|
== Незалежний ранній концептуальний внесок ==
Концепція нанокара, побудована з молекулярних «tinkertoys», вперше була висунута на п'ятій конференції Foresight з молекулярної нанотехнології (листопад 1997 г.) [2]. Згодом розширену версію було опубліковано в Annals of Improbable Research. [3] Ці роботи не повинніможуть бути настільки серйозним внеском до фундаментальної дискусії, про межі висхідної дрекслерівської нанотехнології і концептуальних меж того, наскільки далеко можутьможе бути проведеніпроведено механістичні аналогії Еріка Дрекслера. Важливою особливістю цієї концепції нанокарів було те, що всі молекулярні компонентні тінкерти, були відомі і синтезовані молекули (на жаль, деякі дуже екзотичні і лише недавно виявлені, наприклад, персонали, а особливо - колесо тривалентного заліза, 1995), на відміну від деяких дрекслерівських алмазоїдних структур, які було лише [[Постулат|постульовано]] і ніколи не було [[Органічний синтез|синтезовано]]; і система приводу, яка була вбудована в колесо тривалентного [[Залізо|заліза]] та керування нею неоднорідним або залежним від часу, [[Магнітне поле|магнітним полем]] підкладки — [[Концепція|концепцією]] «двигун у колесі».
Бернар Л. Феллінья, разом з [[Жан-П'єр Соваж|Жаном-П'єром Соважем]] та [[Фрейзер Стоддарт|Фрезером Стоддартом]], які. синтезували нанокар, отримали [[Нобелівська премія з хімії|Нобелівську премію з хімії]] 2016 року.
== Nanodragster ==
Nanodragster, який отримав назву найменшого ''hot roadster'' (гарячого родстера) у світі, та являє собою молекулярний нанокар. [1] [4] [[Файл:Nanodragster2.png|міні|Нанодрагстер]]
Конструкція покращує попередні нанокарові пристрої і є кроком вперед на шляху до створення [[Молекулярна машина|молекулярних машин]]. Назва походить від подібності нанокарів з драгстером, але у нього коротша вісь з меншими [[Колесо|колесами]] спереду і більша вісь з великими колесами ззаду.
Нанокар було розроблено у науково-технічному інституті ім. Річарда Е. Смолли в Університеті Райса командою Джеймса ТурТура, Кевіна Келлі і інших колег, які беруть участь в його дослідженнях. Раніше розроблений нанокар, становив від 3 до 4 нанометрів, який був трохи більше нитки [[Дезоксирибонуклеїнова кислота|ДНК]] і був, приблизно ву 20 000 разів тоншим від людської волосини. Ці нанокари були побудовані з вуглецевими серветками для їх чотирьох коліс, що зажадало 400 ° F (200 ° C), щоби змусити його рухатися. З іншого боку, нанокар, який використовував p-[[Карборани|карборанові]] колеса, рухається як на [[Лід|льоду]]. Такі спостереження привели до виробництва нанокарів, які мали обидва колеса.
Нанодрагстер у 50 000 разів тонший людськоїза людську [[Волосся|волосиниволосину]] і має максимальну [[швидкість]] 0,014 [[Міліметр|міліметра]] за [[Година|годину]]. Задні колеса являють собою сферичні молекули фулерену, або buckyballs, що складаються з шістдесяти атомів вуглецю кожен, які притягуються до волокнистоговолокнистої волокнапрокладки, що складається з дуже тонкого шару золота. Ця конструкція також, дозволила команді TourTура, працювати з [[Пристрій|пристроєм]] за більш низьких температурахтемператур.
Нанодрагстер іта інші нано-машини, призначено для [[транспортування]] предметів. Ця [[технологія]] може використовуватися під час виготовлення [[Комп'ютер|комп'ютерних]] схем і [[Електроніка|електронних]] компонентів, або у поєднанні з [[Фармацевтична промисловість|фармацевтичними препаратами]] всередині [[Людське тіло|людського організму]]. Тур також, припустив, що знання, отримані у підсумку досліджень нанокарів, допоможуть побудувати ефективні каталітичні системи у [[Майбутнє|майбутньому]].
== Примітки ==
|
