Кличний відмінок: відмінності між версіями

Чергування у корені '''г'''&nbsp;— '''ж''', '''к'''&nbsp;— '''ч''', '''х'''&nbsp;— '''ш''' (''друг&nbsp;— друже, вовк&nbsp;— вовче, дух&nbsp;— душе'') виникли у давнину і пов'язані з процесом [[перша палаталізація|першої палаталізації]], чергування '''з'''&nbsp;— '''ж''', '''ц'''&nbsp;— '''ч''' (''князь&nbsp;— княже, отець&nbsp;— отче'') пояснюються наслідками як першої, так і [[третя палаталізація|третьої]] палаталізацій (''князь < *kъnędzь < *kъnęgъ, отець < *otьcь < *otьkъ''). З походженням м'яких '''-зь''', '''-ць''' від твердих приголосних пов'язане й закінчення кличного відмінка '''-е''' слів з цими суфіксами&nbsp;— за моделлю твердого варіанту. І навпаки, слова м'якого варіанту, що утворювали форми кличного відмінка із закінченням '''-ю''', зберегли цей спосіб і після ствердіння шиплячих, тільки змінивши написання '''-ю''' на '''-у''' (''мужу, плачу, мечу'').

 

У «[[Граматика слов'янська|Граматиці слов'янській]]» Мелетія Смотрицького {{lang-cu2|звателный}} числиться шостим за ліком, стоячи перед [[Місцевий відмінок|місцевим відмінком]]. Смотрицький так тлумачить його значення: {{lang-cu2|звателный єстъ/ имже зовемъ: человѣче}}.

{{Див. також|Відмінок в українській мові#Історія{{!}}Історія українського відмінка}}