Культура Моче: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 6:
[[Файл:Huaca de la Luna jt01.jpg|thumb|left|175px|Піраміда Місяця]]
 
Моче населяли одинадцять долин з 24 узбережними річковими оазами, відокремлені одна від одної пустелями в посушливій прибережній смузі північного Перу. У зрошених долинах утворилися незалежні міста з власними правителями і священиками. Спочатку войовничі моче, що мешкали в долині маловодної річки Моче, поширили свій вплив на долину річки Чикама, а вже потім, спираючись на ресурси одразу двох долин, почергово розгромили усіх сусідів і встановили свій контроль над північноперуанським узбережжям від узгір'я Сієрра-Бланко, в районі рікирічки Пакасмайо на півночі, до рікирічки Непенья на півдні. Під владою моче опинилася територія в 20 тис. км<sup><small>2</small></sup>, де проживали на той час 250—300 тис. осіб. Центром новоутвореної держави, володіння якої простяглися з півночі на південь на 1500&nbsp;км, стало місто Моче. Потужними міськими центрами стали також сусідні з Моче поселення Галіндо, Уанкако (долина р. Віру), Пампа-де-Лос-Інкас (долина річки Санте) та Паньямарка (долина річки Непенья).
 
В подальшому постійно вели війни із сусідніми племенами. Як стверджують палеокліматологи, протягом 650—800 роках унаслідок масштабної посухи на півночі Перу в регіоні суттєво зменшилися ресурси родючих ґрунтів. У цей же період сталося кілька сильних і доволі руйнівних землетрусів. У результаті
Рядок 36:
 
=== Землеробство ===
Регулярні річкові повені дали змогу спорудили розгалужену мережу [[іригація|іригаційних]] каналів з площею зрошуваних полів близько 11500 км<sup><small>2</small></sup>. Основною ресурсною базою них іригаційних комплексів були місцеві рікирічки&nbsp;— Ламбаєке, Санья, Лече, Мотупе й Хекетепеке. Моче створили мережу широких магістральних каналів (їхні ширина й глибина сягали кількох метрів) та акведуків (найбільший з них у районі м. Аскона має 1400&nbsp;м завдовжки і до 15&nbsp;м заввишки). Поля розбивали на невеличкі ділянки&nbsp;— по 20 м<sup><small>2</small></sup>&nbsp;— з чітко визначеним водозабезпеченням
 
Землю удобрювали за допомогою [[гуано]], вирощуючи [[кукурудза|кукурудзу]], [[квасоля|квасолю]], картоплю, батат, арахіс, перець, гарбуз, солодку юку (маніок), бавовник, камоте, чиримойю, гуанабано, гуаву, лукуму, папайю.
Рядок 63:
Моче залишили після себе Піраміду Сонця (''Huaca del Sol'') і Піраміду Місяця (''Huaca de la Luna''), найбільші споруди, зведені в стародавній Південній Америці.
 
Піраміда Сонця була присвячена Аї-Апеку. Мала заввишки 48&nbsp;м. Являє собоюп'яти терасових уступів з масивною нижньою платформою розміром 250×140&nbsp;м. За підрахунками науковців, для спорудження цього сонячного храму було витрачено 130—140&nbsp;млн алобів (цеглин стандартної форми, виготовлених із висушеної глини та різаної соломи&nbsp;— своєрідної глинобитної цегли-сирцю). За свідченнями хроніста А. де ла Каланчі, у спорудженні піраміди брали участь 200 тис. індіанців. Проте за часів конкісти іспанці довідалися, шо Сонцю моче жертвували золото, і це вирішило долю знаменитої піраміди. Іспанці, якими керував інженер-конкістадор Монтальва, за допомогою штучної греблі змінили у 1602 році русло рікирічки Моче. Спрямувавши її води на піраміду, вони змили в такий спосіб 3/4 цього храмового комплексу, завдяки чому добре розжилися на золото.
 
Піраміда Місяця складалася із 14&nbsp;млн адобів (заввишки 21 м), за розмірами значно поступалася Піраміді Сонця, проте мала шеститерасну форму. Рештки ритуальних споруд збереглися і в інших місцях колишньої держави Моче. Серед них&nbsp;— 57 пірамід релігійного комплексу Пакатнаму (в районі річки Хекетепекі), 20-метрова шестиступінчаста піраміда в долині рікирічки Непенья.
 
Усі ці споруди моче вкривали пишними поліхромними розписами, які зображували призначених для жертвопринесення бранців, зв'язаних живими зміями, «бунт