Вікіпедія

Нотатки божевільного: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
FoulCava (обговорення | внесок)
2 редагування
м Орфографічна помилка
Мітки: перше редагування Візуальний редактор
стиль, оформлення
Рядок 3:
|Назва мовою оригіналу = {{lang-ru|Записки сумасшедшего}}
|Зображення = <!-- Example.jpg -->
|Розмір =
|Опис до зображення =
|Жанр =
|Мова оригіналу = [[російська]]
|Написаний = [[1834 у літературі|1834]]
|Публікація = [[1834 у літературі|1834]]
|Переклад = [[Олена Пчілка]], 1881<br/> [[Максим Рильський]], 1932
}}
 
'''«Нотатки божевільного»''' ({{lang-ru|Записки сумасшедшего}})&nbsp;— повість [[Микола Васильович Гоголь|Миколи Васильовича Гоголя]], написана ним в 1834 році. Уперше повість вийшла в 1835 році в збірнику «Арабески» із заголовком «Клапті із записок божевільного». Пізніше була включена до збірки «[[Петербурзькі повісті]]».
 
== Головний герой ==
Герой «Записок божевільного», від імені якого ведеться розповідь -&nbsp;— Аксентій Іванович Поприщін, невеликий петербурзький чиновник, переписувач паперів в департаменті, столоначальник (в одному із записів прямо вказано, що він столоначальник, хоча це звання в основному присвоювався надвірному раднику), дрібний дворянин в чині титулярного радника (та ж професія і той же чин був у іншого гоголівського персонажа, Акакія Акакійовича Башмачкіна).
 
Дослідники не раз звертали увагу на основу прізвища героя «Записок божевільного». Аксентій Іванович незадоволений своєю посадою, над ним, як над всяким божевільним, тяжіє одна ідея -&nbsp;— ідея пошуку свого невідомого «терени». Поприщин незадоволений, що його зневажає начальник відділення: «Він уже давно мені каже:« Що„Що це у тебе, братику, в голові завжди єралаш такий? Ти іноді метану як очманілий, справи часом так сплутаєш, що сам сатана не розбереться, в титулі поставиш маленьку букву, що не виставиш ні числа, ні номера «номера“».
 
== Сюжет ==
Рядок 26:
== Історія створення ==
[[Файл:Poprishchin by Repin.jpg|thumb|right|200px|[[Ілля Рєпін]] «Поприщин» (1882)]]
Сюжет «Записок божевільного» сходить до двох різних задумам Гоголя початку 30 -х років: до «Записок божевільного музиканта», згадуваним у відомому переліку змісту «Арабесок» і до нездійсненої комедії «Володимир 3-го ступеня». З листа Гоголя Івану Дмитрієву від 30 листопада 1832 року, який а також з листа Плетньова Жуковському від 8 грудня 1832 можна угледіти, що в ту пору Гоголь був захоплений повістями Володимира Одоєвського з циклу «Будинок божевільних», що увійшли пізніше в цикл «Російських ночей» і, дійсно, присвячених розробці теми уявного чи дійсного безумства у високообдарованих («геніальних») натур. Причетність власних задумів Гоголя в 1833–18341833—1834 років до цих повістей Одоєвського видна з безсумнівного подібності однієї з них&nbsp;— «Імпровізатора»&nbsp;— з «Портретом». З того ж захоплення романтичними сюжетами Одоєвського виник, очевидно, і нездійснений задум «Записок божевільного музиканта»; безпосередньо пов'язані з ним «Записки божевільного» тим самим пов'язані, через «Будинок божевільних» Одоєвського, з романтичною традицією повістей про художників. «Володимир 3-го ступеня», будь він закінчений, теж мав би героєм безумця, істотно відмінного, однак, від «творчих» безумців тим, що це був би людина, що поставила собі прозаїчну мету отримати хрест Володимира 3-го ступеня; не отримавши його, він «в кінці п'єси… божеволів і уявляв, що він сам і є» цей орден [ 2 ]. Така нова трактування теми безумства, теж наближається, у відомому сенсі, до божевілля Поприщина.
 
З задуму комедії про чиновників, залишеного Гоголем в 1834 році, ряд побутових, стилістичних і сюжетних деталей перейшов в створювані тоді «Записки». Генерал, який мріє отримати орден і перевіряє свої честолюбні мрії кімнатної собачці, дано вже в «Ранку чиновника», тобто в вцілілому уривку початку комедії, що відноситься до 1832 року. У уцілілих подальших сценах комедії без праці відшукуються комедійні прообрази самого Поприщина і його середовища&nbsp;— в виведених там дрібних чиновниках Шнейдер, Каплунову і Петрушевича. Відгук Поприщина про чиновників, які не люблять відвідувати театр, прямо сходить до діалогу Шнейдера і Каплунова про німецький театрі. Особливо при цьому підкреслена в Каплунову грубість ще сильніше переконує в тому, що в нього-то і мітить Поприщин, називаючи нелюблячий театр чиновника «мужиком» і «свинею». У Петрушевича, навпаки, треба визнати першу у Гоголя спробу тієї ідеалізації бідного чиновника, яка знайшла собі втілення в самому Поприщина. «Служив, служив і що ж вислужив», говорить «з гіркою усмішкою» Петрушевич, передбачаючи подібне ж заяву Поприщина на самому початку його записок. Відмова потім Петрушевича і від балу і від « бостончіка» намічає той розрив із середовищем, який призводить Поприщина до божевілля. І Каплунів, і Петрушевич&nbsp;— обидва поставлені потім в ті ж принизливі для них відносини з лакеєм начальника, що і Поприщин. Від Закатіщева (пізніше собачкиною) простягаються, з іншого боку, нитки до того хабарнику «Записок», якому «давай пару рисаків або дроги»; Закатіщев в передчутті хабара мріє про те ж саме: «Ех, куплю славних рисаків … Хотілося б і колясчонку». Порівняємо також канцелярські діалектизми комедії (наприклад, слова Каплунова: «І бреше, расподлец») з подібними ж елементами в мові Поприщина: «Хоч будь в разнужде»; СР ще канцелярське прізвисько Шнейдера: «проклята немчура» і «проклята чапля» в «Записках».
Рядок 32:
Пов'язана, таким чином, з першим комедійним задумом Гоголя, картина департаментські життя і звичаїв в «Записках…» сходить до особистими спостереженнями самого Гоголя в пору його власної служби, з яких виріс задум «Володимира 3 -го ступеня». Є в повісті та біографічні подробиці самого автора: «Будинок Зверкова» у Кукушкіна моста&nbsp;— це той будинок, в якому в 1830-х роках був приятель у самого Гоголя і де, крім того, жив один час і сам він. Запах, яким зустрічає Поприщина цей будинок, згаданий в листі Гоголя до матері від 13 серпня 1829 року. Про «ручевском фраку»&nbsp;— мрії Поприщина&nbsp;— йдеться в листах Гоголя 1832 до Олександра Данилевському, тому самому «приятелеві», який жив у будинку Зверкова . Зачіску начальника відділення, дратівливу Поприщина, зазначає Гоголь і в «Петербурзьких Записках», як рису, почерпнуту, мабуть, з особистих спостережень.
 
При публікації повісті мали місце цензурні утруднення (наприклад, замість дея в первинному варіанті згадувався король Франції Карл X), про які Гоголь повідомляв у листі [[Олександр Пушкін|Пушкіну]]: «Вийшла вчора досить неприємна зацепа з ​​цензури з приводу «Записок„Записок божевільного»божевільного“ але, слава Богу, сьогодні трохи краще; принаймні я повинен обмежитися викідкою кращих місць… Якби не ця затримка, книга моя, може бути, завтра вийшла»
 
== Поетика повісті ==
«Записки божевільного», тобто розповідь героя про себе, не мають в творчості Гоголя ні прецедентів, ні аналогій. Культивовані Гоголем до і після «Записок» форми оповіді до даного задуму були незастосовні. Тема божевілля одночасно в трьох аспектах (соціальному, естетичному та особисто-біографічному), які знаходив у ній Гоголь, найприродніше могло бути розгорнуте прямою мовою героя: з установкою на мовну характеристику, з підбором гострих діалектизмів ведучого свої записки чиновника. З іншого боку, естетичний ілюзіонізм, підказав Гоголю першу думку подібних записок, зробив можливим включення в них елементів фантастичного гротеску (запозиченої у Гофмана листування собак); природною була причетність героя до світу мистецтва. Однак, призначена музика не мирилася з визначеним остаточно типом героя, і місце музики в записках чиновника зайняв театр, -&nbsp;— вид мистецтва, з яким однаково вдало поєднувалися всі три аспекти теми відразу. Александрінська сцена і занесена в «Записки божевільного», як одне з головних місць, де розгортається соціальна драма. Але ілюзорний світ театрального естетизму у Гоголя зовсім інший, ніж у Гофмана. Там він утверджується у вищій реальності; у Гоголя, навпаки, він чисто реалістично зводиться до божевілля в прямому, клінічному сенсі.
 
Свого часу Юрій Лотман зазначив зв'язок «Записок божевільного» з лубком. Поприщин добре знає про різного роду аномальні явища. «Кажуть, в Англії випливла риба, яка сказала два слова на такій дивній мові, що вчені вже три роки намагаються визначити і ще до сих пірдосі нічого не відкрили. Я читав теж в газетах про двох корів, які прийшли до крамниці і попросили собі фунт чаю ». У лубочної писемності була значна кількість повідомлень про аномальні явища, причому в якостіяк джереладжерело інформації автори лубка вказували газети.
 
== Українські переклади і видання ==
Українською мовою повість переклали [[Олена Пчілка]] та [[Максим Рильський]].
 
* Запыски прычынного / Пер. Олены Пчилкы // Пчилка О. Переклады з Н. Гоголя. &nbsp;— K., 1881. &nbsp;— 68 с.
* Записки божевільного / Пер. М. Рильського // ''Гоголь М.'' Твори: В 5 т. / Заг. ред. І. Лакизи і П. Филиповича. &nbsp;— K., 1932. &nbsp;— Т. 4. Повісті.
* Записки божевільного // ''Гоголь М.'' Вибрані твори. &nbsp;— K.; X., 1935. &nbsp;— С. 277-287277—287.
* Записки божевільного / Пер. М. Рильського // ''Гоголь М.'' Твори: В 3 т. / Заг. ред. М. Гудзія. &nbsp;— K., 1952. &nbsp;— Т. 2. &nbsp;— С. 165—185.
 
{{Твори Миколи Гоголя}}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Нотатки_божевільного