Другий Ватиканський собор: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 4:
Для [[католик]]ів найпомітнішими наслідками Собору стали зміни в [[літургія|літургічній]] практиці Церкви, зокрема, впровадження богослужіння національними [[мова]]ми разом із [[латинська мова|латинською мовою]] та нова, відкритіша, позиція у стосунках із некатоликами. Від [[УГКЦ]] на Соборі був представлений патріарх [[Йосип Сліпий]].
Відкриваючи собор [[11 жовтня]] [[1962]] року, [[Іван XXIII]] заявив, що метою Собору є оновлення Церкви та її розумна реорганізація, аби Церква могла продемонструвати своє розуміння розвитку світу і приєдналася до цього процесу. Папа висловив побажання, щоб результатом цього Собору стала відкрита світові Церква. Завданням Собору було не відкидати та засуджувати реалії сучасного світу, а провести [[реформа|реформи]], які давно назріли.
== Підготовка до II Ватиканського Собору ==
Рядок 14:
Іван XXIII квапив комісію, прагнучи прискорити підготовку Собору. Причина такого поспіху полягала в тому, що до цього часу Іван XXIII вже знав про своє захворювання на рак, відчував сильне нездужання і готувався до швидку кончину.
25 грудня 1961 Іван XXIII своєю апостольською конституцією Humanae salutis скликав Собор, одночасно оголосивши про завершення епохи I Ватиканського Собору. Принципове значення цього акту полягало в тому, що тим самим Папа перешкодив прагненню інтегристів розглядати цей Собор як продовження I Ватиканського і на цій підставі проводити його в колишньому дусі. На Собор Папа запросив також представників 28 християнських Церков і деномінацій для участі в ньому як спостерігачів. Рішенням від 2 лютого 1962 р. (Concilium) [[Іван XXIII]] призначив відкриття Собору на 11 жовтня 1962
На урочисте відкриття II Ватиканського Собору в базиліку Св. Петра прибуло 2540 ієрархів Римо-Католицької Церкви. У своїй промові з нагоди відкриття Собору 11 жовтня 1962 [[Іван XXIII]] знову заявив, що завданням Собору є відповідне оновлення Церкви та її розумна реорганізація, щоб тим самим Церква продемонструвала своє розуміння розвитку світу і підключилася б до цього процесу.
Звертаючись до рішень Тридентського та I Ватиканського Соборів, Папа висловив побажання, щоб результатом цього Собору стала відкрита світові Церква. При цьому вихід з сепаратизму та ізоляції може здійснюватися не шляхом прокламування нових догматів і тим більше не шляхом засуджень, а за допомогою ясного і сучасного викладу відповідних релігійних істин. Папа неодноразово заявляв, що Церква має у своєму розпорядженні вже цілком достатньою кількістю догматів, визначень і суджень. Тому завданням Собору є не відкидання і непогрішиме засудження реалій сучасного світу, а проведення конструктивних реформ. І дійсно, при тому, що II Ватиканський Собор намітив ряд радикальних реформ і став справжньою епохальною подією в історії Церкви ХХ ст., він не прийняв жодного нового догмата.
| |||