Вікіпедія

Суфізм: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
стиль, оформлення
Рядок 30:
 
=== Культурологічні особливості ===
У країнах Європи суфізм ототожнюється з ліберальним або освіченим ісламом, в якому наголос робиться перш за все на внутрішній світогляд, а не на зовнішні ритуали, такі як суворе виконання ''намазів'' і т.ін.тощо, які відходять на другий план або взагалі не вітаються. У зв'язку з чим в середовищі мусульманських «ортодоксів» суфізм не визнається як такий та вважається ледь не внутрішньоісламською єрессю, а самі суфії — ''фасіками'' (невірними). З іншого боку бути суфієм в освіченому світі цілком природно, про що неодноразово говорили вчені та інші громадські діячі сучасних ісламських країн.
Варто відзначити, що суфізм, який культивується в Європі, це зовсім інший суфізм, ніж той, що існує на Заході або в країнах Близького Сходу.
 
Рядок 55:
 
== Етимологія ==
Існує кілька гіпотез походження слів «тасастуф», «суфій». Загальноприйнятою є точка зору, висловлена ще середньовічними мусульманськими авторами, відповідно до якої слово суфізм походить від арабського «суф» ({{lang-ar|صوف}} — ''вовна''). Здавна грубе вовняне одіяння стажалосявважалося звичайним атрибутом аскетів-пустельників, «божих людей», а також містиків<ref name="ИЕС1991">{{ИЕС1991|Книш А.|ат-тасастуф|225}}</ref>.
 
Суфії часто зводять його етимологію до кореня слову «сафа» (чистота), «сифат» (властивість), або до виразу [[ахль ас-суффа]] («люди лави, або навісу»), що застосовувалося стосовно незаможних сподвижників пророка [[Мухаммед]] а, що жили в [[Масджид ан-набаві|його мечеті]] у Медині, і відзначалися своїм аскетизмом<ref name="ИЕС2007" />.
 
Деякі дослідники стажаливважали, що ці слова неарабського походження. Зокрема західноєвропейські вчені аж до початку XX в, схилялися до думки про те, що слово ''тассавуф'' походить від грецького слова «софія» (мудрість).<ref name="ИЕС2007">{{ИЕС2007|Тасастуф|http://islamicencyclopedia.narod.ru/articles/760.html}}</ref>.
 
На початковому етапі формування суфізму замість слова тассастуф звичайно використівувалисявикористовувалися слова ''зухд'' (аскетизм, помірність, зречення від світу) і ''захід'' (аскет) або близьке до нього ''абід'' (прочанин, подвижник). Починаючи з 2 століття хіджри послідовників суфізму стали називати суфіями.
 
[[Файл:5741-Linxia-Huasi-Gongbei.jpg|thumb|230px|Суфійський храм у Китаї. Переплетення даоської й ісламської архітектури]]
Рядок 70:
 
== Виникнення й формування ==
Слово «тасастуф» (суфізм) у Корані й Сунні не згадується. Однак основи суфізму були сформульовані пророком Мухаммадом за допомогою КоранаКорану, або знайшли відображення в хадисах<ref name="ИЕС2007" />. Аскетичний спосіб життя й практика вдосконалювання своїх духовних якостей, що поклали початок суфізму, виникли ще в часи пророка Мухаммеда. Ісламська традиція приписує їх таким сподвижникам пророка Мухаммада як Абу Дарда, Абу Зарр аль-Гіфарі, Хузайфа, Салман аль-Фарісі й іншим, однак фактичний початок формування суфізму все-таки варто віднести приблизно до середини VIII&nbsp;— початку IX&nbsp;в. Першою людиною, якого називали суфієм був або [[Ель-Куфа|куфієць]] Джабір ібн Хайян (пом. в 767&nbsp;р.), або інший куфієць по імені Абу Хашим<ref name="ИЕС2007" />.
 
До суфізму в основному примикали збирачі хадисів ([[мухаддис]]и), що мандрують проповідники (куссас), читці КоранаКорану (курра), учасники джихаду (муджахиди), а також частина християнського населення, що прийняла іслам<ref name="ИЕС1991" />.
 
Причин виникнення й розвитку аскетико-містичних тенденцій в ісламі багато. Серед найбільш помітних можна відзначити соціально-політичні безладдя перших двох століть існування [[Умма (іслам)|мусульманської громади]], що породила [[Ескапізм|ескапістські]] настрої, а також загальне ускладнення релігійного життя, що супроводжувалося поглибленими ідейними й духовними пошуками. Вплив інших релігійно-філософських систем (у першу чергу християнства) також внесло чималий вклад у розвиток суфізму<ref name="ИЕС1991" />.
 
Типовими рисами практики ранніх суфіїв було міркування над змістом КоранаКорану, найсуворіше дотримання його приписів і сунн пророка Мухаммеда в повсякденному житті, багаторазові додаткові молитви, чування й пости (навафіл). Суфії відрізнялися відмовою від усього мирського, благочестям у повсякденному житті, відмовою від співробітництва зі світською й військовою владою, покладанням на волуюволю божу ([[таваккул]]) і так далі. Для перших суфіїв був характерний культ бідності (факр), есхатологічні й покаянні настрої. Вони були вдоволені своєю земною долею (рида) і терпляче переносили страждання й труднощі (сабр)<ref name="ИЕС1991" />.
 
На відміну від абстрактних богословських міркувань [[Мутазиліти|мутазилітів]] і слідування «букві» священних текстів традиціоналістів, суфійські вчення споконвічно були антропоцентричними. Їм був властивий глибокий аналіз дрібних рухів душі людини, схованих мотивів його вчинків, а також увага до особистого переживання й внутрішнього усвідомлення релігійних істин. Так, один із засновників суфізму [[аль-Хасан аль-Басрі]] створив «науку про серця й помисли» (аль-кулуб валь-хаватир) і про людські наміри ([[нійат]]). У висловленнях і проповідях учнів і послідовників аль-Хасана аль-Басрі Рабаха ібн Амра, Рабії аль-Адавії й ад-Дарані з'явилися мотиви безкорисливої любові до бога (махабба, хубб), непозбавимої туги за ним і прагнення зблизитися з ним. Починаючи з IX&nbsp;в. ці мотиви стали характерною особливістю й розпізнавальною рисою суфізму, додавши йому виразний містичний відтінок<ref name="ИЕС1991" />.
Рядок 94:
Незважаючи на опір сунітських богословів, які бачили в суфійських діячах своїх суперників у боротьбі за вплив на віруючих, в XII-XIII століттях суфізм стає важливим елементом релігійного життя мусульманського суспільства<ref name="ИЕС1991-229">{{ИЕС1991|Книш А.|ат-тасастуф|229}}</ref>.
 
Великий внесок в інтеграцію ідей суфізму в ортодоксальний сунітський іслам належить [[Абу Хамид аль-газалі|Абу Хаміду аль-Газалі]], що визнав цінність морально-етичних норм і способів глибокого усвідомлення змісту віри, вироблених суфіями, а також не заперечував правомочностіправочинності деяких ключових елементів суфійської практики, таких, як [[зикр]], «усамітнення» (халва). В основі проповідей [[Абдул-Кадір аль-джилані|Абдул-Кадіра аль-Джилані]] лягло морально-етичне вчення суфізму, очищене від екстатичних і теософсько-спекулятивних елементів. Із впливом суфізму змушені були рахуватися правителі областей і міст<ref name="ИЕС1991-229" />.
 
Поховання суфійських «святих» ([[турба (могила)|турба]]) стають об'єктами [[Зиярат|паломництва]]. У деякі області, населення якого сповідало язичництво, іслам проникав у цей час винятково у формі суфізму. Мандрівні й осілі дервіші створювали обителі (завія, ханака, рибат), які перетворювалися в центри місіонерської [[дават|пропаганди]] і релігійного життя<ref name="ИЕС1991-229" />.
Рядок 145:
Суфізм — це особлива, ірраціональна ісламська наука, яку неможливо осягнути шляхом емпіричних досвідів або логічних доказів. Положення суфізму повинні осягатися душею й серцем людини й прийматися на віру. Із цієї причини, шлях духовної досконалості суфія лежить тільки через повне підпорядкування вчителеві (муршиду) і виконання всіх його вказівок. Суфізм, також, як і всі інші ісламські дисципліни має своїми джерелами Коран і Сунну пророка Мухаммада і його перших сподвижників.
 
;Суфійська література
Суфійська традиція зложилася в X-XI століттях і відрізнялася від інших ідейних й релігійних [[Ісламські течії|течії в ісламі]]. У цей час були створені твори, у яких зафіксувалися головні положення «суфійської науки» (ілм ат-тасастуф). Автори цих «класичних керівництв» по суфізму намагалися довести правочинність існування суфізму в лоні ісламу й виправдати його теорії й практики. Найважливішим підсумком їхньої діяльності була систематизація суфійського знання й закріплення особою [[суфійська термінологія|суфійської термінології]] (істілахат аль-каум) для позначення різних елементів суфійської практики<ref name="ИЕС1991-229" />.
 
Рядок 162:
* ''[[Джалаладдін Румі]]'' «Маснаві» (на фарси)<ref name="ИЕС2007" />
 
;Історія тасастуфа
Серед біографій ранніх суфіїв найбільш відомі:
* ''ас-Суламі'' «Хакаік ат-тафсир» — відображення суфійської традиції езотеричного тлумачення [[Коран]] ау
* він же, «Табакат аса-суфія»
* ''[[Абу Нуайм]]'' «Хільят аль-авлія» — у цій книзі автор зараховує до «ранніх» суфія Алі ібн Абу Таліба й інших [[Сахаба|сподвижників]] пророка Мухаммеда<ref name="ИЕС1991-229" />.
 
;Тлумачення КоранаКорану
Пріоритети суфізму в духовному вдосконалюванні особистості визначили його методологічні особливості стосовно КоранаКорану й сунн пророка Мухаммеда. Так, при тлумаченні КоранаКорану, середньовічні суфії спробували пояснити аяти, які віднесені в розряд незбагненних для людського розуму ([[муташабіх]]). Методологія суфізму у відношенні тлумачення КоранаКорану часто вступають у протиріччя з положеннями ортодоксального Ісламу, що не приймає алегоричне тлумачення (тавіль) схованих (батін) смислів КоранаКорану<ref name="ИЕС2007" />.
 
Одними з найвідоміших тлумачень КоранаКорану, написаних по суфійській методології є:
* ''[[Абу Абдуррахман Суламі]]'' «Хакаік ат-тавсір»
* ''[[Абдул-Карім Кушайрі]]'' «Латаіф аль-ішарат»
Рядок 178:
* ''[[Бурсалі И. Хаккі]]'' «Рух аль-байан»
 
;Сунна
При відборі хадисів класики суфізму звертали увагу на їхню духовну складову й майже не звертали уваги на проблеми вірогідності цих хадисів і перевірку ланцюгів їхніх передавачів. Із цієї причини в суфійських збірниках хадисів, міститься велика кількість слабких і навіть сумнівних хадисів з погляду сунітської методології<ref name="ИЕС2007" />.
 
Рядок 188:
* ''[[Ібн Абу Джамр]]'' «Бахджат ан-нуфуз»
 
;Фикх
Розвиваючись у лоні ортодоксального сунізму, суфізм не заперечує правові аспекти релігії й розцінює ісламське право ([[фікх]]) як невід'ємну частину релігії. Суфізм надає духовність правовим рішенням факіха, що опирається на першоджерела й альтернативні методи іджтіхада. Завдяки суфізму, Закон здобуває піднесені моральні якості й не дозволяє релігії перетворитися лише в механічну систему виконання Закону. Суфізм допомагає розвити приховані (батін) духовні аспекти в кожним правовому розпорядженні<ref name="ИЕС2007" />.
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Суфізм