблематикою в українському кінематографі відбувається повільніше, ніж у [[література|літературі]] чи [[образотворче мистецтво|образотворчому мистецтві]]. Тільки 1927 року з'являються картини на тему сьогодення, де часом поряд, не розділеними стоять виробнича та любовна лінії («Вибух» [[Сазонов Пантелеймон Петрович|Пантелеймона Сазонова]], «Цемент» [[Вільнер Володимир Бертольдович|Володимира Вільнера]]). Боротьба з капіталізмом також часто-густо переплетена з любовними інтригами, як у фільмі «Тіні Бельведера» [[Олександр Анощенко|Олександра Анощенка]] чи «Каламуть» [[Тасін Георгій Миколайович|Георгія Тасіна]].
Рядок 212:
| Підозрілий багаж / Апельсини з Хімвугілля || [[Григорій Гричер-Чериковер]] || 1926 || [[Одеська кіностудія|Перша кінофабрика]] ВУФКУ
|-
| [[П.К.П. (фільм)|П.К.П. / Пілсудський
|-
| [[Свіжий вітер]] || [[Стабовий Георгій Михайлович|Геогрій Стабовий]] || 1926 || [[Одеська кіностудія|Перша кінофабрика]] ВУФКУ
| |||