Аль-Валід I: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Haida (обговорення | внесок) Створена сторінка: {{Картка:Особа | ім'я = Аль-Валід I | місце_проживання = | зображення = دره... |
Haida (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 8:
| місце_народження = [[Медіна]]
| дата_смерті = {{ДС|23|02|715}}
| місце_смерті = [[Гута (оаза)|Гута]]
| причина_смерті =
| громадянство = Омейядський халіфат
Рядок 20:
| попередник = [[Абд аль-Малік ібн Марван|Абд аль-Малік]]
| наступник = [[Сулайман ібн Абд аль-Малік|Сулайман]]
| дружина = Убн-Банін<br/>Шахфур бінт Фейруз
| діти =
| рід = [[Омейяди]]
| родичі =
Рядок 31:
| герб =
}}
'''Аль-Валід I''' (*[[668]]н —[[23 лютого]] [[715]]) — 6-й володар [[Омейядський халіфат|Омейядського халіфату]] у [[705]]—[[715]] роках.
== Життєпис ==
=== Зовнішня політика ===
Походив з марванської гілки [[Омейяди|Омейядів]]. Старший син халіфа [[Абд аль-Малік ібн Марван|Абд аль-Маліка]] та Валіди бін аль-Аббас з племені Бану-Ханіфа (з Неджду). Народився у 668 році в Медіні. У 704 році разом з братом Сулайман оголошено спадкоємцем трону.
У 705 році після смерті батька стає новим халіфом. Він відновив політику перших халіфів з розширення держави. При цьому сам аль-Валід I не брав участі у походах, цілком покладався на досвідченних військовиків. Кутайба, ставленик валі (намісника) Іраку ал-Хаджжаджа ібн Юсуфа, постійно з 705 року здійснював походи на східні області. У 705 році він підкорив Багдіс, що межував межував з Хорасаном. У 706 року — Пайкенд (Байкенд), розташований на торговому шляху з китайською династією Тан. У 707 році почалося підкорення Бухарської оази, що завершилося 708 року. Безпосередньо столиця оази — Бухара — скорилася арабам лише в 709 році, після трьох або чотирьох невдалих штурмів.
Починаючи з 711 року війська Кутайби підпорядкували Сейстан. Водночас протягом 709—712 [[Мухаммед ібн аль-Касім ас-Сакафі|Мухаммед ібн аль-Касім]] захопив [[Макран]], [[Сінд]] та південний Пеннджаб (поваливши [[Брамінська династія|брамінську династію]], де дійшли до річки Інд. В цей час халіф спрямував Кутайбі послання: «Ти амір всього, що захопиш», згодом породило міф про те, що аль-Валід пообіцяв віддати Китай тому військовикові, який перший його захопить. Після придушення всіх повстань в 712 році за підсумками завоювань Кутайба халіфат отримав чотири васальні держави, повністю поглинув ще две — його площа його зросла на 600 км², а число платників податків — на 1 мільйон осіб.
Водночас на заході у 710 році валі [[Муса ібн-Нусайр|Мусою ібн-Нусайром]] було захоплено Магриб (сучасні Алжир та Марокко). Після цього у 711 році [[Тарік ібн Зіяд]] переміг вестготського короля Родеріка й захопив південь піренейського півострова. Завоювання тривали до 714 року, коли практично увесь півострів було підкорено халіфату.
Іншим напрямком — була боротьба з Візантійською імперією, яку аль-Валід бажав підкорити. У 707 році його брат Маслама захопив Антіохію, після чого вдерся до Малої Азії, де у битві при Тіані (Каппадокія) завдав поразки візантійцям. У 708 році було захоплено важливе місто Аморій, до 712 року війська аль-Валіда I захопили кілікію, та Каппадокію. У 712 році підкорено міста Мелітена, Амазія та Містія, а незабаром й Антіохію Пісідійську. Слідом за цим араби вдерлися до Галатії. В результаті цього під владою халіфату опинилися східні та центральні райони Малої Азії. Після цього аль-Валід став готуватися для підкорення Константинополя, наказавши створити потужний флот. У 714 році араби вдерлися одночасно з моря і з суші до Галатії і безперешкодно повернулися з великою здобиччю і багатьма полоненими. Лише смерть зашкодила аль-Валіду розпочати великий похід на Константинополь.
=== Внутрішня політика ===
Головним прагненням халіфа стало розбудова міст халіфату. Перш за все це торкнулося столиці держави — [[Дамаск]]у. У 705 році завершив будівництво [[Мечеть Аль-Акса|мечеті аль-Акса]] в Єрусалимі. У 706 році за наказом аль-Валіда почалося спорудження [[Велика Мечеть|соборної мечеті]] на центральній площі Дамаска. Воно зажадало мобілізації майстрів з усіх провінцій. Крім співвітчизників аль-Валід привернув до будівництва і іноземних майстрів — так, з Візантії були випсіани майстра мозаїки. Будівництво завершилося в 708 році. Окрім будівництва Великої мечеті Дамаску, аль-Валід наказав перебудову мечеті в містах Таїф і Медіні ([[Аль-Масджід Аль-Набауї]]). Також було споруджено фортецю-резиденцію [[Кусейр-Амра]].
Водночас за наказом халіфа стали ремонтувалися старі і прокладатися нові шляхи, зводилися водосховища і сторожові вежі. Це розпорядження стосувалося всіх великих доріг, що прямували на столицю — з Куфи, Басри і Олександрії. Протягом усього володарювання зводилися численні лікарні та медресе. Також він наказав побудувати лепрозорій, мешканці якого забезпечувалися одягом і харчами зі скарбниці. За його наказом всіх паралізованих забезпечували обслугою, а всіх сліпих — поводирями.
Водночас багато зробив задля поширення серед своїх неарабських підданців ісламської віри та арабської мови. за його володарювання арабська остаточно стає державною, а також мовою науковців та богословів.
=== Останні роки ===
У 713 році у аль-Валіда I почалися серйозні проблеми зі здоров'ям. Халіф став турбуватися стосовно передачі влади своєму синові Абдал-Азізу, але його ж брат [[Сулайман ібн Абд аль-Малік|Сулайман]] не дав згоди на це. Ал-Валід зажадав від валі принести присягу своєму синові — але ніхто, крім ал-Хаджжаджа і Кутайби, не погодився на це. Після того, як 9 червня 714 року від якоїсь хвороби помер ал-Хаджжаджа, ал-Валід втратив будь-яку надію на проведення свого плану в життя. Помер аль-Валід у 715 році, владу успадкував брат Сулайман.
== Родина ==
Був одружений на двоюрідній сестрі Умм-Банін, доньці Абд-аль-Азіза ібн Марвана.
Діти:
* Абд аль-Азіз (д/н-728/729), претендент на трон
* [[Язід III ібн аль-Валід|Язид]] (701—744), 12-й халіф
* [[Ібрагім ібн аль-Валід|Ібрагім]] (д/н—750), 13-й халіф
* аль-Аббас (д/н—750), валі Хомса, військовик
== Джерела ==
* Julius Wellhausen: Das Arabische Reich und sein Sturz. Reimer, Berlin 1902, (Nachdruck: 2. unveränderte Auflage. de Gruyter, Berlin 1960).
* Muhammad ibn Jarir al-Tabari, v. 23 The Zenith of the Marwanid House, transl. Martin Hinds, Suny, Albany, 1990
[[Категорія:Омейяди]]
| |||