Вікіпедія

Кенозис: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
вікіфікація, оформлення, правопис, переклад
м додана Категорія:Християнська сотеріологія за допомогою HotCat, вікіфікація
Рядок 2:
 
== Кенозис в христології ==
Кенозис являє собою концепцію, яка розуміє «приниження» власної волі і всебічний послух досконалій волі [[Бог]]а. Саме так пояснюється [[Інкарнація|втілення]] Христа і саме так здійснюється наслідування Й. У своїй роботі «Темна ніч душі» теолог-містик [[Іван від Хреста|Іван Хреста]] показав процес уподібнення християнина «іконі» Христа (пор. {{Біблія|Быт1 М.|1:26}} «Створімо людину за образом [ [[Септуаґінта|LXX]] κατ εικόνα) ] Нашому»).
Дана доктрина прагне пояснити те, що [[Бог]], який перебуває над часом і простором, втілився у часі і просторі: Син Божий зрікся Своїх Божественних властивостей (Здібностей) для того, щоб прийняти людську природу. Зокрема, Він не міг би стати воістину людиною, маючи такі Божественні якості, як всевідання, настирливість, [[всемогутність]], а також вічність, нескінченність і незмінність. Це було зроблено лише ''тимчасово'', до Вознесіння.
У Фил{{Біблія|Фил|2:5|-8}} показано, що Ісус добровільно прийняв образ раба, сокрывприховавши Свою Божественну славу (яка, тим не менш, з'явилася незадовго до Голгофских страждань під час [[Преображення Господнє|Преображення]]).
КенотическаяКенотина [[христологія]] ґрунтується на кількох місцях Писання, де:
* Ісус говорить, що Він не благий, бо благ тільки Бог-Отець ({{Біблія|Мк|10:18}}, {{Біблія|Лк|18:19}}, {{Біблія|Мф|19:17}});
* сказано, що Ісус не знав часу Свого Другого Пришестя, тобто не був всюдисущим ({{Біблія|Мк|13:32}}, {{Біблія|Мф|24:36}});
Рядок 13:
В [[Православ'я|православ'ї]] ідея кенозису відноситься скоріше не до христології, а до пневматології. Крім того, у даному контексті особливого значення набуває ще одне поняття — теозис, або обоження, освячення благодаттю людини, яка таким чином також бере участь в спасінні. Слід розрізняти, однак, теозис і ''ставання Самим Богом'' (що, по суті, було б [[пантеїзм]]ом). Теозис — це ''уподібнення Богу'', єднання з Ним за допомогою благодаті. У свою чергу, кенозис є зречення себе яке натомість наповнює людину Божественною благодаттю і з'єднує з Богом.
 
Отже, Христове самоприниження — найпрекрасніший вияв любові ({{Біблія|1Ин|4:10}}). Коли Христос прийшов у цей грішний світ, Він не мав багатства і слави ({{Біблія|2Кор|8:9}}), піддався глузуванням, спокусам і випробуванням (Евр]] [https://uk{{Біблія|Євр.wikisource.org/wiki/#|4:15 4:15]}}, [[Евр]] [https://uk{{Біблія|Євр.wikisource.org/wiki/#5:7 |5:7-8]}}), переносив страждання по людській природі ({{Біблія|Лк|4:2}}), у всьому уподібнившись людині крім гріха ({{Біблія|ЕврЄвр.|4:16}}), був покинутий Богом ({{Біблія|Мф|27:46}}), був засуджений як злочинець, що перетерпів смерть і поховання ({{Біблія|Мф|27:60}}), взявши на Себе наші [[гріх]]и ([[1Пет]] [https://uk{{Біблія|1 Петр.wikisource.org/wiki/#|2:24 2:24]}}) і відновивши людську природу для оновленої життя з Богом ({{Біблія|Рим.|6:3}}). Так і християни, бажаючи жити за Євангелією, відрікаються себе і несуть хрест свій з [[Радість|радістю]] ({{Біблія|Лк|9:23}}), не захоплюючись благами світу цього, привілеями, багатством, задоволеннями.
 
Все це наочно виразилося в досить жорстких і строгих вимогах у православ'ї які закликають до покаяння і благочестивого способу життя ([[пустельництво]] та ін). Кенотичний характер руського православ'я ознаменувався появою перших руських святих — [[Борис і Гліб|Бориса і Гліба]] — як страстотерпців і мучеників за віру, тобто саме як кенотичних наслідувачів Христа. 
Рядок 19:
У сфері моралі і благочестивого способу життя вчені [[Чернець|ченці]] безпосередньо продовжили святоотеческую і давньоруську традицію, розвинувши її через [[апостол]]ьський [[Завет (значення)|заповіт]] «розп'яття світом» ({{Біблія|Гал|6:14}}) і затвердивши вільний від будь-якого зовнішнього, матеріального тиску стиль поведінки, який передбачав постійну смиренно-безстрашну готовність постраждати за православну віру, тобто мужність і жертовність, яку мали християни перших століть.
 
[[Социніанство|Социніани]], [[Христадельфіяни|ХристадельфіанцХристадельфіанці]]і та інші унітарії вважають, що фраза "але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба," відноситься до життя Ісуса Христа, а не до його народження. Таким чином, кенозис (приниження) є прикладом для християн.<ref>Том Барлинг ''Послание к Филиппийцам'' Бирмингем 1957 стр.46-47</ref>
 
== Посилання ==
Рядок 33:
== Примітки ==
{{reflist}}
 
[[Категорія:Християнська сотеріологія]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Кенозис