Скасування козацького устрою в Слобідській Україні: відмінності між версіями

[[Файл:Slob uk dev.png|thumb|350px|праворуч|Карта полків Слобідської України в [[1764]]-му. Білим кольором — сучасні кордони.]]

 

== Передумови ==

Від часів [[Петро I Олексійович|Петра І]] російський уряд почав чимраз більше втручатися у внутрішнє життя слобідських полків і обмежувати їх автономію. У 1700 р. Петро І позбавляє полки права обирати собі полковників, постановивши, що вони обираються до самої смерті. Тим же наказом, Петро І значно зменшує кількість виборних козаків — приблизно до 3500 чоловік, у том числі у Сумському полку — 1200, Охтирському — 820, Харківському — 850, Ізюмському — 250, Острогозькому — 350 козаків.

 

За часів [[Катерина I|Катерини I]] слобідські полки переводять до відомства Військової колегії, у наслідку чого у кожному полку було створено регулярну роту.

 

У 1743 р. [[Єлисавета Петрівна]] скасувала попередні зміни та відновила попереднє козацьке самоврядування. Також вона видала жалувану грамоту для всіх слобідських полків.

 

Після сходження на престол [[Катерина II (імператриця Росії)|Катерини II]], її реформи стосовно усіх українських козаків були розпочаті зі слобідських. Найперше імператорський уряд планував реорганізувати козацькі полки в регулярні військові частини.

 

== Реформа військових полків ==

 

Військові обивателі та міщани (крім власницьких підданих та кріпаків) за жеребом (від якого тепер деякі ухилялися) служили в територіальних гусарських полках постійного складу. Полковий склад у мирний час був встановлений маленький — 1000 осіб на полк, але найчастіше він перевищував, іноді значно. Решта військові обивателі призовного віку, які не пройшли за жеребом, періодично проходили навчальні збори. При початку війни полки розширювалися за штатом воєнного часу, і в її продовженні при потребі отримували поповнення з мирної губернії із тих, хто пройшов в минулому підготовку у складі маршових ескадронів.

{{text|«''В момент получения Высочайшего указа в Ахтырском казачьем полку состояло налицо: 9 полковых и 25 сотенных старшин, 59 подпрапорных, 26 полковых служителей и 1227 казаков. Инструкция требовала, чтобы в гусары поступали люди не менее 2-х аршин и 6-ти вершков роста; а так как ахтырские казаки в большинстве были народ хотя и с сильно развитою мускулатурою, но малорослые и приземистые, то большинство из них оказалось непригодными для гусарского строя. Выбраны были одни богатыри, которые при физической силе отличались еще и значительным ростом. Таких людей набралось только 378 человек, из числа которых 341 зачислены были во фронт, 7 обращены в трубачи, 5, оказавшихся грамотными, в писаря и 25 человек в нестроевые. Кроме них, принято было еще 22 «подпрапорных», т. е. старшинских детей, добровольно изъявивших желание поступить в гусары и предназначенных для замещения в эскадронах должностей вахмистров, унтер-офицеров и капралов. Все остальные казаки, как непригодные к регулярному строю, отпущены были домой и превратились с этих пор в простых, мирных пахарей''»

}}

 

Перетворенням козацьких полків на гусарські місцеву старшину було урівняно в правах з російським дворянством. Тоді серед привілейованого стану саме «дворяни-українці» на території колишніх Сумського, Охтирського, Харківського та Ізюмського слобідських козацьких полків переважали (і володіли основною частиною земель), на відміну від Острогожчини (мається на увазі Острогожчина в межах до [[Булавінське повстання|булавінського повстання]], без Приайдарщини), де більшість була за росіянами. Така фіксація власників земель за національною ознакою зрозуміла, бо залежала від географічної близькості Острогожська до центральних губерній Росії.<ref name="kozatskavarta"></ref>

 

== Див. також ==

* [[Ліквідація Запорозької Січі (1775)]]

 

[[Категорія:Козацька доба]]

[[Категорія:Полки Слобожанщини]]