Вільгельм I Злий: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
стиль
стиль
Рядок 31:
| герб =
}}
'''Вільгельм I Злий''' (*''Guglielmo I il Malo'' бл. [[1131]]  — [[7 травня]] [[1166]]) — 2-й [[король]] [[Сицилійське королівство|Сицилії]] у [[1154]]—[[1166]] роках.
 
== Життєпис ==
Рядок 47:
У травні 1156 року у Бріндізі нормани розбили флот візантійців, після чого король опанував містом і взяв у полон Іоанна Дуку. Звідси він поспішив до Барі. Жителі вийшли йому назустріч, благаючи про помилування. Але коли Вільгельм II побачив руїни фортеці, в знищенні якої жителі допомагали візантійцям, він прийшов в гнів і велів зруйнувати вщент всі будинки в місті. Жителям з їх майном він, втім, дозволив піти. Після цього всі міста Адріатичного узбережжя визнали його владу. Багатьох бунтівних баронів, які потрапили до нього в руки, король велів повісити або засліпити. Решта втекли до Беневенту і приготувалися до захисту під проводом графа Бассевіля. В.тім у червні того ж року за посередництва папи римського Адріана IV.
 
У 1157 році сицилійський флот здобув перемогу над візантійським у битві біля о.  Евбеї, а потім протягом 4 місяців спустошував і грабував візантійські міста Пелопонесу та Аттіки. Після багатьох і принизливих поразок імператор Мануїл I вступив в переговори і уклав мир.
 
=== Боротьба з баронами ===
Слідом за цим король влаштував репресії своїх бунтівних васалів, з якими напро людське око помирився у 1156 році. Опала спіткала також сицилійських греків, яких Вільгельм II підозрював у співчутті візантійцям. Багато з них були засліплені й піддалися жорстоким тортурам. Від військових справ король повернувся до своєї звичного життя. Багато знатні жінки, чиї чоловіки і батьки постраждали від підозрілості короля, повинні були ставати його наложницями. Лише ціною такої ганьби і втратою всього стану вони могли зберегти життя.
 
1159 року здійснено невдалий похід проти мусульман на Балеарських островах. У листопаді 1160 року змовники-барони вбили адмірала Майо. Цю втрату Вільгельм II щиро оплакував і всім говорив, що йому немає ким замінити таку людину і що меч, який вразив його міністра, відрубав у нього праву руку. Проте, побоюючись нового заколоту, він не посмів покарати вбивць і серед загального тріумфування теж повинен був робити веселе обличчя. Втім, ніхто не був обманутий його показним смиренням. Барони усвідомлювали, що зможуть зітхнути спокійно, лише поваливши короля з трону. Змовники домовилися передати владу маленькому синові короля Рожер.