Наприкінці I тисячоліття н. е. тут проживали [[фіно-угорські народи|фіно-угорські племена]], [[меря]] та [[весь]].
Мадярський місіонер Юліан у своїх спогодахспогадах про подорож в цю землю, назвав її «ЛандеМеря», що в перекладі означає «Земля Мерян». Після колонізації цієї землі Київськими князями вона була названа Залісся, а вже пізніше, за царювання [[Романови]]х і до сучасності, всі ці назви були тенденційно виправлені в хронописах на ''Владимиро-Суздальське князівство.'' В «[[Повість минулих літ|Повісті временних літ]]» під [[859]] роком є повідомлення, що меря платила дань [[варяги|варягам]]. У 9-15 століттях відбувалася [[Слов'янська колонізація Північно-Східної Русі|слов'янська колонізація]] цих земель в основному [[кривичі|кривичами]], [[ільменські словіни|ільменськими словінами]] та [[в'ятичі|в'ятичами]] з незначною участю скандинавів ([[Нормани|норманів]]). Під тиском колонізаторів які правили цими землями, відбувся процес [[асиміляція|асиміляції]] мері. Асиміляція мері є предметом запеклих наукових спорів. Остання згадка мері відноситься до другої половини 14 століття, коли в цих землях оселився [[Преподобний (лик святості)|преподобний]] Авраамій Галицький (Чухломський, Городецький). В його житії написано, що, поселившись на озері, він виявив, що там жили «человеци по дубравам некрещении, наричеми меря». Ця територія в ті часи згадується по головних містах як Ростовська, а пізніше — Ростово-Суздальська земля, тобто за назву території були прийняті назви найбільших міст, що явно вказує на відсутність сталого регіонального топоніма.
З [[10 століття|10]] по [[12 століття]] владимиро-суздальські землі перебували у складі [[Ростовське князівство|Ростовського]] і [[Суздальське князівство|Суздальського князівств]], які були уділами [[Великий князь Київський|Великого князя Київського]].
