|
== Історія ==
Через те, що екзарх [[Московський патріархат|Московської Патріархії]] митрополит [[Миколай (Ярушевич)]], за тиждень до початку німецько-радянської війни виїхав до Москви, не давши єпископам ніяких розпоряджень, Українська православна церква залишилася без очоленняочильника.<ref name="Cipin">[http://azbyka.ru/otechnik/Vladislav_Tsypin/istorija-russkoj-tserkvi-1917-1997/6 Цыпин В., прот. История Русской Церкви (1917–1997). В 9 т. Т. 9. М., 1997.]</ref> Зв'язку через лінію фронту з Вищим Церковним Управлінням Православної Церкви в Москві не було. З цієї причини, 18 серпня 1941 року з ініціативи архієпископа [[Олексій (Громадський)|Олексія (Громадського)]] було скликано єпископську нараду у [[Почаївська лавра|Почаївській лаврі]]. Спираючись на постанови Всеросійського Помісного Собору 1917—1918 років про дарування Церкві в Україні автономії<ref name="Sobor1918"></ref>, підтверджені у 1922 році [[Тихон (патріарх Московський)|Патріархом]] Тихоном<ref name="Tihon_12_15_marta_1922"></ref>, а також на Постанову № 362 про самоврядування церковних єпархій,<ref name="cerkovnie_vedomosti_1"></ref> єпископи прийняли рішення про те, що Українська Православна Церква до проведення Всеукраїнського Собору (який повинен остаточно вирішити питання про становище православної Церкви в Україні) залишається в канонічній залежності від [[Московський патріархат|Московського Патріархату]], переходячи до автономного характеру управління.<ref name="deyania_sobora_pochaev">Деяния № 4 окружного Собора епископов Православной Церкви на Украине в Почаевской Лавре от 5/18 августа 1941 г. // Шкаровский М.В. Политика Третьего Рейха по отношению к Русской Православной Церкви в свете архивных метериалов 1935—1945 гг.: [Сб. докум.]. М.: Крутицкое патриаршее подворье, 2003. С. 299.</ref> Головою було обрано найстарішого за хіротонією архієпископа [[Олексій (Громадський)|Олексія (Громадського)]].
Щоб зрозуміти, що дії єпископів були не тільки вимушеними але й законними, потрібно розглянути "Постанову Святійшого Патіарха, Священного Синоду і Вищої Церковної Ради Православної Російської Церкви, від 7/20 листопада 1920 № 362".<ref name="cerkovnie_vedomosti_1">
Українська Автономна Православна Церква складалася із 15 єпископів на чолі з митрополитом Волинським і Житомирським та екзархом всієї України [[Олексій (Громадський)|Олексієм (Громадським)]]; до неї приєдналися частково монастирі Волині й Наддніпрянщини, включно з [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерською Лаврою]]. Значну кількість прихильників Українська Автономна Православна Церква мала на [[Волинь|Волині]], в [[Чернігівська область|Чернігівській]], [[Дніпропетровська область|Дніпропетровській]], [[Миколаївська область|Миколаївській області]] та в [[Київ|Києві]]. Їй підпорядковувалася [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерська]] та [[Почаївська лавра|Почаївська лаври]], було відновлено діяльність [[Кременецька духовна семінарія|Кременецької духовної семінарії]].
ДіальністьДіяльність Української Автономної Православної Церкви поряд з автокефальною церквою (остання під проводом митрополита [[Полікарп (Сікорський)|Полікарпа Сікорського]]) довела до гострої боротьби між двома православними церквами, загостреної через втручання німецької адміністрації, яка протеґувала автономістів. Спільна нарада представників обох церков (митрополит Олексій, архієпископ [[Никанор Абрамович]], єпископ [[Мстислав Скрипник]]) у [[Почаївська Лавра|Почаївській Лаврі]] (8. 10. 1942) не дала позитивних наслідків (дивись «[[Акт поєднання]]»). Після вбивства митр. Олексія (7. 5. 1943) партизанами Українську Автономну Православну Церкву очолив архієпископ [[Дамаскін (Малюта)]]. Після арешту останього органами [[НКВС]], в квітні [[1944]] року був призначений тимчасовий глава Церкви — архієпископ [[Пантелеімон (Рудик)]]. Загострення між двома православними церквами тривало у [[1943]]—[[1944]] роках аж до відходу німців, коли частина ієрархії Української Автономної Православної Церкви виїхала на Захід, де влилася до Зарубіжної Російської Церкви, а єпископи і священики, що залишилися під совєтами, приєдналися до Російської Православної Церкви.
У [[1999]] році [[митрополит]]ом [[Петро (Петрусь)|Петром (Петрусем)]] була зареєстрована релігійна організація з назвою «Українська Автономна Православна Церква», що налічувала невелику кількість парафій. Задля розрізнення з автономною Церквою [[1940-ві|1940-х]] років ця юрисдикція зветься «[[Українська автономна православна церква Львова]]».
|
