Числівник: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→В українській мові: доповнення |
→Історія: доповнення |
||
Рядок 13:
Числівник у праслов'янській і давньоруській ([[давньоукраїнська мова|давньоукраїнській]]) мовах був семантичною (назви чисел), а не граматичною категорією. Граматично слова <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''одинъ, дъва, триє, четыре''</span> були [[прикметник]]ами, що відмінялися за родами й [[відмінок|відмінками]] (а один також у числі) і сполучалися з [[іменник]]ом у [[однина|однині]] (один), [[двоїна|двоїні]] (два, також оба) або [[множина (мовознавство)|множині]] (три, чотири).
Слово <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''одинъ''</span> змінювалося і за родами, і за числами. [[Парадигма (мовознавство)|Парадигма]] відмінювання його було аналогічною парадигмі
{| class="wikitable"
Рядок 102:
Слово узгоджувалося з наступним іменником (<span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''одинъ сынъ, одна дъчи, одни друзи, одны рѣкы, одна села''</span>).
Прикметник <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''дъва''</span> змінювався за родами (<span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''дъва/дъвѣ''</span>), як і <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''оба''</span> (<span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''оба/обѣ''</span>), перші були формами чоловічого, другі — жіночого та середнього роду
Прикметник {{lang-cu2|дъва}} відмінювався як займенник, він мав лише форми двоїни: називний у нього збігався зі знахідним, родовий — з місцевим, а давальний — з орудним. Прикметник {{lang-cu2|триє}} відмінювався як іменник з основою на ''*-ĭ'' (аналогічно {{lang-cu2|ночь, печь, гость}}), {{lang-cu2|четыре}} — як іменник з основою на приголосний (аналогічно {{lang-cu2|камень, дьнь}}). Вони мали тільки форми множини.
{| class="wikitable" style="border-collapse: collapse;text-align:center;"
|-
|-
Рядок 118 ⟶ 120:
|-
! Родовий
|colspan="3" |{{lang-cu2|дъвою (дву), трии, четыръ}}
|-
! Давальний
|colspan="3" |{{lang-cu2|дъвѣма, трьмъ, четырьмъ}}
|-
! Знахідний
|{{lang-cu2|дъва, трии, четыри}}
|{{lang-cu2|дъва, три, четыри}}
|{{lang-cu2|дъвѣ, три, четыри}}
|-
! Орудний
|colspan="3" |{{lang-cu2|дъвѣма, трьми, четырьми}}
|-
! Місцевий
|colspan="3" |{{lang-cu2|дъвою (дву), трьхъ, четырьхъ}}
|}
Після {{lang-cu2|дъва}} вживалися форми називного відмінка двоїни ({{lang-sla|дъва брата, дъва сыны, дъвѣ женѣ, дъва словесѣ}}). Після {{lang-cu2|триє, четыре}} — вже форми множини ({{lang-sla|триє брати, три жены, четыре сынове, четыри се́стры, три словеса}}), що узгоджувалися з ними в роді. Відмінювалися у цих сполученнях обидва складових. Сучасні слов'янські мови зберегли форми числівників «один» і «два» (''один, одна, одне, одні, два, дві''). Числівники «три» і «чотири» втратили рід у всіх слов'янських мовах, причому для першого [[словенська мова]] зберегла лише форму чоловічого (''trije''), інші — форму жіночого та середнього ({{lang3|uk|ru|bg|три}}, {{lang-be|тры}}, {{lang-pl|trzy}}, {{lang-cs|tři}}), для другого форма чоловічого залишилася тільки в російській мові (''четыре''), у решті слов'янських мов узвичаїлися форми жіночого та середнього ({{lang-uk|чотири}}, {{lang-be|чатыры}}, {{lang-pl|cztery}}, {{lang-cs|čtyři}}, {{lang-bg|четири}}, {{lang-sr|чѐтири}}).
Слова для позначення чисел від 5 до 10 були вже іменниками (з огляду на особливості відмінювання 5-9 були жіночого роду, 10 — чоловічого й іноді жіночого), які відмінювалися як звичайні іменники з основою на ''*-ĭ'' і були близькі за значеннями до сучасних «п'ятірка», «шістка», «сімка», «вісімка», «дев'ятка», «десяток/десятка». Після них вживався родовий відмінок множини ({{lang-sla|пѧть братъ, семь сыновъ, осьмь женъ, десѧть словесъ}}). Відмінювалася у цих сполученнях лише перша частина ({{lang-sla|пѧти братъ, семью сыновъ, осьмохъ женъ, десѧти словесъ}}). Числа від 11 до 99 позначалися комбінацією простих числівників: <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''одинъ на десѧте''</span> («11»), <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''дъвадесѧти''</span> («20»), <span class="script-slavonic" style= "font-family: {{Шрифти Церковнослов'янська}}; font-size: 110%;">''пѧть десѧть''</span> («50»).
Рядок 238 ⟶ 233:
Унаслідок занепаду двоїни, з 15-16 ст. форми множини стали вживатися також при числівнику ''два'' (але зі старим наголосом двоїни — ''два бр́ати''), а під впливом конструкцій з ''два — чотири'' узгодження поширилося також на вищі назви чисел, але тільки тоді, коли назва числівника була в непрямому відмінку (сучасне ''п'ять слуг'', але ''п'яти слугам''). Це викликало також морфологічне вирівнювання і поруч форм давального-місцевого-родового типу ''п'яти'' (за зразком ''трьом-двом'' тощо) постали форми типу ''п'ятьом, п'ятьох'' (з [[16 століття|16 ст.]]). Отже, зі зникненням категорії двоїни з родовим відмінком стали вживатися іменники після [[числівник]]ів «два», а потім і «три», «чотири» (''два слова, три жінки, чотири штуки''). У чоловічому роді замість закінчення '''-а''' вживається закінчення множини '''-и''' ('''-і'''), але наголос зберігається як у родового відмінка або колишньої двоїни (''два чолові́ки, три бра́ти, чотири си́ни'' при формах множини ''чоловіки́, брати́, сини́'').
В орудному відмінку за аналогією з формою двоїни (''двома'') нова форма типу ''п'ятьма'' (замість старої ''пятью'') стала єдиною можливою. Унаслідок цих змін, властивих тільки назвам чисел, витворилася для таких слів окрема система відмінювання і синтаксичних зв'язків, що дає можливість говорити про числівник як окрему частину мови. Але ці процеси не закінчені, і такі слова, як тисяча або мільйон і далі зберігають властивості іменника. Збірні числівники втратили окрему відміну (двоє — ''родовий'' двох тощо).
;Порядкові числівники
Порядкові числівники не відрізнялися від прикметників. Вони утворювалися від кількісних ({{lang-cu2|треть, четверть, пѧтъ}}). Винятком є {{lang-cu2|пьрвъ}} («перший») і {{lang-cu2|вторъ}} («другий»). Від цих коротких форм утворювалися повні, аналогічно повним формам прикметників: доданням вказівних займенників {{lang-cu2|и, я, є}} ({{lang-cu2|пьрвыи, вторыи, третии, четвертыи, пѧтыи}}). Слово {{lang-cu2|пьрвыи}} пізніше утворило форму вищого ступеня {{lang-cu2|пьрвшии}} («більш перший»), від якого й походить сучасне {{lang-uk|перший}}. Щодо {{lang-cu2|
;Збірні числівники
| |||