Росія: відмінності між версіями

Починаючи з середини [[XX століття]] колишній [[Радянський Союз]] закріпив за собою звання спортивної держави. З одного боку, спортивними успіхами прикривалися значні втрати в суспільних та економічних галузях соціалістичної країни, а з іншого, саме у спорті прагнення громадян тоталітарної держави до творчого самовираження не мало перепон. Після розпаду СРСР, значна спадщина спортивної інфраструктури та спортивних кадрів дісталася Росії. Починаючи з [[Літні Олімпійські ігри 1952|Олімпійських ігор]] в [[Гельсінкі]] [[1952]] року радянські спортсмени «окупували» перші місця в загальному заліку зимових й літніх олімпіад, не віддаючи їх до самого розвалу СРСР, левову частку тих успіхів привнесли власне російські спортовці. Але за часів незалежності російська збірна команда почала здавати позиції в загальному заліку спортивних змагань — відійшовши на третій план, пропустивши вперед [[Олімпійська збірна США|збірні США]] та [[Олімпійська збірна Китаю|Китаю]] в літніх олімпіадах, а на зимових олімпійських форумах ця картина ще більше погіршилася. На [[Зимові Олімпійські ігри 2010|Олімпіаді 2010]] в [[Ванкувер]]і росіяни вибули з чільної десятки, посівши 11-е місце в [[Росія на зимових Олімпійських іграх 2010|загальному заліку]].

 

 

З переходом левової частини спортовців на професійні рейки та приходом великого бізнесу, [[меценат]]ів в спорт, частина ліквідних та розрекламованих видів спорту отримали «нове дихання». Особливо яскраво це спостерігається після формування [[Російська Прем'єр-Ліга|Російської футбольної Прем'єр-Ліги]], [[Континентальна хокейна ліга|Континентальної хокейної ліги]], тенісного союзу, [[Баскетбольна суперліга «А»|Баскетбольної суперліги «А»]] та клубів єдиноборств. Окрім меценатів, значні кошти на спортивну інфраструктуру знову почали виділяти владні структури — особливо це стосується олімпійських видів спорту.