Харківська школа романтиків: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Balik2 (обговорення | внесок) →Література: зовнішні посилання |
Немає опису редагування |
||
Рядок 3:
Термін «школа» запропонував дослідник і видавець їх творів [[Шамрай Агапій Пилипович|Агапій Шамрай]].
Головні представники Харківської школи романтиків: [[Срезневський Ізмаїл Іванович|Ізмаїл Срезневський]], [[Метлинський Амвросій Лук'янович|Амвросій Метлинський]], [[Костомаров Микола Іванович|Микола Костомаров]], [[Боровиковський Левко Іванович|Левко Боровиковський]], [[Петренко Михайло Миколайович|Михайло Петренко]], [[Росковшенко Іван Васильович|Іван Росковшенко]], [[Шпигоцький Опанас Григорович|Опанас Шпигоцький]].
Діяльність цього гурту поетів, як і в інших народів доби [[романтизм]]у, пов'язана з пробудженням національної свідомості, наслідком чого виникло зацікавлення народною творчістю. Збираючи, видаючи та й самі наслідуючи її, харківські романтики розробляли тематику власної творчості на основі народних пісень, переказів, легенд, вдавалися до історичних мотивів. У висліді цього зацікавлення вони зуміли побачити народ інакше, ніж їх попередники ([[Котляревський Іван Петрович|І. Котляревський]], [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Г. Квітка-Основ'яненко]]): дивлячись на нього не згори, як на наївних дітей природи, а як на джерело духовного відродження й сили та поетичного [[натхнення]]. Цей новий погляд поділяли навіть ті з них, що, як А. Метлинський, переляканий розправою з кирило-мефодіївцями, не вірили у можливість національного відродження українського народу. Засуджуючи культивований попередньою генерацією письмовий бурлеск (хоч не завжди самі перемагаючи традиційний нахил до просторікування), харківські романтики нагадували, за словами [[Куліш Пантелеймон Олександрович|П. Куліша]], українській освіченій верстві, що «в неї є рідна мова не на те тільки, щоб вилаяти неретельного мужика».
| |||