Вікіпедія

Чотові скелі: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
RMN120501 (обговорення | внесок)
2416 редагувань
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
Рядок 37:
Львівський історик Людвік Зелінський у [[XIX ст.]], досліджуючи територію Чотових скель, у журналі «Львовянин» писав про знайдені там руїни поганського замку, побудованого в [[VIII ст.]] В [[XVII ст.]] львівська [[монахиня]], а в кінці [[XVIII ст.]] якась міщанка Гертруда, розповіли, що вони особисто бачили на скелі руїни стародавніх мурів і замку (залишки валів можна побачити біля скель також нині).
 
У народі щодо цього є кілька переказів. Один із них — на скелі був замок якогось боярина Ігоря, названий Орлиним. Може, саме тому одна із скель, найвища, має назву «Орлине гніздо». За часів Австрії скелю перетворили на каменоломню. Цікаву властивість приписують винниківчанивинниківці скелі, вважаючи, що вона береже місто від граду та бурі. Однак як тільки хмари закриють верхівку дерев,— значить до тривалої негоди. «Закурив чорт файку»,— жартують винниківчанивинниківці. Старожили стверджують, що у час війни німці хотіли підірвати скелю і прокласти пряму дорогу до Львова, однак геодезисти дослідили, що глибоко під скелею є підземне озеро, і тільки це врятувало її від знищення. Чотова скеля й ліс були власністю родини Сапоровських, які подарували їх львівським монашкам-бенедиктинкам. Одна монахиня з кінця XVII ст. оповідала, що бачила тут залишки мурів і звалища якогось замку,— вістка не дуже певна. Звалища скель займали колись значно ширший простір, ніж тепер, пізніше їх винищено на каміння. Від першої половини XIX ст. Чотова скеля притягала до себе численні прогулянки зі Львова. Тоді оспівувано її в поезіях та складано про неї фантастичні епопеї — про князя Ігоря, що тут мав свій замок, воював з братом Володарем і хотів відібрати йому жінку Аделю; про Бонна й Вудиславу і подібні.
 
Чотовою скелею опікувалася пильно ігуменя конвенту бенедиктинок Йосифа Кун. Вона провела на скалу східці з поруччям, а на верху виставила альтану з гострим дахом і верандою. Цю будову називала святинею Аполлона або Муз. Сама ігуменя описала Чотову скелю й околиці міста у збірці віршів «Lembergs schotie Umgebungen» («Гарні околиці Львова», нім., 1834). Йосифу Кун австрійські власті підозрювали в участі у революційних гуртках і вивезли зі Львова до Стирії.
Рядок 47:
У 1672 році з турецько-татарською навалою на Львів частина селян навколишніх сіл і деякі передміщани переховувалися із своїми сім'ями та майном у лісах біля Чотової скелі. Під час останньої навали татар на Львів у 1695 році кілька ночей на Чотовій скелі за дорученням захисників міста розвідник спостерігав за пересуванням татарських орд, пильно стежив, звідки буде їх наступ на львівську фортецю.
Після проголошення [[ЗУНР]] з кінця листопада [[1918]] року на території ЛисиничЛисиничів точилися бої за Львів між [[УГА]] та польською армією. Коли у листопаді 1918 року галицьке українське військо залишило Львів, Чотова скеля ще кілька місяців перебувала в руках УГА. В околицях скелі воювали взимку 1918—1919 рр. частини групи «Схід», відтоді, напевно, залишились окопи, що прорізали ліс. А на самій скелі перебував спостережний пункт для коригування артилерійського вогню.
 
== Культура ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Чотові_скелі