Вільгельм Лобковіц: відмінності між версіями

У 1918–1921 роках&nbsp;— учасник Громадянської війни на Західному та Південному фронті<ref name="ГРУ"/>.

 

 

З 1919&nbsp;р. завербований в [[Червона армія|РСЧА]] [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]<ref name="ГРУ"/><ref name="Лобковиц"/>. За свідченням його доньки з м. [[Рязань]] Кароліни Вільгельмовни Лобковиць&nbsp;— він в Росії перебував і в 1917&nbsp;р. для наведення контактів з [[Більшовик|більшовиками]], де й одружився (мав трьох дітей&nbsp;— Кароліну, Іоанну та Гюнтера)<ref>[http://www.radio.cz/ru/rubrika/radiogazeta/russkaya-pensionerka-iz-ryazani-prinadlezhit-k-aristokraticheskomu-rodu-lobkovic Radio Praha: Русская пенсионерка из Рязани принадлежит к аристократическому роду Лобковиц] {{ref-ru}}</ref>. І після розпаду [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] зголосився до [[УГА]], де в ранзі сотника (звання отамана<ref name="Льобковіц"/> В. Льобковіцу присвоєно постановою [[Диктатор ЗУНР|Диктатора]] від [[12 червня]] [[1919]]&nbsp;р.)<ref>Українська Галицька Армія: матеріали до історії. Т.2. Вінніпеґ, 1960. С. 345</ref> був начальником оперативного штабу при [[Начальна Команда Галицької Армії|Начальній команді]]<ref name="Льобковіц"/>, де фактично виконував усю роботу за тодішнього безініціативного і бездарного начальника Генеральної булави, полковника Карла Штіпіц-Тернови, [[хорвати|хорвата]], байдужої до української справи людини<ref name="b"></ref>.