Кличний відмінок: відмінності між версіями

У [[давньогрецька мова|давньогрецькій]] форми кличного у більшості слів збігалися з формами називного, за винятком іменників чоловічого роду ІІ-ої, і частково ІІІ-ої відміни. Іменники ІІ-ої відміни (що мали в називному закінчення ''-ος''), утворювали форми вокатива заміною його на ''-ε'': ''ἄνθρωπος'' («людина») — ''ἄνθρωπε'' («людино»), ''ίππος'' («кінь») — ''ίππε'' («коню»), ''λύκος'' («вовк») — ''λύκε'' («вовче»). Іменники ІІІ-ої відміни з прикінцевим ''-ς'' не мали окремих форм кличного відмінка (''νύξ'' — «ніч», ''νύξ'' — «ноче»); але в іменників цієї відміни з прикінцевим ''-ις'' форма вокатива являла собою «чистий» корінь (з необхідними фонетичними чергуваннями): ''πόλις'' («місто», «поліс») — ''πόλι''. Деякі слова мали неправильні, іррегулярні форми вокатива: ''Σωκράτης'' («[[Сократ]]») — ''Σώκρατες'' («Сократе»), ''ᾰ̓νήρ'' («чоловік») — ''ᾰ̓́νερ'' («чоловіче»).

У [[новогрецька мова|новогрецькій мові]] іменники чоловічого роду ІІ-ої відміни зберігають у формах кличного відмінка закінчення ''-ε'', проте, у розмовному мовленні часто замість них вживаються форми [[знахідний відмінок|знахідного]]: ''Έλα εδώ, Χρήστο'' («Ходь сюди, Христе»)&nbsp;— замість літературного ''Έλα εδώ, Χρήστε''. Іменники інших відмін теж можуть набувати в звертаннях форм акузатива (як в офіційному, так і в неофіційному мовленні), за винятком слів [[катаревуса|катаревуси]], що зберігають давньогрецькі форми: ''Ἕλλην'' («грек», «еллін», відповідає [[димотика|димотичній]] формі ''Έλληνας'')&nbsp;— ''Ἕλλην!'' («греку!», «елліне!»)<ref>Holton, David, Irene Philippaki-Warburton, and Peter A. Mackridge, ''Greek: A Comprehensive Grammar of the Modern Language'' (Routledge, London and New York:1997), pp. 49-50 ISBN 0415100011</ref>.