Вікіпедія

Пам'ятник Тарасові Шевченку (Харків): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Uawikibot1 (обговорення | внесок)
Боти
124 500 редагувань
м Вікіпосилання має ідентичний текст до пайпу і після
Рядок 68:
 
== З історії пам'ятника ==
 
=== Передісторія ===
[[Файл:Перший пам'ятник Т. Г. Шевченку в м.Харкові.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Перший пам'ятник Т. Г. Шевченку в м. Харкові, збудований за кошти О. К. та Х. Д. Алчевських. Спочатку пам'ятник був розміщений в саду родини Алчевських, а за радянські часи перенесений до міста.]]
 
Харків відомий як місто, де був встановлений один з перших (чи не перший) в Україні пам'ятник Тарасу Шевченкові. Ініціаторами створення першого пам'ятника Шевченкові в Харкові була родина Алчевських. У [[1897]] році [[Алчевський Олексій Кирилович|Олексій Кирилович Алчевський]] замовив у [[Петербург|Петербурзі]] відомому [[академік]]у, [[професор]]у [[Петербурзька Академія мистецтв|Петербурзької Академії мистецтв]] [[Беклемішев Володимир Олександрович|В. О. Беклемішеву]], вихідцю з Харкова, погруддя Кобзаря з білого [[мармур]]у. Наступного ([[1898]]) року бюст встановлено біля садиби відомої діячки-просвітниці, фундаторки жіночої недільної школи для дорослих [[Алчевська Христина Данилівна|Христі Алчевської]] (на вулиці Садово-Куликовській, зараз Жон Мироносиць). Здійснено це було нелегально — без дозволу царської влади. У трактовці Беклемішева Т. Г. Шевченко був філософом і борцем, готовим до рішучих активних дій. Біля цього пам'ятника часто збиралась [[студент]]ська молодь, вихованці недільної школи. Поети-початківці читали тут свої [[вірш]]і, сповнені віри у світле майбутнє народу. [[1901]] року, напередодні 40-річчя від дня смерті Т. Г. Шевченка, ''«по высочайшему указу»'' пам'ятник знято. За іншою ж версією, тоді ж, під час економічної кризи О. К. Алчевський [[банкрутство|збанкрутів]] і [[суїцид|наклав на себе руки]], сім'ї ж довелося терміново позбутися шикарного особняка — садибу продали [[купецтво|купцю]] Шабельському, і коли новий власник хотів було знищити бюст Кобзаря, Алчевські забрали його з собою і ще протягом 20-ти років зберігали в родині. [[1932]] року Микола Олексійович Алчевський, викладач юридичного інституту, передав бюст до Картинної галереї Т. Г. Шевченка і зараз цей експонат знаходиться у [[Київ|Києві]] у [[Національний музей Тараса Шевченка|державному музеї поета]].
 
Вже за радянської влади, в липні [[1919]] року, на місці пам'ятника [[Олександр ІІ (російський імператор)|Олександрові ІІ]] встановили тимчасовий [[гіпс]]овий бюст Т. Г. Шевченка, виготовлений за проектом скульптора [[Кратко Бернард Михайлович|Б. Кратка]]. Це погруддя скинули з постаменту [[денікінці]], і подальша його доля є невідомою.
 
=== Історія спорудження й відкриття творіння Манізера ===
Місто Харків як [[столиця]] України (відз грудня [[1919]] року&nbsp;— до червня [[1934]] року) просто обов'язково повинно було мати пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. Саме тому [[2 червня]] [[1929]] року Харківська міськрада ухвалила постанову про спорудження такого пам'ятника. А наступного,У [[1930]] року оголошений перший міжнародний конкурс на спорудження пам'ятника Тарасові Шевченку в Харкові. Таких конкурсів протягом [[1930]]–-[[1933]] років загалом було три. Взагалі проблематика цих конкурсів у [[Радянська література|радянській літературі]] або не висвітлюється взагалі, або виключно однобоко&nbsp;— вже з акцентом на участь у них зрештою переможців Манізера й Лангбарда, однак насправді є доволі цікавою й у дечому навіть трагічною. Організація і проведення конкурсів проектів і саме́ спорудження пам'ятника Шевченку в Харкові фактично наклалося з такими ж процесами щодо монумента в [[Канів|Каневі]], тобто фактично питанням облаштування могили Кобзаря. Про цю «конкуренцію» конкурсів і встановлення двох, безперечно, необхідних монументів, існують протилежно різні точки зору. Так, подеколи стверджуться, що тодішній нарком освіти ([[1927]]–[[1933]]), провідник [[Українізація|українізації]] [[Скрипник Микола Олексійович|Микола Скрипник]], [[Сталінські репресії|репресований]] у [[1933]] року, фактично чинив перепони на шляху встановлення харківського пам'ятника, водночас інші джерела наполягають на тому, що насправді Скрипник обстоював саме облаштування могили Кобзаря, адже ще [[1926]] року створений Комітет для вирішення цього питання, а монумент на могилі Тараса Шевченка, до речі авторства все того ж Манізера, з'явиться аж одночасно з [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Київ)|київським пам'ятником]] (знову ж таки Манізеровим) у «ювілейний» (125-річчя від народження) [[1939]]-й рік, тоді як творіння Манізера в Харкові постало на 4 роки раніше. Конкурс [[1933]] року (під час [[Голодомор в Україні 1932—1933|Голодомору]] і вже за нового наркома освіти [[Затонський Володимир Петрович|В.&nbsp;П.&nbsp;Затонського]]) був спільним, тобто визначалися одночасно найкращі проекти пам'ятника і для Харкова, і для Канева. [[22 вересня]] [[1933]] року відкрилась виставка проектів, на якій було представлено 30 робіт провідних майстрів того часу&nbsp;— [[Кричевський Федір Григорович|Ф. Кричевського]], [[Меркуров Сергій Дмитрович|С. Меркурова]], М. Манізера, [[Кавалерідзе Іван Петрович|І. Кавалерідзе]], [[Петрицький Анатолій Галактіонович|А. Петрицького]] тощо. Якраз ще однією вразливою і суперечливою темою лишається власне визначення переможців конкурсу, тому ще серед найкращих за результатами вересневої виставки фігурував і спільний проект українського митця Федора Кричевського та російського скульптора Сергія Меркурова, а вже на додатковому, листопадовому, огляді, де розглядались доопрацьовані проекти, переможцем було визнано роботу Матвія Манізера<ref>[http://www.scribd.com/doc/13741378/Svoboda200641 З історії пам'ятника Т. Шевченкові на Чернечій горі] // газ. «Свобода», №&nbsp;41 за [[13 жовтня]] [[2006]] року, стор. 20, 21, 25 // за матеріалами книги Валентини Рубан-Кравченко «Василь Кричевський»</ref>.▼
 
[[Матвій Манізер]], на той час уже зрілий майстер—творець низки значних монументів, прихильник [[Реалізм|реалістичного мистецтва]], вже від першого за ліком конкурсу активно долучився до участі в ньому. Збереглись свідчення, що працюючи над проектом, скульптор немало потрудився для віднайдення необхідних форм і пропорцій, образів і загальної концепції пам'ятника&nbsp;— він подорожував шевченківськими місцями, робив велику кількість пейзажних та жанрових етюдів, ретельно вивчав зовнішність і особистість Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка&nbsp;— за його творами, листуванням і мемуарами про нього, автопортретами, нечисленними фотографіями, посмертною маскою тощо. Творчі пошуки Манізера були тривалими. Перший проект пам'ятника ([[1930]] рік) він виконав дещо у [[Конструктивізм|конструктивістській]] манері&nbsp;— велика за розміром голова Шевченка з виразом зажуреності була встановлена на циліндричному постаменті з [[барельєф]]ом гайдамаки-повстанця, який, стоячи навколішках, гнівно потрясав кайданами. У другому проекті ([[1931]] рік) М.&nbsp;Г.&nbsp;Манізер розташував статую поета на п'єдесталі з низьким рельєфом, на якому були зображені персонажі з творів Кобзаря. І лише третій варіант проекту ([[1933]] рік) приніс скульптору творче задоволення і перемогу у всесоюзному конкурсі, і це при тому, що в конкурсі брали участь чимало видатних скульпторів свого часу<ref>[http://region.library.kharkov.ua/kalendar.php?year=2003&part=1 Про харківську виставку 22 вересня 1933 року проектів пам'ятників Тарасу Шевченку в Каневі і Харкові з Календаря знаменних подій Харківщини на 2003 рік] на [http://www.library.kharkov.ua/ веб-ресурс Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки]</ref>.▼
▲Місто Харків як [[столиця]] України (від грудня [[1919]] року&nbsp;— до червня [[1934]] року) просто обов'язково повинно було мати пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. Саме тому [[2 червня]] [[1929]] року Харківська міськрада ухвалила постанову про спорудження такого пам'ятника. А наступного, [[1930]] року оголошений перший міжнародний конкурс на спорудження пам'ятника Тарасові Шевченку в Харкові. Таких конкурсів протягом [[1930]]–[[1933]] років загалом було три. Взагалі проблематика цих конкурсів у [[Радянська література|радянській літературі]] або не висвітлюється взагалі, або виключно однобоко&nbsp;— вже з акцентом на участь у них зрештою переможців Манізера й Лангбарда, однак насправді є доволі цікавою й у дечому навіть трагічною. Організація і проведення конкурсів проектів і саме́ спорудження пам'ятника Шевченку в Харкові фактично наклалося з такими ж процесами щодо монумента в [[Канів|Каневі]], тобто фактично питанням облаштування могили Кобзаря. Про цю «конкуренцію» конкурсів і встановлення двох, безперечно, необхідних монументів, існують протилежно різні точки зору. Так, подеколи стверджуться, що тодішній нарком освіти ([[1927]]–[[1933]]), провідник [[Українізація|українізації]] [[Скрипник Микола Олексійович|Микола Скрипник]], [[Сталінські репресії|репресований]] [[1933]] року, фактично чинив перепони на шляху встановлення харківського пам'ятника, водночас інші джерела наполягають на тому, що насправді Скрипник обстоював саме облаштування могили Кобзаря, адже ще [[1926]] року створений Комітет для вирішення цього питання, а монумент на могилі Тараса Шевченка, до речі авторства все того ж Манізера, з'явиться аж одночасно з [[Пам'ятник Тарасові Шевченку (Київ)|київським пам'ятником]] (знову ж таки Манізеровим) у «ювілейний» (125-річчя від народження) [[1939]]-й рік, тоді як творіння Манізера в Харкові постало на 4 роки раніше. Конкурс [[1933]] року (під час [[Голодомор в Україні 1932—1933|Голодомору]] і вже за нового наркома освіти [[Затонський Володимир Петрович|В.&nbsp;П.&nbsp;Затонського]]) був спільним, тобто визначалися одночасно найкращі проекти пам'ятника і для Харкова, і для Канева. [[22 вересня]] [[1933]] року відкрилась виставка проектів, на якій було представлено 30 робіт провідних майстрів того часу&nbsp;— [[Кричевський Федір Григорович|Ф. Кричевського]], [[Меркуров Сергій Дмитрович|С. Меркурова]], М. Манізера, [[Кавалерідзе Іван Петрович|І. Кавалерідзе]], [[Петрицький Анатолій Галактіонович|А. Петрицького]] тощо. Якраз ще однією вразливою і суперечливою темою лишається власне визначення переможців конкурсу, тому ще серед найкращих за результатами вересневої виставки фігурував і спільний проект українського митця Федора Кричевського та російського скульптора Сергія Меркурова, а вже на додатковому, листопадовому, огляді, де розглядались доопрацьовані проекти, переможцем було визнано роботу Матвія Манізера<ref>[http://www.scribd.com/doc/13741378/Svoboda200641 З історії пам'ятника Т. Шевченкові на Чернечій горі] // газ. «Свобода», №&nbsp;41 за [[13 жовтня]] [[2006]] року, стор. 20, 21, 25 // за матеріалами книги Валентини Рубан-Кравченко «Василь Кричевський»</ref>.
 
[[Файл:За мить до відкриття пам'ятника Т.Г. Шевченку в Харкові 24 березня 1935 року.jpg|міні|250пкс|За мить до відкриття пам'ятника Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченку в Харкові, [[24 березня]] [[1935]] року]]▼
 
▲Матвій Манізер, на той час уже зрілий майстер—творець низки значних монументів, прихильник [[Реалізм|реалістичного мистецтва]], вже від першого за ліком конкурсу активно долучився до участі в ньому. Збереглись свідчення, що працюючи над проектом, скульптор немало потрудився для віднайдення необхідних форм і пропорцій, образів і загальної концепції пам'ятника&nbsp;— він подорожував шевченківськими місцями, робив велику кількість пейзажних та жанрових етюдів, ретельно вивчав зовнішність і особистість Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка&nbsp;— за його творами, листуванням і мемуарами про нього, автопортретами, нечисленними фотографіями, посмертною маскою тощо. Творчі пошуки Манізера були тривалими. Перший проект пам'ятника ([[1930]] рік) він виконав дещо у [[Конструктивізм|конструктивістській]] манері&nbsp;— велика за розміром голова Шевченка з виразом зажуреності була встановлена на циліндричному постаменті з [[барельєф]]ом гайдамаки-повстанця, який, стоячи навколішках, гнівно потрясав кайданами. У другому проекті ([[1931]] рік) М.&nbsp;Г.&nbsp;Манізер розташував статую поета на п'єдесталі з низьким рельєфом, на якому були зображені персонажі з творів Кобзаря. І лише третій варіант проекту ([[1933]] рік) приніс скульптору творче задоволення і перемогу у всесоюзному конкурсі, і це при тому, що в конкурсі брали участь чимало видатних скульпторів свого часу<ref>[http://region.library.kharkov.ua/kalendar.php?year=2003&part=1 Про харківську виставку 22 вересня 1933 року проектів пам'ятників Тарасу Шевченку в Каневі і Харкові з Календаря знаменних подій Харківщини на 2003 рік] на [http://www.library.kharkov.ua/ веб-ресурс Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки]</ref>.
▲[[Файл:За мить до відкриття пам'ятника Т.Г. Шевченку в Харкові 24 березня 1935 року.jpg|міні|250пкс|За мить до відкриття пам'ятника Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченку в Харкові, [[24 березня]] [[1935]] року]]
Про те, що спорудження пам'ятника Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченку в Харкові, стало справою всесоюзної ваги, говорить той факт, що терміни й хід робіт з виконання відповідального замовлення контролював особисто секретар [[ЦК ВКП(б)]], перший секретар Ленінградського обкому партії [[Кіров Сергій Миронович|С.&nbsp;М.&nbsp;Кіров]].
 
Рядок 87 ⟶ 88:
Загалом на виготовлення пам'ятника пішло 30 тон бронзи та 400 тон лабрадориту. На спорудженні монумента було використано близько 75 вагонів різних будівельних матеріалів, у тому числі 25 вагонів з лабрадоритом<ref>[http://h.ua/story/17864/ Наш пам'ятник&nbsp;— данина великому поету на ''www.h.ua'' (ХайВей)]</ref>.
 
Урочисте відкриття монумента [[24 березня]] [[1935]] року стало всенародним святом. Харків прикрасили [[прапор]]ами, на вулицях було велелюдно. О 2:30 нарком освіти УРСР [[Затонський Володимир Петрович|В.&nbsp;П.&nbsp;Затонський]] перерізав стрічку, що стягувала напнуте червоне покривало на монументі. Грянув салют, і великий хор 700-ма голосами виконав Шевченків «Заповіт».
 
=== Події, пов'язані з пам'ятником ===
Від часу відкриття пам'ятник сам по собі став значним культурним явищем і осередком Харкова іта країни.▼
 
▲Від часу відкриття пам'ятник сам по собі став значним культурним явищем і осередком Харкова і країни.
 
Попри розміри й ідеологічну спрямованість, монумент не постраждав у [[Друга Світова війна|Другу Світову війну]]. Саме біля пам'ятника Шевченку в Харкові [[30 серпня]] [[1943]] року відбувся перший офіційний [[мітинг]] звільненого від німецьких окупантів міста за участю [[Конєв Іван Степанович|І.&nbsp;С.&nbsp;Конєва]] та [[Хрущов Микита Сергійович|М.&nbsp;С.&nbsp;Хрущова]].
Рядок 97:
За [[СРСР]] у повоєнний час пам'ятник традиційно був місцем проведення заходів, присвячених різноманітним датам української історії та культури, зокрема, вшанування Шевченкових роковин. Від кінця [[1980-ті|1980-х років]] майдан біля монументу став місцем гуртування національних сил, проведення демократичних акцій. За незалежності (від [[1991]] року) без покладання квіткових букетів до монумента не обходиться жодне офіційне державне свято, відвідання Харкова високими київськими чиновниками і міжнародними гостями. Кілька разів права сторона<ref>Лівосторонні статуї є переважно символами радянської комуни</ref> пам'ятника у ([[1990-ті|1990]]—[[2000-ні|2000]]-і роки) піддавалася актам [[вандалізм]]у<ref>[http://prostir.museum/news/ua/detail?id=552 Вандали опоганили пам'ятник Тарасу Шевченку] // інф. за [[23 травня]] [[2006]] року на [http://ua.korrespondent.net/ukraine/269667-u-harkovi-postrazhdav-vid-vandaliv-vsesvitno-vidomij-pam-yatnik-kobzarevi У Харкові постраждав від вандалів всесвітньо відомий пам'ятник Кобзареві.]</ref>.
 
75-літтяріччя спорудження монументапам'ятника на початку [[2009]] року відмічено фотовиставкою «Тарас Шевченко навіки в серці першої столиці» у харківському культурно-діловому центрі корпорації «Консалтінгова група „Рубаненко та партнери“» (у рамках урочистостей на честь [[День Соборності України|Дня Соборності України]]), що відбулася з ініціативи групи харківських фотохудожників та [[журналіст]]ів. До експозиції ввійшло близько 200 світлин, що відтворюють характерні моменти історії роботи над пам'ятником. Також на заході були представлені роботи на тему пам'ятника з фонду [[Харківський художній музей|Харківського художнього музею]] та приватних колекцій, фотохроніку сучасних подій у Харкові, включаючи конкурси та фестивалі, присвячені Т. Шевченку; організовано й проведено зустрічі з цікавими людьми-свідками створення та встановлення пам'ятника тощо<ref>[http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=249674 У Харкові відкрилася виставка до 75-річчя створення пам'ятника Тарасу Шевченку] // інф. за [[26 січня]] [[2009]] року [[Укрінформ]]</ref>.
 
== Цікаві факти про пам'ятник ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Пам%27ятник_Тарасові_Шевченку_(Харків)