Діти у Візантії: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Glovacki (обговорення | внесок)
м правопис
Рядок 9:
{{main|Дитинство}}
[[Файл:Jungru maria, foto av alers.jpg|thumb|right|Богородиця [[Ікона Божої Матері «Годувальниця»|Годувальниця]], мозаїка з [[Санта Марія в Трастевере]], [[Рим]]]]
У період [[Античність|Античності]] існували різні погляди на періодизацію життя людини{{sfn|Moffat|1986|p=706}}. За однією з точок зору, що зустрічалася вже у [[Піфагор]]а, слід виділяти чотири вікові групи (згідно з числом пір року), кожному з яких відводилося по 20 років. За [[Гіппократ]]ом людина ву своєму житті проходила сім стадій, кожна тривалістю сім років. У християнський період ця семичастна схема була переосмислена як вказівка на [[Створення світу в Біблії|сім днів Творіння]]; такого погляду дотримувалися, наприклад, богослов VII століття [[Анастасій Синаїт]] й історик XI століття [[Михайло Пселл]]. Письменник I століття до н. е. [[Марк Теренцій Варрон]] запропонував схему людського життя з чотирьох частин по 15 років{{sfn|Ariantzi|2009|pp=52—54}}. Антична традиція пропонувала також окрему періодизацію дитинства. За [[Соран Ефеський|Сораном Ефеським]] (I—II століття) і [[Клавдій Гален|Галеном]] період дитинства можна було розділити на три фази: дитинство — від народження до семи місяців, коли з'являються перші зуби, або до 2 років, коли дитина починає говорити; до семи років, коли з'являються всі [[молочні зуби]]; третя фаза, яку пов'язують з [[Статеве дозрівання|статевим дозріванням]] для дівчаток починалась з 12 років, для хлопчиків з 14 років{{sfn|Ariantzi|2009|pp=54—55}}. Існували й інші схеми поділу{{sfn|Prinzing|2009|pp=15—16}}. Специфічна термінологія щодо періодизації дитинства вживалася в житійній літератури. У ній дитинство вважалося завершеним до 12 років у дівчаток і 14 років у хлопчиків{{sfn|Ariantzi|2009|pp=55—59}}. Законодавством, починаючи з епохи [[Македонська династія|Македонської династії]], виділявся вік 7 років, починаючи з якого вважалося, що дитина могла усвідомити тяжкість вчиненого ним правопорушення та могла бути за нього покарана, зокрема, через страту{{sfn|Prinzing|2009|p=26}}. З погляду [[Християнство|християнства]] становила інтерес відповідь на питання, з якого віку дітьми усвідомлюється гріховність їх вчинків. Як правило, різні коментатори вважали, що точний вік тут визначити неможливо{{sfn|Prinzing|2009|p=27}}.
 
З погляду традицій [[Римське право|римського]] і [[Візантійське право|візантійського права]] до 25 років людина не вважалася дорослою{{sfn|Prinzing|2009|p=17}}, проте розпоряджатися своїм майном чоловіки могли вже у віці 20 років, а жінки — починаючи з 18 років. Мінімальний вік [[шлюб]]у встановлювався для юнаків 15 років і 13 років для дівчат. Для позначення як хлопчиків, так і дівчаток використовувалися грецькі слова {{lang-grc|τέκνον}} (téknon) і {{lang-grc|παῖς}} ‎(páī̈s). За цього перше з них більше стосувалося духовної спорідненості, а друге могло також застосовуватися до рабів{{sfn|Kazhdan|1991|p=420}}. У [[Середньогрецька мова|візантійській грецькій мові]] існували окремі поняття для дітей різного віку — [[Новонароджений|новонародженої дитини]], немовляти тощо.{{sfn|Ariantzi|2009|pp=59—67}} Хлопчиків у віці з 14 до 25 років називали [[ефеб]]ами {{lang-grc2|ἔφηβος}}{{sfn|Hennessy|2010|p=81}} (éfivos).