Свобода віросповідання: відмінності між версіями

Право на свободу світогляду і віросповідання є складовою системи конституційних [[Права людини|прав]] і свобод людини. Воно класифікується як особистісне, немайнове право, спрямоване на конкретизацію свободи і вільний розвиток особи.

Свобода світогляду означає право мати власну позицію сприйняття світу, навколишнього середовища, сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати взагалі. Вільно, на власний розсуд виховувати своїх дітей і прищеплювати їм те світобачення, яке батьки вважають найкращим. Це право забезпечується охороною держави, оскільки ніхто немає права нав’язуватинав'язувати іншій людині свою точку зору, примушувати до певного світогляду і релігії.

== Історія ==

Проблема релігії та панування релігійного світобачення починає формуватись ще в епоху Античності, де до будь-якої релігії ставились з повагою, всі релігійні організації були правомірними.

Проте з часу прийняття християнства поширюється релігійна нетерпи-містьнетерпимість, головним і панівним вважається лише християнство, інші релігійні організації зазнають жорстокої дискримінації.

Після буржуазних революцій в перших Деклараціях прав людини XVII &nbsp;ст. (Англійська Декларація прав людини, Французька Декларація про права людини і громадянина). закріплюється право на віросповідання, але нічого не сказано про те, що людина може взагалі не сповідувати жодної віри.<ref>Ю.&nbsp;М.&nbsp;Тодик, В.&nbsp;С.&nbsp;Журавський. Конституційне право України, 2002р</ref>

В період Нового часу проблема релігії і світогляду розглядається як частина правової політики. Саме в цей період розпочинається боротьба за рівні права і свободи кожного громадянина, і право на вільне сповідування будь-якої релігії стає невід’ємнимневід'ємним компонентом демократичних прав і свобод. Також наголошується на тому, що людина має право взагалі не визнавати жодного виду релігії і бути атеїстом.

В Російській імперії, а також Україні, яка на той час входила до її складу, пріоритетність одних релігій над іншими, дискримінація певних релігійних організацій проіснувала аж до Лютневої революції 1917р1917&nbsp;р. Лише постановою Тимчасового уряду «Про свободу совісті» 14 червня 1917р1917&nbsp;р. були скасовані всі релігійні обмеження, вперше юридичне закріплення отримує право не сповідувати релігії взагалі. Проте деякі заборони все таки існували, оскільки церква не була відокремлена від держави. Конституція УНР 1918р1918&nbsp;р. гарантує право людини на свободу віросповідання, але чітке закріплення цього права відбулось лише у незалежній Україні.

[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_043 Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966р], а саме стаття 18 цього документа підтверджує визнання права людини на віросповідання: «1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень.

== Практика Європейського суду з прав людини. ==

Яскравий приклад захисту права людини на віросповідання відображено у справі «Гасан і Чауш проти Болгарії». Суть справи полягає в суперечці за лідерство у мусульманській громаді Болгарії між її новим керівником п. Гасаном і його попередником -&nbsp;— Недім Генджевом. Спочатку орган державної влади -&nbsp;— Директорат з питань віросповідання –&nbsp;— зареєстрував новий статут і нове керівництво, а пізніше примусово виселив головного муфія Гасана з робочого офісу. Після відмови прокуратури захищати його права, а влади –&nbsp;— виконувати постанови Верховного суду, п. Гасан 22 січня 1996р1996&nbsp;р. звертається до Європейської комісії з прав людини з позовною заявою.

У рішенні, ухваленому у Страсбурзі 26 жовтня 2000р2000&nbsp;р., Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що були допущенні порушення ст.9, яка розглядалась у світлі ст.11, яка передбачає вільне функціонування релігійної громади без свавільного втручання держави. Також суд постановив, що п. Гасан не зміг реалізувати свого права на захист від втручання держави у внутрішню діяльність релігійної організації, що і спричинило порушення ст.13 Європейської конвенції з прав людини.

Також, аналізуючи рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999р1999&nbsp;р. у справі «Бускаріні та інші проти Сан-Марино», можна зробити висновок, що держава не може змушувати представників однієї релігії присягати на книзі релігійного змісту іншого віросповідання. Суд постановив, що така вимога є рівноцінною примусу до сповідування іншої релігії, що тягне за собою порушення ст.9 Конвенції.

У рішенні від 14 грудня 1999р1999&nbsp;р. щодо справи «Серіф проти Греції» ЄСПЛ наголошує на тому, що держава не має права забороняти громадянину виконувати роль проповідника того чи іншого віросповідання і одягатись відповідно до релігійних вимог.

У справі «Ерроусміт проти Сполученого Королівства» заявниця оскаржує рішення суду про визнання неправомірними діями роздавання прокламацій солдатам із закликом відмовлятись від служби в Північній Ірландії. Проте комісія Європейського Суду погодилась із діями держави, оскільки вони були вчинені з метою забезпечення національної безпеки.<ref name="путівник">Короткий путівник Європейською Конвенцією з прав людини. Донна Гом’єнГом'єн. </ref>

Тобто, можна зробити висновок, що засудження війни –&nbsp;— це світогляд лю-динилюдини, яка має на це повне право. Але заклики відмовитись від служіння в збройних силах держави несуть за собою загрозу безпеці цієї ж держави, тому вважаються забороненими.

У справі «Дарбі проти Швеції» 1990р1990&nbsp;р. Суд визнав порушення ст.9 Конвенції у зв’язкузв'язку з тим, що заявника змушували сплачувати податок на користь лютеранської церкви, а це порушує його право на свободу віросповідання.<ref name="путівник"></ref>

== Закріплення у національному законодавстві України. ==

Також у 1991р1991&nbsp;р. Верховною Радою України прийнято закон [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/987-12 «Про свободу совісті та релігійних організацій»]. Ст.4 цього закону говорить, що всі громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.

Ст.35 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] говорить, що «церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язковаобов'язкова».

«Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва)» -&nbsp;— ст.21 ЗУ [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/987-12?test=XNLMf5x.qwJgSgEwZirCO3DEHI4qks80msh8Ie6 «"Про свободу совісті та релігійних організацій.]

== Зміст права. ==

Реалізовуючи своє право на свободу світогляду і віросповідання, громадяни мають право вільно сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати взагалі ніякої, обирати релігійну літературу, встановлювати і підтримувати міжнародні контакти, виїжджати за кордон для паломництва, брати участь у різних релігійних організаціях.

Отже, на основі Конституції України 1996р1996&nbsp;р. свобода світогляду і віросповідання означає<ref>Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина </ref>:

1. свободу вибору релігії або відмову від всякого віросповідання;

2. свободу проводити релігійні обряди;

3. свободу засновувати нові релігійні організації.

Законодавством встановлена кримінальна відповідальність за перешко-джанняперешкоджання релігійній діяльності, яка не порушує права і свободи громадян, а також за організацію релігійної групи, яка несе загрозу життю і здоров’юздоров'ю громадян.

Але, все ж таки, існують деякі обмеження відносно цього права. Для прикладу, релігійна організація може бути заборонена судом у випадках передбачених ст. 16 ЗУ [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/987-12 «Про свободу совісті та релігійні організації»]

1.Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина http://www.uapravo.com/hro/text.php?lan=ukr&id=5340&id_book=5291&id_parent=5379

2. Короткий путівник Європейською Конвенцією з прав людини. Донна Гом’єнГом'єн.

3. Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і основних свобод людини

4. Ю.&nbsp;М.&nbsp;Тодик, В.&nbsp;С.&nbsp;Журавський. Конституційне право України, 2002р2002&nbsp;р.

* Релігійна свобода в Україні : (юрид.-іст. дослідж. законодавства 1919—2000 &nbsp;рр.) / о. д-р Андрій Танасійчук. &nbsp;— Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2008. &nbsp;— 231 с. : портр. ; 20 &nbsp;см. &nbsp;— Бібліогр.: с. 217—231 та в підрядк. прим. &nbsp;— 500 пр. &nbsp;— ISBN 978-966-8265-77-7

* Релігійна свобода і права людини : Богосл. аспекти. Т. 1 / ред.: М. Маринович; Р. Скакун; Львів. богосл. акад. -&nbsp;— Л. : Свічадо, 2000. -&nbsp;— 426 c. -&nbsp;— (Людина. Церква. Держава).