Чернече (селище): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування |
мНемає опису редагування |
||
Рядок 38:
'''''Географічне положення:''''' на півночі село межує з м.[[Чигирин]], на заході з селом [[Вершаці]] та хутором [[Качани]] (фактично, як куток), на сході з селом [[Галаганівка (Чигиринський район)|Галаганівкою]], на півдні з хутором Бурякове та селом [[Тарасо-Григорівка (Чигиринський район)|Тарасо-Григорівка]]. Через село протікає річка [[Ірклій (притока Тясмину)|Ірклій]], яка має три ставки.
'''''Згідно з архівними даними перепису кількість населення села становила'':''' 415 (1969 рік), 223 (2005 рік), 176 (2015 рік) чоловік.[[Зображення:Чернече.JPG|250px|thumb|left|Пам'ятник воїнам, що загинули у роки Другої світової війни]]
[[Файл:Хутір Качани.jpg|left|thumb|249x249px|На околиці хутору Качани]]<blockquote>'''''СЕЛО В ПИСЕМНИХ ДЖЕРЕЛАХ:'''''</blockquote>Перша згадка про село в письмових документах датується 1752 роком, де на карті Нової Сербії створюються кордони розселення з планом розміщення перших рот Новосербського військового поселення. Власне, кордоном для цієї території стали форпости, які виконували роль прикордонних оборонних споруд, мали при собі декілька редутів, вишки та військове населення, яке завжди було готовим до збройних сутичок. В описі до цієї карти в долині річки Тясмин (від впадіння в Дніпро до м. Чигирина Польського) сказане наступне:
'' «..вверх по речке Ирклею – форпост Секиндрин, деревня Чернецкая, форпосты Новенькой и Нестеровской, село Нестеровка на усть речки Чуты, далее вверх по Ирклею – хутор Самбросовский и форпосты : Чернецкой, Суботов, Новой, Приворотной и Малышевской, слева в верховьях Ирклея – лес Матренин.»''.
Не дивлячись на те, що документ за обсягом являється невеликим, але багато змістовним. З нього стає зрозуміло, що біля Чернечого – тогочасного села Чернецького, є такий собі форпост Секиндрівський. Ці два населені пункти, по суті, утворюють прикордонну лінію. Відрадним являється те, що так званий форпост Секиндрівський в кін. ХІХ – поч. ХХ ст. являвся промисловим хутірцем. Згідно перепису «Списка населенных мест Херсонской губернии» 1896 року, населення на хуторі Секиндрівка , що приписувалося до села Чернече складало 8 осіб (4 чоловічої і 4 жіночої статей), дворів - 1. За хутором також був винокурний завод з виробництвом річного прибутку 14 тис. рублів. Хутір, як і село записані за поміщиком Безрадецьким, який найвірогідніше в ньому проживав.<blockquote>'''''ТОПОНІМІКА:'''''</blockquote>Дві основні та найбільші вулиці села мають назву Знам'янська та Колгоспна. Знам'янська – тому що пролягає дорогою на м. Знам'янку, що на Кіровоградщині, яке являється до того ж ще й важливим залізничним вузлом. Колгоспна ж, тому що вела до сільського колгоспу, який, згодом, у 60-х роках буде ліквідований, в зв'язку з укрупненням колгоспів, що відбулося за постановою тодішнього голови КПРС – Микити Хрущова [1.].
До настання радянської влади на територію України ці вулиці, за згадками найстаріших жителів села, мали інші назви - Петрівська та Іванівська. Це зумовлюється з одного боку тим, що так звали перших поселенців в цьому селі, а з іншого що це були дороги на Петрівський та Іванівський ліси, куди люди їздили підводами за дровами, тощо.
Існує ще одна версія походження топонімів Петриківський та Іванівський. За свідченнями жительки села Чернече, Г. В. Бондаренко, ми дізнаємось про іншу версію походження даних топонімів :
''« - Раніше ж у нашому селі не було оцих всіх посадок, вони ще при мені садились, а в селі були тільки два ліси: у нас Петриківський, а у вас отам Іванівський. То тепер отут за магазином річечка тече, а раніш через неї місток був красівий. Ото туди і сходились увечері гулять петриківці і іванівці. З нашої вулиці петриківці, а з вашої іванівці, бо два пани було: Петро та Іван (цебто пов’язується з Безрадецькими)..»'' [2.].
До вулиці Петрівської приблизно у другій половині минулого століття додалися ще два топоніми, тобто, кутки – Устимівка та хутір Мирний. Перший пов'язаний з іменем Устима Коваля – людини, яка славилася на все село тим, що кувала різні вироби для селян. Особливо Устим славився своїми ножами, які він позначав власним клеймом – півмісяцем і трьома зірками (одна над місяцем, інші дві – під ним), мало чи не в кожного жителя села були ці ножі аж до кінця минулого століття. Топонім «хутір Мирний» - пов'язаний з тим, що в цю частину вулиці Петрівської, яка була добудована і заселена в більшості вихідцями із затоплених нині сіл Кременчуцького водосховища в кінці 60-х років минулого століття, приходило битись чи не все парубоцтво села. Від того й жартівливо-саркастична назва «хутір» – бо як окрема місцина, інші люди; «Мирний» - бо билися [3.].
Паралельно вулиці Колгоспній проходить вулиця Леніна, що названа на честь вождя світового пролетаріату. В той час це було не в дивину, бо ж, як не як, а в кожному селі була вулиця з аналогічною назвою.
В період приходу радянської влади, назви даних вулиць було змінено на наступні назви: вул. Іркліївську та Іванівську на Колгоспну; Іванівську та Цвинтарну відповідно на вулицю та провулок Знам’янський; Чаланду на вулицю Леніна. Зі зміною назв, що закріпилися у селі роками справжня історія та призначення цих вулиць забулась.▼
Цікавий факт в тому, що чернечани і по сьогодні між собою в більшості кажуть на цю вулицю не Леніна, а Чаланда. Щодо походження саме цієї назви виникає ряд розбіжностей, мовляв названа вона з-за того, що дорога від непогоди була розмита та замулена і люди по ній «чаландували», тобто погано йшли. Або ж це, своєрідна видозміна слову «чулан», адже раніше вулиця була невеличка (порівняно з сьогоденням) і, напевно, була схованою поміж крон дерев.
▲<blockquote>'''''ІСТОРІЯ СЕЛА:'''''</blockquote>В період приходу радянської влади, назви даних вулиць було змінено на наступні назви: вул. Іркліївську та Іванівську на Колгоспну; Іванівську та Цвинтарну відповідно на вулицю та провулок Знам’янський; Чаланду на вулицю Леніна. Зі зміною назв, що закріпилися у селі роками справжня історія та призначення цих вулиць забулась.
Від утворення села і по сьогоднішній день жителі села незмінно займаються землеробством та скотарством про що свідчать численні розповіді найстаріших жителів села. За цими ж переказами сказано, що в кожному дворі незмінними атрибутами ведення господарства є прядильне колесо та ткацький верстат, що показує культурну освіченість місцевих жителів.
Рядок 62 ⟶ 68:
Вище Чаланди стояв вітряк (нині ж це приблизне місце сучасної водонапірної башти), куди селяни ходили молоти борошно, а увечері улюблене місце відпочинку молоді. Вітряк пережив Другу світову війну та проіснував до 60-70-х років минулого століття.
Найулюбленішою ж розвагою молоді минулого століття була гойдалка-вихалка, їх в селі було три. На таких гойдалках часто любили гойдатись парубки і чим сильніше тим краще, цим вони показували свою мужність та відвагу перед молодицями. Коли ж хлопці розгойдувалися до повного оберту на ній то це дійство називали «бити сволоки» .<blockquote>'''''З ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.:'''''</blockquote>В період післявоєнної радянської влади в селі настає період процвітання, адже саме за цей період розпочалося будівництво дамб, ставків по території річки Ірклій (всього їх три), а так як одна із вулиць була розташована дуже близько до неї то місцевою владою людям було запропоновано оцінити їх подвір’я в грошах виплатити та переїхати. Виходу не було, того так пропала одна із перших вулиць села, лишень лишилась одна хатина в якій і по сьогоднішній день мешкає бабуся. Від інших же лишилися попелища, садки, а від заможніших дворів ще й кам’яні фундаменти з пісковику, які свідчать, що жителі села возили його з каменоломень теперішньої Богданової гори м.Чигирин.
У середині ХХ ст., в селі вже було зведено магазин, млинарю, контору, ківшарню, конюшню, а на місці спиртового заводу Безрадецького качатник, напроти ж нього ще дві ферми, також нову клубну установу (стара стояла напроти автобусної зупинки).
Рядок 74 ⟶ 76:
Клубна установа розміщувала в собі бібліотеку, котельню, актовий зал та кіно-механічне відділення. Село збиралось на недільні вечори, крутили кіно, діяв свій духовий оркестр, який збирався на тренування кожного недільного вечора. Також ставили п’єси, ось одні з них: “Назар Стодоля”, “В степах України”, “Кайдашева сім’я”, та інші. Завідуючим клубом на той час був Петро Волков.
[[Файл:Вулиця Колгоспна 2017.jpg|ліворуч|міні|''Одна з перших вулиць села - нині, початок вулиці Колгоспна. Ще 40 років назад тут по обидва боки стояли хати, тепер людські огороди.'']]<blockquote>'''''НАШ ЧАС:'''''</blockquote> З кінця 90-х років та від початку незалежної України в селі діє магазин, до середини 90-х., діяла клубна установа.
1991 рік – початок добудови вулиці Леніна – так звані “чорнобильські будинки”, які призначені для сімей переселенців та ліквідаторів.
| |||