Скоропадський Данило Павлович: відмінності між версіями

'''Скоропа́дський Дани́ло Па́влович''' ({{ДН2|13|2|1904|31|1}}, [[Санкт-Петербург]], [[Російська імперія]] — [[23 лютого]] [[1957]], [[Лондон]], [[Велика Британія]]) — [[Україна|український]] політичний і громадський діяч, син Гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]], Гетьманич, лідер та провідник гетьманського руху в [[1948]]—[[1957]] рр. Народився в [[Санкт-Петербург|Санкт-Петербурзі]], за фахом [[інженер]]. З [[1919]] року в еміграції в [[Швейцарія|Швейцарії]], [[Німеччина|Німеччині]], а з [[1939]] — в [[АнгліяВелика Британія|АнгліїВеликій Британії]]. З [[1932]] року допомагав батькові в керуванні [[Гетьманський рух|Гетьманським рухом]]. По війні брав активну участь у організації українського життя у [[Велика Британія|Великій Британії]], з [[1949]] року — почесний голова [[Союз українців у Великій Британії|Союзу Українців у Великій Британії]]. У [[1948]] перебрав Верховне управління Гетьманським рухом. Помер у [[Лондон]]і [[23 лютого]] [[1957]] року за загадкових обставин.

Члени роду Скоропадських ріднились у шлюбах із найвідомішими козацько-шляхетськими родинами, серед яких були [[Апостоли]], [[Бутовичі]], [[Гамалії]], [[Забіли]], [[Закревські]], [[Кочубеї]], [[Лисенки]], [[Кулябки]], [[Лизогуби]], [[Марковичі]], [[Миклашевські]], [[Милорадовичі]], [[Тарновські]], [[Полуботки]].<ref>''Кущинський А.'' Гетьман Павло і Гетьманич Данило Скоропадські. — Чикаго, 1968. — С. 53.</ref> Крім того, у жіночих лініях рід Скоропадських був пов'язаний із великокняжими династіями [[Рюриковичі]]в, [[Гедиміновичі]]в, а також із пануючими [[Європа|європейськими]] родами. Нащадками цих династій у прямій лінії були бабуся Данила по батьку — Марія Андріївна Миклашевська і мати Гетьманича — Олександра Петрівна, яка по материнській лінії походила з відомого українського роду Кочубеїв. Одним із найдавніших предків Олександри Скоропадської (Дурново) вважається також граф Анрі де Монс, виходець з [[Фландрія|Фландрії]], який ще в середині XIV ст. опинився й осів на [[ЧернігівщинаЧернігівське князівство|Чернігівщині]].<ref name="pric"/> Таким чином, родове дерево Данила Скоропадського було глибоко вкорінене в найдавніші верстви не лише української, а й загальноєвропейської історії.

[[Файл:Danylo junior.jpg|thumb|250px|Малий Данило в Санкт-Петербурзі]]

Батько ж Данила про революцію довідався в Україні, де в той час дислокувався 34-й армійський корпус, яким він командував. Революційні події, що набирали обертів, призвели до зміни і у світогляді колишнього царськогоімперського генерала, який став свідком небувалого піднесення національно-демократичного руху. Перед Скоропадським постав вибір: з ким іти далі та який шлях обрати. Як [[Українці|українець]], він, ймовірно, підсвідомо визначив цей шлях одразу, але увійшов в [[Українська революція 1917—1921|українську революцію]] поступово, після вагань і роздумів. Адже все його попереднє життя було тісно пов'язане з Російською імперією, в якій він посідав одне з чільних місць, а [[Соціалізм|соціалістичні]] ідеї лідерів [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]] були для нього абсолютно чужими й неприйнятними.

Про події в Україні Олександра Скоропадська з дітьми дізналася з петроградської преси. Їх подальше перебування в [[Санкт-Петербург|Петрограді]] в умовах більшовицького режиму ставало дедалі небезпечнішим. Але питання про переїзд було вирішене лише в червні, після підписання в Києві ([[12 червня]] [[1918]] року) договору про перемир'я між [[Українська Держава|Українською Державою]] і [[РРФСР|більшовицькою Росією]]. Наприкінці червня 1918 року родина Гетьмана прибула спеціальним потягом до української столиці.

Після падіння [[Українська Держава|Української Держави]], будучи 14-річним хлопчиком, Данило Скоропадський разом із родиною опинився на чужині. Перебуваючи в еміграції в [[Швейцарія|Швейцарії]] ([[Лозанна]]) він із відзнакою закінчив у [[1922]] році [[ФранціяТретя французька республіка|французьку]] реальну гімназію і виїхав невдовзі до [[НімеччинаВеймарська республіка|НімеччиниНімецької Держави]], у Ванзеє (біля [[Берлін]]а), де з кінця [[1921]] року остаточно оселилася його родина. Тут він працював робітником на фабриці Сіменса і Шукерта ([[:en:Siemens-Schuckert|Siemens-Schuckert]]), а потім вступив до Вищої технічної школи ([[Берлінський технічний університет]]) у [[Шарлоттенбург (Берлін)|Шарлоттенбурзі]]. Після її закінчення, з [[1928]] по [[1932]] рр., Данило Скоропадський був співробітником найбільшої в ті часи електротехнічної фабрики Сіменса і Гальске ([[:en:Siemens & Halske|Siemens & Halske]]).<ref>''Ісаїв І.'' За Україну. — Едмонтон, 1938. — С. 22.</ref>

У той час українська політична еміграція чітко розмежувалася на три групи: республіканців [[УНР]], консервативні кола та націонал-революціонерів. Діячі, які репрезентували на чужині Українську Державу 1918 року і належали до консервативного табору (серед них — [[Липинський В'ячеслав Казимирович|В'ячеслав Липинський]], Микола Кочубей, [[Шемет Сергій Михайлович|Сергій Шемет]], [[Скоропис-Йолтуховський Олександр Філаретович|Олександр Скоропис-Йолтуховський]]) заснували в [[АвстріяПерша Австрійська Республіка|АвстріїАвстрійській республіці]] в [[1920]] році [[Український Союз Хліборобів Державників|Український Союз Хліборобів-Державників (УСХД)]], що дало початок [[Гетьманський рух|гетьманському руху]] в еміграції.

На початку [[1920]]-х рр. постала низка гетьманських організацій у [[ЧехословаччинаПерша Чехословацька Республіка|ЧехословаччиніЧехословацькій республіці]], [[ПольщаПольська Республіка (1918—1939)|ПольщіПольській республіці]], НімеччиніНімецькій Державі, [[ФранціяТретя французька республіка|ФранціїФранцузькій республіці]]. На гетьманські позиції перейшли численні українські організації [[США]] і [[Канада|Канади]].

З [[1939]] року почався новий етап у житті Данила Скоропадського, пов'язаний з [[Велика Британія|Великою Британією]]. В умовах, коли [[Друга світова війна]] фактично почалася, він, за пропозицією батька, виїхав на початку серпня 1939 року до [[АнгліяВелика Британія|АнгліїВеликої Британії]], перед тим (у травні 1939 року) разом з батьком взявши участь у зустрічі з [[Волошин Авґустин Іванович|Авґустином Волошиним]].

Про від'їзд Данила Павло Скоропадський повідомив громадскість під час власних іменин. Присутні гості пов'язували це з планами організації українського війська з емігрантів у Європі й Америці, де Гетьманич побував незадовго перед тим. Насправді ж йому ставилося за мету налагодити контакти з британським урядом на випадок перемоги антигітлерівської коаліції у війні. Втім, у Великій Британії з великою підозрою ставилися до всіх, хто приїздив з [[НімеччинаТретій Рейх|НімеччиниТретього Рейху]], а таку особу, як Данило Скоропадський, важко було не помітити. Тому активної діяльності йому розгорнути не вдалося. Загалом, з початком [[Друга світова війна|війни]] становище Данила Скоропадського було досить складним.

У [[Лондон]]і Данило Скоропадський прожив останні 18 років свого життя, до того трагічного дня [[23 лютого]] [[1957]] року, коли його не стало. На момент приїзду Гетьманича до Великої Британії українських емігрантів там було небагато, і чи не єдиним представником [[Гетьманський рух|гетьманського руху]] в цьому регіоні був [[Коростовець Володимир Костянтинович|Володимир Коростовець]], який приїхав свого часу до АнгліїВеликої Британії за дорученням Павла Скоропадського. Але в повоєнний час коло української еміграції у Великій Британії значно розширилося: тут опинилося близько 40 тисяч біженців із [[СРСР]], у тому числі членів [[ОУН]] та вояків [[УПА]]. Згодом українська діаспора стала тут однією з найбільших у Європі.

[[15 березня]] [[1945]] року Павло Скоропадський доручив одному зі своїх наближених — Іллі Сапізі — дістатися у зону дії англійськоїбританської армії з тим, щоб потім зв'язатися з Данилом Скоропадським та передати йому, щоб «доложив усіх зусиль для врятування українців без різниці їх політичних переконань».

Данило Скоропадський як міг виконував батьківський наказ. Зокрема, він домігся, щоб вояки [[Українська Національна Армія|Української Національної армії (І-ї дивізії УНА)]] були інтерновані в англобритано-американську зону окупації.

У 1946 році доля звела його з відомим у світі підприємцем [[Джус Володимир|Володимиром Джусом]], американцем українського походження, який очолював у [[США|Америці]] велику літакобудівну компанію «Dzus Fastener». Маючи філію цієї фірми ву [[АнгліяВелика Британія|АнгліїВеликій Британії]], він запросив Данила до праці і протягом наступних 11 років, аж до самої смерті, Гетьманич працював тут технічним директором. Володимир Джус надзвичайно цінував Данила як фахівця і був переконаний, що якби той не займався політикою, то зробив би велику кар'єру в індустрії.

Після смерті [[Скоропадський Павло Петрович|батька]] ([[1945]]) і закінчення [[Друга світова війна|Другої світової війни]] Данило фактично перебрав на себе функції провідника [[Гетьманський рух|гетьманського руху]]. Офіційно він був проголошений ним [[5 листопада]] [[1948]] року, після складеня обов'язків реґента гетьманського руху його матір'ю Олександрою Скоропадською, яка незадовго до того відзначила свій 70-літній ювілей. З цієї нагоди Гетьманич [[25 жовтня]] [[1948]] року прибув до Німеччини[[Тризонія|Тризонії]]. В Оберстдорфі[[Оберстдорф]]і він зустрівся з матір'ю та сестрами, яких не бачив майже 10 років, і відвідав могилу батька<!-- в Вісбадені -->.

Повернувшись до [[АнгліяВелика Британія|АнгліїВеликої Британії]], Данило продовжив активну діяльність по зміцненню [[Гетьманський рух|гетьманського руху]], зокрема створенню на теренах [[Велика Британія|Великої Британії]] Крайової організації Союзу гетьманців-державників. Така організація офіційно була оформлена (хоча фактично існувала вже два роки) на першому установчому з'їзді СГД АнгліїВеликої Британії, що відбувся в Болтоні (поблизу [[Манчестер]]а) у листопаді 1949 року. На ньому виступив Данило Скоропадський, який ще раз наголосив, що гетьманський рух — це складова частина загальноукраїнського руху і головною позицією гетьманців є консолідація всіх українських політичних сил навколо Української Соборної Суверенної Держави.

Діальність Гетьманича на англійськихбританських теренах була плідною й багатогранною. Він займався вирішенням такого важливого питання, як створення у Великій Британії структур [[Українська Автокефальна Православна Церква|Української автокефальної православної церкви]], активно допомагав українським біженцям облаштовувати їх життя на чужині, проводив велику роботу серед української молоді, співпрацював з організацією [[Антибільшовицький блок народів]] тощо. У [[1956]] році в Лондоні відбулася 10-тисячна демонстрація [[українці]]в і [[Поляки|поляків]], приурочена до приїзду у Велику Британію [[СРСР|радянського]] лідера [[Хрущов Микита Сергійович|Микити Хрущова]]. Її учасники звернулися до англійськогобританського уряду з петиціями засудити [[Тоталітаризм|тоталітарний режим]] у СРСР і порушити питання про самовизначення українського народу. Одним з організаторів цієї політичної акції був Гетьманич Данило Скоропадський. Йому виповнилося на той час 52 роки, він, як і раніше, вражав своєю енергією, активністю, працездатністю, не любив «слабодухів, тонкосльозих, злочинно-пасивних».<ref>''Овчинник С.'' Гетьманич Данило в Мюнхені-Фраймені // Коментар 1. — С. 14.</ref>

За простою дубовою домовиною, вкритою [[Державний Прапор України|українським національним прапором]] і родовим гербом Скоропадських, йшли рідні та найближчі до Гетьманича люди<ref>''Кущинський А.'' Гетьман Павло і Гетьманич Данило Скоропадські. — Чикаго, 1968. — С. 58.</ref>, серед яких були присутні сестри Данила: Гетьманівни Марія Монтрезор (найстарша сестра) та Олена Отт (наймолодша сестра), а також Галина Мельник-Калужинська — наречена Гетьманича<ref>''Веселовський П.'' Перші роковини // Ми і світ. — Торонто, 1958. — № 46. — С. 20.</ref>. Так сталося, що довгоочікуваний шлюб з цією жінкою, яка опинилася ву АнгліїВеликій Британії після [[Друга світова війна|Другої світової війни]], так і не відбувся. Як фатум сприймається той факт, що заручини Данила Скоропадського з Галиною Мельник-Калужинською відбулися за 10 днів до смерті Гетьманича, а офіційне повідомлення про їх вінчання мало бути опубліковане в пресі саме на початку березня 1957 року.